Розірвана СПУ: кому дістанеться старий бренд лівих

Олександр Радчукполітолог

За останні три місяці Соціалістична партія України вже двічі поставала в епіцентрі уваги журналістів. За цей короткий термін партію, про існування якої за останні роки нагадувало лише гучне політичне минуле, по черзі очолили два одіозних політика.

Враховуючи хитросплетіння українського партійного життя, пересічному українцю вкрай важко зрозуміти, що саме відбулося й хто з претендентів на головування в СПУ каже правду. До того ж, окрім медійної площини, є ще ціла низка юридичних аспектів, завдяки яким і відбувається позалаштункова боротьба за бренд партії.

А боротися є за що. Ліва політична ніша в Україні після остаточної заборони КПУ в січні 2016-го досі не зайнята. Партії всіх можливих ідеологічних спектрів намагаються заманити прихильників лівих ідей за допомогою популістських гасел та програмних обіцянок. Втім, саме ідейних натхненників соціалістичних цінностей вкрай бракує. Хто ж намагається привласнити бренд СПУ та чи вдасться відродити колишню популярність цієї політсили?

Соціалістичний потенціал

Соціалістична партія України – одна з найстаріших партій, створених у часи незалежної України. Кістяк партії у 1991 році склали колишні члени забороненої тоді Комуністичної партії України. Втім, після відновлення діяльності КПУ в 1993 році лави СПУ залишила велика кількість партійних функціонерів. Це не завадило соціалістам уже в 1994 році провести вдалу передвиборчу кампанію та отримати 14 мандатів у Верховній Раді. До того ж спікером парламенту став лідер партії Олександр Мороз.

Слідами комуністів: що змінить заборона Партії регіонів в УкраїніОкружний адмінсуд Києва відкрив справу про заборону Партії регіонів. Чи є в цій ініціативі сенс, адже соратники Януковича та екс-регіонали давно знайшли собі місця в інших проектах.

Політична історія СПУ тісно пов’язана з постаттю її багаторічного очільника Олександра Мороза. Він двічі був спікером парламенту та народним депутатом п'ятьох скликань. Кілька разів висувався кандидатом у президенти: найбільшим успіхом для Мороза завершилася президентська кампанія 1999 року, коли він у 1-му турі здобув 11,29% (3-тє місце серед 13 кандидатів).

Саме Олександр Мороз оприлюднив так звані «плівки Мельниченка», які стали передвісниками «касетного скандалу» та масштабних акцій протестів «Україна без Кучми». І саме його позиція стала вирішальною в «коаліціаді» 2006 року: висунувши власну кандидатуру на посаду спікера парламенту, він таким кроком перекреслив усі попередні домовленості з НСНУ та БЮТ.

Скориставшись «золотою акцією» та домовившись із КПУ та Партією регіонів, фракція соціалістів увійшла до так званої «антикризової коаліції». Саме ці події поклали початок тривалій політичній кризі та реваншу «регіоналів» після подій Помаранчевої революції. І саме тоді СПУ втратила найбільшу кількість своїх прихильників: уже на дострокових виборах у 2007 році партія не змогла подолати бар’єр у 3% та потрапити до парламенту.

Сам вчинок Олександра Мороза спричинив і серйозну кризу в лавах СПУ. Її лави залишили впливові Юрій Луценко та Йосип Вінський. Після поразки на виборах у 2007 році в партії наступив тривалий період стагнації. Близькість деяких партійних діячів до Партії регіонів дозволяла якось чіплятися за владу. Втім, «токсичність» союзу з «регіоналами» не сприяла розвитку СПУ, а навпаки – заганяла у ще більшу кризу. Так, саме через позицію Партії регіонів соціалістів у 2011 році виключили з лав Соціалістичного інтернаціоналу.

Після парламентських виборів 2012 року, на яких СПУ здобула лише 0,45% підтримки, розпочався остаточний занепад колись впливової партії. І це при тому, що їхні конкуренти з лівого табору – КПУ – саме в 2012 році зуміли показати один із найкращих електоральних результатів із середини 2000-х –– 13,18%, які трансформувалися в 32 мандати в парламенті 7-го скликання.

У 2012-му, після найнижчого результату СПУ за всю історію участі в парламентських виборах, Олександр Мороз передав повноваження голови Павлу Устенку. В 2014 році партія намагалася знайти фінансування й зробити кволу спробу відновити свою діяльність. Того року на позачерговому ХХ з’їзді СПУ Павлу Устенку була висловлена недовіра, а новим головою був обраний Микола Рудьковський. Та в серпні 2015-го Рудьковський сам не схотів надалі очолювати партію й подав у відставку: новим головою був обраний Микола Садовий.

Битва за бренд

Закон про декомунізацію став своєрідним «політичним дефібрилятором» для СПУ. Після заборони КПУ в Україні залишилося вкрай мало політичних сил, які могли б поборотися за прихильність виборців із лівими поглядами. Вочевидь, СПУ – одна з таких партій. Все, що торкнулося соціалістів у контексті процесу декомунізації, – необхідність внесення деяких змін у символіку. Так, комісія з питань дотримання закону про декомунізацію в квітні минулого року оприлюднила свій висновок, згідно з яким повідомила про неприпустимість наявності радянських символів на емблемі та прапорі СПУ.

