Вимушене підпілля: чому праві партії втрачають електоральний ресурс

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Одним з аутсайдерів нинішньої президентської кампанії є кандидат від правих політичних партій. Насправді, всім більш-менш впливовим політичним гравцям на цій частині ідеологічного спектру так і не вдалося домовитися про єдиного узгодженого кандидата. Тож замість об’єднання знову маємо кілька точок зору й розхристаний електорат.

Та історія націоналістичного руху в незалежній Україні знавала й більших періодів занепаду. При цьому правим партіям вдавалося в, здавалося б, найдраматичніші моменти в історії ставати надійною опорою для своїх виборців. І навіть мобілізовувати значні політичні ресурси.

Так сталося на парламентських виборах у 2012 році, коли партії «Свобода» вдалося не просто потрапити до парламенту, а й створити власну фракцію, здобувши більш ніж 10% голосів виборців. Тоді частина українців, які голосували за націоналістів, бачили в них рушійну силу, «бойовий кулак» тодішньої слабкої опозиції. Ще значна частина виборців голосували за націоналістів суто з протестними намірами – мовляв, вони єдині, хто міг бодай якось дошкулити тодішній владі.

Після тріумфу в 2012-му та складного періоду 2013-2014 років популярність правих політичних партій почала спадати. Політологи пов’язують це явище зі своєрідним ефектом маятника, коли на зміну радикальним політикам суспільство обирає більш поміркованих. Втім, нинішня ситуація зовсім не означає, що умовний маятник не хитнеться в протилежний бік.

Чи варто очікувати зростання прихильності виборців до правих політичних партій напередодні парламентських виборів 2019 року? Чи є для цього передумови та чи вдасться нарешті правим об’єднатися заради покращення електоральних позицій?

Позичити виборців

Фактично єдиним кандидатом, який таки зареєструвався на президентські перегони від націоналістів, став «свободівець» Руслан Кошулинський. Політик із значним досвідом, мав стати компромісною фігурою для об’єднання для всіх політичних партій правого спектру ще восени 2018-го. Втім таку пропозицію «ВО «Свобода» не сприйняли більш радикальні та менш досвідчені партійці «Національного корпусу» на чолі із нардепом Андрієм Білецьким.

Вибори-2019: які шанси в націоналістів?Нацкорпус не підтримує рішення представників окремих націоналістичних організацій назвати Руслана Кошулинського єдиним кандидатом від націоналістичного табору.

Наразі за останніми соціологічними замірами, рівень підтримки Руслана Кошулинського коливається в межах 1-1,5%. Загалом, пропозицію «свободівців» об’єднати зусилля не оцінили не лише колеги по правому руху, але й виборці – ще у 2017-му році у лідера «ВО «Свобода» Олега Тягнибока, згідно із соціологічних замірів, рейтинг складав в межах 3,5-4%.

Суттєвий шмат електорату у націоналістів «відкусили» інші кандидати у президенти. Перш за все – це чинний Президент Петро Порошенко. Три основні опорні пункти його програми – «армія, мова, віра» - є саме тими базовими цінностями, близькими для правого електорального спектру. А враховуючи те, що більшість потенційного електорату націоналістів складають мешканці західних областей України та мешканці великих міст, то саме Петро Порошенко став найбільшим «позичальником» потенційного електорату націоналістів.

Об’єднання, якого не було

Якщо «ВО «Свобода» принаймні висунула свого кандидата у президенти, інші націоналістичні політичні сили вирішили сконцентруватися суто на партійній діяльності.

Так, принаймні, виглядає, коли аналізуєш діяльність та заяви партії «Національний корпус» та її лідера Андрія Білецького. Партія на своєму з’їзді визначила своїм основним пріоритетом парламентські вибори. А її очільник – Андрій Білецький – взагалі оприлюднив неоднозначну заяву про те, що відмовляється брати участь у президентських перегонах. «Я відмовляюся брати участь у цьому фарсі», - заявив Білецький, що також може трактуватися і як зневага до загальноприйнятих демократичних процедур.

