Зеленський як образа. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Здається, ще не було жодного заходу за участю нового президента, щоб частина громадськості не схопилася за голову: «Ви тільки послухайте, що і як він говорить і як він поводиться!». Це, зрозуміло, в першу чергу та сама частина, що була глибоко ображена вибором «не такого» кандидата. Ці люди не перестають ховати Україну, всупереч словам гімну, з першої хвилини обрання «коміка».

Володимир Зеленський дає великий простір для критики. Його колишня діяльність, при тому, що була міцно прив'язаною до стилістики й тональності вимовлених текстів, не була такою вимогливою до форми й змісту. З глядачем достатньо було знайти емоційне взаєморозуміння, й вибір засобів був дуже приблизним. Інтуїція, швидка реакція, досвід спілкування з публікою, причому, важливо, з люблячою й не дуже вибагливою публікою, гарантували чудовий результат. Зараз від Зеленського потрібна набагато більша точність, і працювати доводиться в неосвоєних поки діапазонах: лідер країни, яка воює; найвищий представник влади, яка руками інших представників вбила або сприяла вбивству дітей або громадських активістів; врешті-решт, зі старту – історичний діяч, який узявся вирішувати проблеми, не вирішені ліцензованими політиками. Чудова установка не втрачати природність підводить, коли, наприклад, підсовує інтонації розкутого конферансьє там, де потрібно показати себе захопленим реформатором.

Як працюють Зеленський і його команда. Дайджест обіцянок АПУ з 20 до 31 травняПрезидент Володимир Зеленський за два тижні на посаді провалив п'ять обіцянок, виконав лише одну.

Він ще сам не обжився в новому образі, не всі додаткові можливості ролі глави держави та кордони, які вона накладає, ним з'ясовані, не те що освоєні. Чи вистачить власного внутрішнього масштабу, щоб стати лідером змін? При цьому від нього чекають, і він сам заточений на те, щоб ламати сформований образ типового державного начальника. Тобто проживаючи нову дуже важку роль, Зеленський одночасно її переписує. Система ж норовить засунути його в старі формати, й тоді з'являються такі трагікомічні картинки, як розгублена фігура президента в будівельній касці перед строєм керівників Маріупольського металургійного комбінату. Ніби сцена з якогось фільму, герой якого викликає сміх, співчуття й жаль.

А оскільки квиткам на шоу «Зеленський президент» раділи далеко не всі, то невдоволення побаченим просто гарантоване, навіть якщо Володимир буде прекрасним і чарівним на вершині своєї форми. Нічого немає дивного в нелюбові до чергового політика, в нас це навіть норма, вражає межа, якої сягає неприйняття Зеленського: неодноразово доводилося чути й читати, як для когось нестерпним є його голос. Потрапили на очі одкровення однієї дами, яка з деякою навіть гордістю ділилася, що не може уявити собі, як чоловік і дружина Зеленські займаються сексом. Для неї вони не лише не люди, навіть не живі істоти, емпатія вбита на добіологічному рівні.

Ця гостра образа Зеленським, хоча й охоплює невелику частину громадян, але виражається так часто й бурхливо, що її складно ігнорувати й пояснити окремим випадком неадекватності. Добре б зрозуміти природу соціального феномена. Найменше схоже на образу через поразку свого кандидата на виборах. Ні, зачеплені якісь дуже глибокі особисті почуття. Людей ковбасить, вони відчувають себе приниженими, завдано серйозного удару по гідності.

Той світ, який собі малювали, не допускав перемоги цього зовсім далекої їм людини, яка зробила кар'єру й капітал, розважаючи простаків. Не те що Порошенко, Тимошенко або Ляшко з Бойком набагато ближчі, але їх перебування в політиці ніби природнє, а тепер порядок порушений, це несе в собі неабияку загрозу. Зеленський не просто переміг, а переміг розгромно, отже, ґрунт, який собі малювали під ногами, ґрунтом не був. За що хапатися в цій кризі світосприйняття? За ненависть до того, хто цю кризу нібито створив. Потрібно довести собі та іншим його абсолютну нікчемність, безглуздя, й тим самим повернути собі втрачений сенс. Саме час лікувати постелекторальний синдром, як лікують ПТСР у ветеранів.

Зеленський ніколи не доб'ється визнання цих людей, але цього й не варто прагнути. Важливіше самому не втратити сенс і ґрунт під ногами. Для початку, звичайно, непогано б їх як слід намацати.

Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.