СПУ – смішна партія України. Хто стоїть за КивоюВи теж не зрозуміли, що це було? За які такі заслуги Киву призначили головою СПУ? Ми теж здивувалися. І попросили Максима Кречетова розібратися. З ним можна не погоджуватися, сперечатися, але почитати та поміркувати про його припущення варто.

Справжня детективна історія в боротьбі за бренд соціалістів розпочалася влітку цього року. 8 липня радник голови МВС Ілля Кива на своїй сторінці в Facebook несподівано заявив про свій намір очолити Соціалістичну партію України. Мовляв, відповідне рішення ухвалив з’їзд партії. «Я ухвалив рiшення очолити Соціалістичну партію України. Це одна з найбільш відомих українських партій із найдовшою партійною історією. Відповідне рішення було щойно ухвалено на з'їзді партії», – повідомив Ківа.

Втім, на офіційному партійному сайті про такі докорінні зміни не повідомили. А самі багаторічні партійні функціонери взагалі спростували факт проведення з'їзду. Зокрема, це підтвердив колишній нардеп та екс-очільник фракції Соціалістичної партії в парламенті Іван Бокій. «Жодного з’їзду не було, а значить, і жодного лідера немає. А що є? Є інтриги різних приблуд після рішення Вищого адмінсуду, який партія виграла й зробила цих приблуд нулями», – зазначив він на своїй сторінці в Facebook.

Ймовірно, можливість «переобратися» та внести відповідні зміни до реєстрів Мін’юсту в скандального Іллі Киви з’явилася завдяки наявності відповідних партійних печаток та документів. За інформацією самих членів СПУ, посприяти в цьому йому міг колишній керівник партії Павло Устенко. Так, за свідченням партійців Полтавського обласного комітету СПУ, не визнавши рішення з’їзду про усунення з посади, ще в 2014 році Устенко «захопив центральний офіс і отримав доступ до партійних документів і печатки».

Ще більшої інтриги додав черговий виток подій довкола обрання нового очільника СПУ 30 вересня цього року. В Жовтневому палаці на Всеукраїнський з’їзд зібралися 2 тисячі делегатів. Новим керівником СПУ був обраний нардеп із фракції БПП Сергій Каплін. Цікаво те, що донедавна він очолював Соціал-демократичну партію, яка ще у вересні 2016 року називалася Партією простих людей. Сергій Каплін одразу пролив світло на непросту внутрішню ситуацію в СПУ, на яку, згідно з його словами, була здійснена спроба рейдерського захоплення. «У СПУ тепер є законно обраний голова. Не кулуарно «коронований» 5 делегатами з 4 присутніх Кива, якого просто поставив Аваков і через Петренка незаконно вніс до реєстрів, а проголосований усіма членами політради, підтриманий кожним партійцем на відкритому великому з’їзді. Соціал-демократична партія разом із Соцпартією, Партією пенсіонерів України та профспілками об’єдналися в єдиний блок «За простих людей», – заявив новообраний голова СПУ, фактично звинувативши міністрів внутрішніх справ та юстиції в незаконній діяльності.

Ілля Кива із відповіддю не забарився й уже встиг поставити під сумнів законність рішення з’їзду щодо обрання Капліна новим головою СПУ. «Можна все що завгодно проводити, говорити. Питання лише в тому, чи має це під собою юридичні підстави. Якісь ухвалюються рішення. Питання в тому, наскільки це юридично ліквідно й відповідає закону України. Зібралася група шарлатанів, ухвалили якесь рішення. Мені зараз складно його коментувати. Якщо ми будемо коментувати кожен напис на паркані, то на це не вистачить усього життя. Чи є зареєстроване рішення цього з’їзду в Мін’юсті?», – зазначив Кива в коментарі виданню ZIK.

Cui bono?

У політичній історії партійного життя в незалежній Україні відбулися вже десятки, якщо не сотні, різноманітних «розколів» та «об’єднань». Здається, що ситуація із СПУ є доволі класичним прикладом позалаштункового протистояння впливових політичних гравців.

Марш на місці: що не так із партійними рухами «лівого» спрямування?Після заборони КПУ, низка політичних сил намагається зібрати докупи залишки колись популярної ідеології соціальної рівності та справедливості. Чому ж спроби «нових лівих» виглядають такими недолугими?

Здається, що навіть у такому питанні, як реінкарнація вже трохи забутого партійного бренду, між провладними групами впливу точиться запекла боротьба. Не виключено, що партійний імідж СПУ в подальшому може бути використаний як політтехнологічний проект для відтягування голосів у потенційних конкурентів. Зараз у пропрезидентської команди лише два потужних електоральних опоненти – «Батьківщина» та «Опозиційний блок». Обидві партії відверто заграють із прихильниками лівих ідей.

Однак якщо припустити, що бренд СПУ став жертвою у протистоянні між пропрезидентською командою та поки ще соратниками з «Народного фронту», тоді виникає логічне запитання: яка кінцева мета цієї гри в умовному політичному «театрі ляльок»? Якщо для Банкової підконтрольна ліва партія може стати додатковою підстраховкою в боротьбі з політичними конкурентами, то навіщо це «Народному фронту» з його рейтингами в 1-2%? Вочевидь, будь-які дії політиків не випадкові, а значить, і відповідь на це запитання з’явиться вже дуже скоро.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...