Вони ж діти. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Існують різні версії, в якій якості Петро Порошенко увійде в історію України. Для когось він – найкраще, що траплялися з країною за роки незалежності, хтось вважає, що лише неупереджене кримінальне судочинство може об'єктивно відповісти на питання, скільки Петро Олексійович вклав у країну, а скільки з неї витягнув за роки свого правління. Але в одному зійдуться і гарячі прихильники, і ті, хто його на дух не переносить: ніхто стільки не зробив для тотального оновлення політичного класу.

Переглядаючи списки «Європейської солідарності», за голову хапаються навіть махрові порохоботи. Для них стало несподіванкою, як можна було так відверто наплювати на думку власних прихильників, які захоплено втягнулися в партійні праймеріз і відбирали кращих із кращих до парламентської команди свого лідера. Відібрані виявилися на безнадійно непрохідних місцях, праймеріз обернулися такою звичайною для Порошенка імітацією. Та зате в багатьох немов тягар впав із плечей: не залишилося жодних причин не проголосувати за «Голос», який у певному сенсі виступає молодіжним дзеркалом «Солідарності», лише без Петра Олексійовича й ось цього всього.

Наскільки п'ятий президент породив шостого, який шокує своєю безмежною новизною, настільки він усіляко своїми діями підтримує нестримний тренд на оновлення в націонал-патріотичному середовищі. До мема «геть від Москви!» вже варто додати новий: «геть від Петра!», породжений передусім самим Петром.

«Європейська солідарність»: як виконують обіцянки нардепи зі списку партіїСлово і Діло подивилося, хто з чинних депутатів іде за списком партії, й проаналізувало, як вони виконують обіцянки.

Тим часом сама хвиля оновлення це не стільки подарунок долі й особисто Петра Олексійовича Порошенка українському народові, скільки нова проблема, але іншого порядку. Як будь-яка велика хвиля, вона має серйозний руйнівний потенціал, а як ітимуть справи з якісним освіженням політики, говорити ще дуже рано. Авральний режим, в якому за збирання великих команд взялися різні ініціативні групи, які отримали величезний аванс громадянської довіри, вже характеризує їх не найкращим чином.

Про те, що 2019 рік – рік парламентських і президентських виборів, було всім добре відомо, але до завчасного формування похідних колон ні в кого чомусь руки не доходили. Очевидний політичний недомисел. Зліпити щось мінімально благовидне за місяць, напевно, можна, лише без жодних гарантій, що благовидне виявиться не уявним і тимчасовим, а вчора ще не знайомі між собою люди не перетворяться на малоорганізовану масу. Стрибок у велику політику той ще стрес, а для тих, хто до нього навіть не готувався, позамежне випробування. Напевно, його витримають не всі.

У радянського письменника Аркадія Гайдара, який сам був яскравим представником хвилі більшовицького оновлення й у 17 років командував полком, є знаменита розповідь про Хлопчиша-Кибальчиша. Старші люди її добре знають, а тим, хто молодший, коротко суть. На мирні поселення трудящих селян нападають прокляті буржуї, Червона Армія поспішає, але все ніяк не може підійти на допомогу, спочатку йдуть воювати старші брати, потім батьки, поки черга не доходить до дітей: нікого більше не залишилося. А потрібно день простояти й ніч протриматися до підходу Червоної Армії. Тоді Хлопчиш-Кибальчиш кидає заклик: «Гей, же ви, хлопчики, хлопчики-малюки! Або нам, хлопчишам, тільки в палиці грати та в стрибалки стрибати? І батьки пішли, і брати пішли. Або нам, хлопчишам, сидіти-чекати, щоб буржуїни прийшли й забрали нас у своє прокляте буржуїнство?». Загалом, відбилися діти, простояли до приходу Червоної Армії, щоправда, Хлопчиш-Кибальчиш загинув через зраду Хлопчиша-Поганиша й був із почестями похований. «Пливуть пароходи – привіт Хлопчишу!».

Нинішній масовий похід до влади «хлопчишів» (фемінітів придумайте самі) дуже нагадує класичну історію радянської пропаганди. Попередні політичні покоління свої битви програли та/або самі перетворилися на поганців. Настала черга «дітей».

І тут мимоволі пригадується інше знаменитий твір – «Володар мух» Вільяма Голдінга, в якому діти, що опинилися в результаті авіакатастрофи на острові, влаштовують на ньому справжнє пекло.

І в Гайдара, і в Голдінга в підсумку з'являється порятунок: в одному випадку Червона Армія, в іншому – моряки британського флоту. Нам обидва варіанти не підходять: перших сильно не хочеться, другі не захочуть самі. Тому вихід один: «дітям», на яких впало велике випробування, доведеться швидко дорослішати.

Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...