Кошулинський задекларував теплицю, альтанку, будинок та іномаркуКандидат у президенти України Руслан Кошулинський володів будинком, будував теплицю, гараж і альтанку та заробив 23 тисячі гривень за рік.

З чим пов’язана подібна «опортуністська» позиція «Нацкорпусу» до думки решти правих націоналістичних партій? Які, як-не-як, таки зуміли оголосити про свою підтримку Русланові Кошулинському. На початку 2018-го «Нацкорпус» разом із «Правим сектором» та «ВО «Свободою» підписали політичний документ «Національний маніфест», в якому визначили подальший план дій у разі перемоги на виборах. Однак вже зараз очевидно, що «Нацкорпус» грає у власну політичну гру на правому спектрі.

Цікавим є й той факт, що діяльність «Нацкорпусу» постійно пов’язують із іншим впливовим політиком та чиновником – міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим. І справді, дуже багато збігів та спільних дотичних ліній у діяльності цієї політичної сили можна помітити із фігурою очільника МВС.

Інші, менш відомі та впізнавані у суспільстві націоналістичні політичні рухи діють «точково», вдаючись до так званих акцій «прямої дії». Одним із найбільш помітних останнім часом є політичний рух «С14». Однак знайти у цій політичній ініціативі ознаки системної партійної діяльності поки що не вдається. Вочевидь, «С14», як колись «Правий сектор» перебрала на себе роль такої собі «реактивної» сили, яка надає перевагу радикальним способам вирішення складних питань. Подібні рухи та ініціативи можуть бути по-різному застосовані у політичному житті, тож однозначної оцінки перспективам розвитку «С14» і подібним до них ініціатив – надати складно.

Плани на осінній реванш?

Найбільший досвід участі у виборах, звісно, має партія «ВО «Свобода». Менш впливовими, і менш досвідченими є учасники політичної партії «Правий сектор», які вже брали участь у виборах 2014-го року. Втім, результат у 1,8% голосів виборців (284 тисяч осіб) багато в чому був досягнутий завдяки політичній вазі тодішнього очільника «ПС» Дмитра Яроша.

Нині Дмитро Ярош був помічений на політичному форумі Петра Порошенка, і до того ж, має власний політпроект – «ДІЯ». «Правий сектор», навіть попри усі свої електоральні можливості, поки що навряд чи може сподіватися на підтримку вище 1% виборців.

Лідер «Нацкорпусу» Білецький визначився, чи йтиме в президентиЛідер партії Національний корпус Андрій Білецький відмовився брати участь у президентських виборах України у 2019 році.

Подібна ситуація і в «Нацкорпусу», хоча у 2018 році соціологи прогнозували дещо вищі електоральні можливості цієї політсили на рівні 2%. Загалом, у разі об’єднання зусиль, праві партій могли б упевнено подолати 5% виборчий бар’єр. Втім після демаршу «Нацкорпусу» із підтримкою єдиного кандидата у президенти від правих сил, навряд чи буде можливим знову розпочати предметний діалог із об’єднання зусиль з тією ж «Свободою».

Наразі помітно, що всі націоналістичні сили значно втратили у електоральній вазі. Це пов’язано, передусім, із традиційною логікою суспільних процесів, коли тренд на радикалізацію змінюється на консервативні помірковані ідеї розвитку. Якщо влітку-восени 2019-го в Україні збережуться тенденції на сталість процедур та мирну зміну влади, ресурсів для радикальних сценаріїв взяти буде ніде.

Тож, максимальний результат, на який можуть сподіватися націоналісти у випадку відсутності бажання об’єднуватися – здобути 2 або більше відсотків підтримки виборців аби отримати кошти на свій розвиток за програмою державного фінансування партій. Ймовірно, найбільші шанси для цього є у ВО «Свобода», однак цілком можливо, що і «Правий сектор», і «Національний корпус» також скористаються можливістю закріпитися на політичній арені вже цієї осені як окремі суб’єкти націоналістичного політичного руху.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...