«Хочу по-людськи подякувати за дуже хороший подарунок на четверту річницю мого президентства», – Петро Порошенко вчергове заявив про справжню перемогу країни, народу, парламенту та уряду. По-людськи хочеться запитати президента, якого біса потрібно було влаштовувати цей подарунок на четверту річницю, а не хоча б на третю.
Закон «Про судоустрій і статус суддів», в якому вперше згадувався Вищий антикорупційний суд, який би взяв на себе роботу зі справами, пов'язаними з цією категорією злочинів, був ухвалений ще в червні 2016 року. Тут також можна запитати, чому два роки знадобилося для ухвалення цього конче потрібного закону, але вже бог із ним, нехай буде ця точка відліку. Тільки законопроект про Вищий антикорупційний суд опинився в парламенті лише наприкінці грудня 2017 року. Ніхто нікуди не поспішав.
Антикорупційний суд та аудитор НАБУ: чим Рада займалася 5-8 червняВерховна Рада цього пленарного тижня ухвалила низку важливих рішень, зокрема проголосувала за створення Антикорупційного суду й обрала аудитора НАБУ.
Не поспішали й потім, хоча всю осінь, зиму та весну українську владу немилосердно шарпали всі ключові міжнародні партнери, відверто погрожуючи неабиякими наслідками. Але до першого читання руки дійшли лише 1 березня, й лише 23 травня, нарешті, сталося друге читання, завершити яке, з перервою, вдалося лише 7 червня, причому важливі деталі довелося залагоджувати вночі до ранніх ранкових годин. Раніше якось руки не доходили.
Часу в нас – як чорнозему: скільки завгодно, й нічий, тобто спільний, тобто тих, хто в явочному порядку взяв право ним розпоряджатися. І розпорядник у них один – влада, в якої головний інстинкт – якомога довше залишитися в розпорядниках.
Щоб наздогнати цивілізацію й струсити, нарешті, архаїку, що намертво вчепилася в ноги, Україні потрібно бігти, що є сил, але вона неохоче перевалюється з боку на бік, немов незграбний тюлень. Організувати швидкий рух просто нікому, для цього потрібні швидкі мізки, моментальні реакції, почуття часу, яке підстьобує зсередини. Наші керівники самі дико відстали від сучасності, вони можуть розуміти, що варто б додати, але організм, який звик до інших ритмів, відмовляється напружуватися й пихкати, та й в оточенні нетерплячих не тримають, несолідно.
Ось і зараз попереду великий шматок літа, що розслаблює, політикам потрібно як слід відпочити: попереду головна гра сезону – президентсько-парламентські перегони, потрібно набратися сил і не витрачати їх на дрібниці. Здорова засмага на мужніх обличчях має імпонувати виборцям, у голосах, які вимовляють промови до Дня Незалежності, не має бути втоми, лише дзвінкий метал.
Антикорупційний суд: чому раптом більшість проголосувала «за»?7 червня Рада вирішила два ключових питання, які тягнулися понад півроку. Зокрема, ухвалила закон про Антикорупційний суд та обрала аудитора НАБУ.
Незрозуміло, скільки часу залишилося в Олега Сенцова, який 14 травня оголосив голодування в російській заполярній колонії «Білий ведмідь». Чи є в нього попереду ще одне літо, чи він не дотягне до кінця цього, про готовність іти до кінця заручник російської влади повідомив зрозуміло й однозначно. Секунди, хвилини й години Олега йдуть зовсім за іншою ціною, ніж у нас із вами, десь зовсім поруч точка, після якої кінець буде невідворотним.
Напевно така точка є і в світлих українських перспектив, після якої вони назавжди залишаться темними. Зрозуміти б, наскільки цей момент близький, може, й заворушилися б ледачими звивинами та гладкими задами зневажені народом народні вожді. Вони, однак, випромінюють черговий оптимізм.
Годинники Сенцова та Порошенка показують різний час, і не лише через різницю часових поясів. А який час на нашому годиннику?
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»