Стерте графіті на Грушевського: чому в Україні не поодинокими є такі випадки

Олександр Радчукполітолог

Історія із стертими революційними графіті на будівлі на вулиці Грушевського лише набирає обертів. Власник магазину елітних меблів, який і був ініціатором ганебного вчинку, вирішив взагалі його закрити після того, як приміщення «відвідали» представники найбільш радикально налаштованих організацій на чолі з «Національним корпусом» та «Правим сектором» і завдали шкоди його фасаду. Тепер розслідуванням справи щодо нищення історичних пам’яток займатиметься Київська прокуратура, а сам власник магазину намагається змалювати ситуацію як провокацію проти його бізнесу.

Загалом ставлення до випадку зі стертими графіті чудово демонструє непросту ситуацію в українському суспільстві. Держава, маючи чисельні органи правопорядку, не змогла захистити пам'ятки революції від вандалізму. Саме це стало причиною гострих суперечок у соцмережах щодо наступних дій активістів праворадикальних організацій: частина користувачів виправдовували, а ще частіше – схвалювали такі дії щодо власника елітного магазину. Інші не менш слушно наводили аргументи щодо невиправданості таких вчинків як з боку власника меблевого бутіка, так і з боку активістів. Мовляв, усім «треба дорослішати».

Ставлення обуреної частини суспільства до знищеної пам'ятки революційних подій на Грушевського є красномовним свідченням незагоєних ран та відчуття незадоволення діями влади. Тим паче, що знайшлися й ті, хто цілком підтримав вчинок власника магазину. А ще більше тих, кому просто байдуже до історичної та культурної пам'яті своїх співгромадян.

Яким би не було ставлення кожного окремого українця до Революції Гідності, ця подія вже стала визначальною віхою в новітній історії України. А отже, нехтувати цим або зневажливо ставитися до символів подій 2013-2014 років, які стали сакральними для мільйонів українців, означає так само зневажати й решту важливих для становлення України історичних періодів.

Феномен байдужості

Загалом уся ситуація довкола знищення історичної пам'ятки стала можливою завдяки байдужості влади до виконання своїх прямих обов'язків. Рішуча реакція генпрокурора Юрія Луценка щодо розслідування даної справи є запізнілою, адже його заява пролунала вже після знищення графіті.

Майбутній музей Революції Гідності: для кількох тисяч експонатів немає місцяУ музею немає тимчасового приміщення й близько двох тисяч музейних предметів зберігаються в неналежних умовах та псуються.

Цікаво, що аналоги такої історії вже були за часів незалежної України. Так, після подій Помаранчевої революції на колонах будівлі Головпоштамту залишилися численні написи учасників та свідків тих подій. Ані міська, ані центральна влада, особливо після реваншу «регіоналів» у 2007 році, не вважали ці «наскельні малюнки» бодай якоюсь історичною цінністю. Тож написи були стерті, крім невеликої частини, яку вдалося зберегти та помістити під захисне скло.

Нині ж проблема постала значно гостріше. Попри всю наявну нормативно-правову базу, створення Інституту національної пам'яті, вберегти культурну спадщину від дій вандалів у центрі столиці так і не вдалося. Згадані графіті належать до таких пам’яток із жовтня 2014 року, коли, згідно з наказом Міністерства культури України №869, місце бойових дій та масової загибелі громадян у районі вулиці Грушевського в Києві під час акцій протесту в лютому 2014 року було віднесено до об’єктів культурної спадщини місцевого значення. Пошкодження чи знищення цих пам'яток тягне за собою кримінальну відповідальність за пунктом 2 статті 298 Кримінального кодексу України – нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури (карається штрафом до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі терміном до трьох років).

Орендодавцем приміщення, в якому розташований салон меблів, є Національна академія наук. Там уже відзначили, що договір оренди продовжувати не стануть, а, можливо, й узагалі розірвуть. Ініціативна група вже домовилася з автором графіті про відновлення втрачених пам'яток.

Уроки вандалізму

Загалом випадків вандалізму щодо історичних пам'яток як місцевого, так і національного значення за останні роки фіксується дедалі більше. Чи пов'язані ці випадки з діяльністю російських спецслужб, має з'ясувати СБУ. Не виключено, що йдеться як про певне ідеологічне протистояння всередині країни, так і про низьку культуру окремих українських громадян.

В'ятрович анонсував створення музею пропаганди СРСР«Ніколи знову» саме про це будуть говорити експонати відвідувачам майбутнього музею монументальної пропаганди СРСР.

