Уся ницість і підлість української політики в одній постанові. Колонка Валентина Гладких

Читать на русском
Валентин Гладкихполітичний експерт

Палкі дискусії, перенасичені різноманітними маніпуляціями та спекуляціями, спалахнули, щойно на табло в сесійній залі Верховної Ради України згасли результати голосування за проект постанови «Про схвалення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», якою народні депутати схвалюють та вносять на розгляд Ради національної безпеки та оборони пропозиції щодо запровадження персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) проти низки юридичних осіб, що в перспективі може призвести до ліквідації двох популярних інформаційних телеканалів NewsOne і «112 Україна».

Спостерігаючи за цими дискусіями, а подекуди й беручи в них участь, мимоволі пригадую тезу середньовічного богослова й філософа Вільяма Оккама, який радив не робити припущень більше, ніж це мінімально необхідно. В українських реаліях ця теза може бути сформульована інакше: «Не варто вигадувати конспірологічних версій для пояснення того, що можна пояснити банальним глупством». Втім, попри величезну спокусу пояснити виникнення згаданої вище постанови винятково глупством тих, хто її вигадав і підтримав, таке пояснення буде помилковим.

ВР рекомендувала запровадити санкції проти деяких телеканалів: як голосували нардепиПроти телеканалів 112 Україна та NewsOne тепер можуть запровадити санкції. Які фракції та групи підтримують це рішення – на інфографіці.

Насправді, за цією постановою стоїть цинічний розрахунок – свій у кожного з учасників цього дійства. Проте, як це часто трапляється в українській політиці, щось пішло не так… І ті, хто мріяв зірвати великий куш, підвищуючи ставку, наразі ламають голову над тим, як вийти з гри з мінімальними втратами.

А все так пречудово починалося…

Не потрібно бути геніальним політичним аналітиком чи політтехнологом, щоб передбачити ідеологічний лейтмотив майбутніх президентських перегонів: протистояння «проєвропейських, демократичних сил, народжених на Майдані під час Революції Гідності», силам «реваншу» – «последний и решительный бой» «національно-свідомих патріотів» проти «реакціонерів», прихованих та неприхованих «агентів Кремля», «п'ятої колони» тощо.

Роль головного (якщо не єдиного) патріота та основного захисника європейського вибору України від можливого «реваншу» антидемократичних, реакційних та проросійських сил намагається всіма правдами й неправдами зарезервувати за собою Петро Олексійович Порошенко. Для цього, крім позиціювання себе як найбільшого патріота, Петро Олексійович відчайдушно намагається позицювати всіх критиків та потенційних опонентів як «зрадофілів», «п'яту колону», «сили реваншу» тощо. Втім, попри риторику президента та його оточення, Петро Порошенко й сам часто стає об'єктом для закидів та обвинувачень у «проросійськості» або недостатньо радикальній «українськості».

Словом, позиціонування політика чи політичної сили як «проросійської» в нинішніх умовах потенційно може потягнути за собою відчутно негативні електоральні наслідки. Саме цією логікою пояснюється, зокрема, й недолуге прагнення пропрезидентських ЗМІ представити Юлію Тимошенко, яка практично впродовж всієї свої політичної кар'єри якщо не уособлювала, то бодай чітко асоціювалася з національно-патріотичними силами, як «проросійського політика». Про політиків нижчого ґатунку годі й казати – на них клеймо «проросійських» ставлять аж гай шумить.

Стало відомо, коли Парубій підпише постанову про санкції проти NewsOne і «112 Україна»Як повідомив голова ВРУ, для підписання первинного рішення ці постанови мають бути винесені на розгляд Верховної Ради і відхилені.

Єдиною парламентською силою, яка може собі дозволити пропускати повз вуха закиди в «проросійськості», є «Опозиційний блок», що, претендуючи на голоси електорату, для якого вправляння в «ура-патріотизмі» важать значно менше, ніж реальне соціально-економічне становище, будуватиме кампанію, граючи на невдоволенні українців, м'яко кажучи, складною соціально-економічною ситуацією та відчутним падінням рівня життя.

Причому виявляється, що позиціонування чогось або когось як «проросійського» працює не лише на політиках та політичних силах, але може бути успішно застосоване й для ЗМІ. Схема проста, банальна й має ознаки логічної помилки «замкненого кола»: «проросійські» канали – це канали, які відвідують «проросійські» політики, а «проросійські» політики – це політики, які відвідують «проросійські» канали. Себто, значною мірою, будь-який політик і будь-який канал може виявитися «проросійським».

