Цього тижня тема миротворців на Донбасі отримала новий поштовх. Президент РФ Володимир Путін підтримав ідею введення «блакитних касок» ООН на Донбас, після чого російська сторона направила відповідний проект резолюції про розміщення миротворців на лінії зіткнення. Згода Росії на місію ООН знімає безліч проблем, пов'язаних із механізмом ухвалення рішення щодо їх розгортання, але породжує безліч нових проблем, уже чисто політичного характеру.
В середині тижня стало відомо, що Росія направила проект резолюції про розміщення миротворців на лінії зіткнення на Донбасі. Документ адресований голові Радбезу ООН та генсеку цієї організації. Направити цю резолюцію доручив 5 вересня президент РФ Володимир Путін. Він, зокрема, пояснив, що розглядає миротворців ООН як людей, «що гарантують безпеку місії ОБСЄ». «Я нічого поганого тут не бачу. Я багато разів говорив, що підтримую ідею озброєння місії ОБСЄ, але сама ОБСЄ відмовляється від ідеї озброєння своїх співробітників...», – зазначив Путін.
Як ми вже повідомляли, ідея введення миротворців ООН на Донбас розглядається з лютого 2015 року, причому з подачі української сторони. Навесні 2015 року президент Петро Порошенко запровадив рішення Ради нацбезпеки і оборони «Про звернення до Організації Об'єднаних Націй із проханням відправити на Донбас миротворчий контингент». У пояснювальній записці йшлося про те, що розгортання в Україні міжнародної місії з підтримки безпеки «дозволить забезпечити ефективну імплементацію Мінських домовленостей, перш за все в частині невідкладного та всеосяжного припинення вогню, відведення всіх важких озброєнь, виведення всіх іноземних збройних формувань, військової техніки та найманців із території Україна, роззброєння всіх незаконних збройних формувань».
Украина має власний варіант резолюції щодо миротворцівУкраїна розраховує, що на миротворців буде покладено більше функцій, ніж охорона спостерігачів ОБСЄ.
Першим кроком до розгортання миротворчої місії ООН в будь-якій точці планети є рішення Ради безпеки цієї організації, де Росія має право вето. Російська сторона завжди користувалася ним при розгляді набагато менш принципових питань, пов'язаних з українською проблематикою, а тому ймовірність успішного вирішення питання про введення миротворчої місії в Україну наближалася до нуля. Тепер же в зв'язку з тим, що Росія сама стала ініціатором введення відповідної резолюції, таких проблем вже не має виникнути. Але навіть зараз не все так просто.
Віце-спікер Верховної ради Ірина Геращенко, коментуючи дії російської сторони, зазначила, що лінія дотику, куди пропонується направити миротворців, виникла через російське вторгнення на територію України. А значить, миротворці мають вводитися на всю окуповану територію, а їхній мандат має закінчуватися на українсько-російському кордоні.
Зауваження дуже важливе й відображає глибоку різницю в тому, як підноситься суть цього конфлікту. Українська сторона розглядає цю ситуацію як війну з Росією, абсолютно справедливо вважаючи, що миротворці мають бути розміщені на українсько-російському кордоні в Донецькій і Луганській областях. Тоді підтримка збройних формувань з боку РФ фактично зійшла б нанівець, а бойові дії на Донбасі, на думку української сторони, припинилися б самі собою.
Росія ж усіляко заперечує свою причетність до війни в Україні, називає її громадянським протистоянням і закликає вважати незаконні «ДНР» та «ЛНР» другою стороною конфлікту, з якою слід домовлятися Україні. Це абсолютно не влаштовує українську сторону. Більш того, як раніше зазначав представник України в Тристоронній контактній групі з урегулювання ситуації на Донбасі Євген Марчук, введення миротворців ООН якраз і означатиме, що в Україні розгорівся внутрішній конфлікт. «Тому що миротворці ніколи не вводяться, коли воюють дві країни», – пояснив Марчук.
Таким чином, позитивне рішення Ради безпеки ООН про введення миротворчої місії на Донбас, як це не дивно, може зіграти вже не на користь українській стороні. Оскільки резолюцію направила Росія, це робить її не стороною конфлікту, а мирним посередником у його вирішенні. Крім того, розміщення «блакитних касок» на лінії зіткнення в нинішній політичній ситуації дійсно може створити враження, що в Україні розгорілася громадянська війна й вирішувати конфлікт необхідно в рамках переговорів між протиборчими сторонами – Україною та самопроголошеними «республіками».
Цей варіант не лише суперечить українській позиції, але ще й надзвичайно вигідний Росії. По-перше, він дозволяє їй «технічно» змінити статус агресора на статус миротворця, по-друге, більш впевнено вимагати зняття санкцій, а по-третє, на правах посередника активно впливати на миротворчий процес у вигідний для себе бік. Наприклад, шляхом організації місцевих виборів у рамках Мінського процесу таким чином, щоб до влади в ОРДЛО прийшли вигідні для російської сторони персони, які в майбутньому, зрозуміло, за активної підтримки РФ, можуть бути абсолютно законно обрані до Верховної Ради.
У цьому сценарії прихована ще одна небезпека. Розміщення миротворців на лінії зіткнення потребує величезної кількості ресурсів. Фактично, чисельність контингенту має щонайменше відповідати чисельності сил однієї з протиборчих сторін, а значить, становити приблизно 40-50 тисяч осіб (орієнтовна чисельність 1-го та 2-го «армійських корпусів» «Л/ДНР»). ООН може зіткнутися з труднощами при формуванні такого численного контингенту, а тому Росія як ініціатор мирного процесу може запропонувати свої послуги. Не виключено, що присутність російських миротворців виявиться досить значною, враховуючи близькість конфлікту до російського кордону. Годі й говорити про те, наскільки це невигідно Україні, яка розглядає Росію як агресора.
З іншого боку, виникає своєрідна «вилка», при якій Україна не може собі дозволити відмовитися від введення миротворців з тієї простої причини, що вона сама подала цю ідею навесні 2015 року. Адже тоді у світової спільноти виникне питання, чи дійсно Україна зацікавлена в мирному вирішенні конфлікту на своїй території. І вже ніхто не згадає про те, хто насправді його розв'язав.
Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»