Лише в столиці в 2017 році зафіксовано кілька кричущих випадків вандалізму проти історичних пам'ятників та меморіалів. У березні невідомі облили фарбою нещодавно встановлений пам'ятник Олені Телізі. В травні вандали спаплюжили меморіал жертвам Голокосту «Менора» в Бабиному Ярі. Зловмисники намагаються сплюндрувати пам'ять і про героїв сучасних подій. Так, у Голосіївському районі невідомі зруйнували пам'ятник Героям Небесної Сотні, а на Борщагівці намагалися підірвати пам'ятник воїнам АТО. І це лише кілька випадків, які сталися в Києві останнім часом, в усій Україні таких злочинів набагато більше.

Не виключено, що Верховна Рада таки ухвалить закон, який внесе зміни до Кримінального кодексу щодо посилення відповідальності за акти вандалізму. Актуальність цього питання вже більш ніж очевидна. В Європі, та й у більшості країнах світу нищення історичної пам’яті карається значно жорсткіше. Якщо в Україні в разі доведення справи до суду вандалу загрожує штраф у 2350 гривень (у разі нищення пам'ятки національного значення штраф вищий, але не набагато) і максимум умовний термін, то у Франції за такий злочин можна отримати 3-річне ув’язнення й штраф у 45 тисяч євро. А, наприклад, у Китаї за такий злочин зловмисник може отримати вже 10-річне покарання у вигляді позбавлення волі, а інколи навіть довічне ув’язнення.

Звісно, щоб справи доходили до суду, а винуватці отримували покарання, відповідну якісну роботу мають проводити правоохоронні органи. На жаль, поки що більшість таких справ розслідується без особливих успіхів, адже правоохоронці ледь справляються з розкриттям більш важких злочинів.

Пам'ять для всіх

В зв’язку зі знищенням графіті в Інституті нацпам’яті нагадали й про ще одну дуже важливу проблему: за 3 роки влада Києва досі не знайшла місця для облаштування музею Революції Гідності. Київрада має проголосувати за надання земельної ділянки на вулиці Героїв Небесної Сотні, 3/5 для зведення меморіалу та музею. В такому разі будівельні роботи можуть розпочатися не раніше ніж у 2018 році. Уряд уже ухвалив необхідні для цього нормативні акти, а прем’єр-міністр Володимир Гройсман у липні окремо наголосив на необхідності невідкладної роботи над пам'ятником Героям Небесної Сотні.

Колапс за планом: чим небезпечний «шулявський інцидент»?Із частковим обвалом Шулявського шляхопроводу в центрі столиці вкотре актуалізувалося питання ефективного управління ресурсами міста. Хто насправді винен, чого очікувати далі, й де шукати вихід із ситуації, з'ясовував Олександр Радчук.

На жаль, ситуація з повагою до культурно-історичної спадщини в Україні жахлива. Красномовним свідченням є саме приклад столиці. Так, напівзруйнована історична пам’ятка в самому серці Києва – садиба Мурашка – не просто багато років перебуває в занедбаному стані, але й реально загрожує здоров’ю мешканців та гостів столиці. Нещодавно в будівлі обвалилася частина балкону, впавши прямо на вулицю Малу Житомирську. Дивом ніхто не постраждав.

Самі нинішні українські еліти не бачать цього питання на порядку денному, це дуже помітно за їхніми вчинками. Так, незаконна забудова та знесення історичних будівель на догоду бізнес-інтересам стали трендом останніх 20 років незалежної України. Лише один із тисячі прикладів, які можна навести, – незаконне знесення в ніч на 30 грудня 2010-го маєтку 1909 року, так званої «садиби архітектора Казанського». Тоді за одну добу за допомогою спецтехніки була знищена старовинна будівля прямо на Поштовій площі. Зараз на її місці звели офісний центр.

Ще один кричущий випадок, який ледь не завершився міжнародним скандалом, стався в лютому цього року. Народний депутат від фракції БПП Олексій Гончаренко на знак протесту проти слів посла Німеччини розмалював фрагмент Берлінської стіни, встановленого біля посольства в Києві. Подія отримала небувалий резонанс навіть у Німеччині: там падіння Берлінської стіни вважається особливим символом возз'єднання німецької нації після десятиліть радянської окупації частини територій нинішньої ФРН.

Саме тому й не дивно, що серед пересічних українських громадян дуже легко знаходяться ті, хто може без особливих рефлексій зруйнувати пам’ятку чи замалювати історичне графіті: поганих прикладів для наслідування вдосталь.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»

Загрузка...