Ідеться наразі не про те, наскільки прозора структура власності згаданих каналів; наскільки упередженою чи збалансованю є редакційна політика цих каналів; чи не артикулюють раптом окремі гості провокаційні тези й наскільки ті чи інші відвідувачі або ведучі є одіозними (токсичними) самі по собі. Це предмет іншої дискусії, яку, мабуть, не варто обмежувати лише двома каналами, що впали в немилість українських депутатів. Ідеться про те, що для окремих політиків і політичних сил, які не мають потужного власного медіаресурсу, питання про присутність чи відсутність в ефірах «проросійських» каналів дорівнює питанню присутності чи відсутності в ефірі взагалі.

Один з експертів охарактеризував ситуацію з інформаційними каналами як «спробу розбити левову частину медіа-простору на два табори: проросійські та пропрезидентські». Отже, позиціонуючи будь-які канали з обмеженим або відсутнім впливом з боку влади як «проросійські» та обмежуючи доступ окремим політичним силам на канали умовно «провладні», влада ставить будь-яку опозицію в ситуацію доктора Борменталя, якому професор Преображенський радив не читати радянських газет: – Не ходіть на «проросійські» канали! – Але ж на інші нас не кличуть (щоб не сказати не пускають)! – Ну то й добре, не ходіть узагалі.

Утім, це лише один вимір проблеми. Є інший, не менш цікавий.

Санкції проти телеканалів: до відбирання ліцензій, скоріш за все, не дійде – юристРада рекомендувала РНБО запровадити санкції проти певних телеканалів. Але РНБО не має повноважень закривати телеканали і її рішення набувають чинності після указу президента України.

Усвідомлюючи всі потенційні ризики, пов'язані з намаганням закрити популярні інформаційні канали, «автори сценарію» вирішили не йти в бій із відкритим забралом, а підступно сховалися за «волею народу» – ми не можемо не відреагувати, адже петиція назбирала необхідну кількість голосів, тобто це не наше бажання – це VOX POPULI, й ми не можемо його не почути. Дивно. Чомусь на інші петиції, яких чимало на відповідому сайті, парламентарі реагувати не поспішали й не поспішають.

Разом із цим була використана й уже добре напрацьована схема: голосуй або отримуй клеймо «агента Кремля» та політика, який не чує «глас народу»!

У підсумку, висловлюючись шаховою термінологією, влада поставила опозиції «вилку»: не підтримуєш проект постанови – потрапляєш до лав «агентів Кремля», захисника каналів, які, на думку українських громадян, що підписали відповідну петицію, є «інструментом інформаційної агресії Путіна проти України»; голосуєш – наражаєшся на критику за утиски свободи слова в Україні (тобто нічим не кращий за владу), а в перспективі втрачаєш доступ до аудиторії цих каналів.

Непростий вибір. Дехто з опозиційних депутатів і політичних сил не підтримав відповідний проект постанови, резонно вирішивши, що ярлик «агента Кремля» все одно отримаєш, адже роздавати ці ярлики так легко, як дурному з гори котитися, тож додавати до нього ще й шквал критики та невдоволення за потурання владі в її намаганні взяти під контроль або просто розчистити інформаційне поле не варто.

Утім, були й ті, хто на перший погляд нібито не розгадав «геніальної задумки» ідейних батьків постанови й підтримав відповідний проект. Проте, насправді, політичні сили, яким поставили «вилку», думаю, все прекрасно зрозуміли й просто вирішили «піти на розмін».

Спекулюючи на «агентах Кремля» та погрожуючи клеймом «проросійськості», парламент змусили схвалити, м'яко кажучи, сумнівне рішення, яке викликало чималий резонанс як усередині країни, так і серед наших західних партнерів, які схильні розглядати такі кроки як наступ на свободу слова. Тобто свою частку неминучого за умовами цієї «вилки» негативу парламент та окремі політичні сили, передусім «Батьківщина» й «Самопоміч», отримали повною мірою. Втім, водночас поставили «вилку» й президенту.

Парламент не може запроваджувати санкції, санкції запроваджуються указом президента за поданням РНБО. І тепер уже Петро Порошенко нехай добряче поміркує над тим, що для нього краще: запровадити санкції й отримати клеймо «переслідувача свободи слова» з усіма наслідками як на внутрішньополітичній, так і на зовнішньополітичній арені чи «проігнорувати глас народу» й, не запровадивши санкції проти «проросійських каналів», «рупорів ворожої пропаганди», поповнити лави «агентів Кремля» й стати жертвою власної «шахової» комбінації.

Словом, укотре можна переконатися в слушності приказки «не рий яму для іншого, сам до неї впадеш».


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...