Війна на Донбасі: як живуть школярі на лінії фронту

Сергій Тахмазовволонтер

«А скоро приїдуть четверо друзів, на все літо. І нас буде банда», – мрійливо каже Сашко. Хлопчисько радий, що приїдуть друзі: з Горлівки, Соледара, Світлодарська, Бахмута. На все літо. У Зайцеве.

Деякі батьки привозять дітей на вихідні. Подихати свіжим повітрям, до бабусі-дідуся. Нічні й денні обстріли нікого не бентежать. Звикли. Значно більш незадоволені жителі тим, що вже рік як немає електрики. І коли буде – незрозуміло. Для розмінування і ремонту потрібно режим тиші. З «того» боку можуть традиційно пообіцяти і знову-таки традиційно не виконати обіцяне. Один з елементів цієї війни – намагатися максимально зробити життя людей нестерпним. Нехай думають, що про них всі забули і вони нікому не потрібні. А поки місцева ВЦА з великими труднощами знаходить бензин для генераторів. По два з половиною літра на тиждень на генератор. Діти радіють довгому дню, тому, що почалися канікули і закінчилася школа. В школу їх возять під Бахмут, до Опитного. Єдине місце, куди вони можуть виїхати із села в принципі. Але не всі діти вчаться у цій школі.

У нинішньому навчальному році шестеро дітей ходили «гризти граніт науки» до школи «ДНР», в окуповану частину Зайцевого. Кожного учбового дня. Пішки: через КПВВ, прикордонників, поліцію, ЗСУ, «нульові» блок-пости з обох боків. Там на них чекав шкільний автобус, який відвозив їх до школи «молодої республіки». Де сіяли «розумне, добре, вічне». Після уроків – дорога додому. Через «нулі».

«А якщо в цей час почнеться обстріл?», – запитаєте ви. А діти знають: якщо почнеться обстріл, то треба сісти і перечекати. Якщо сильно стріляють, треба лягти. Такий от «шлях до знань». Що в головах у батьків цих дітей? Не знаю. Хоча ні – одну відповідь я чув: «А яка різниця, в яку школу ходити?», – вважають деякі мами. Чи знає про це керівництво області? Так, знає. Пан Жебрівський прекрасно обізнаний про це. Але рішення ухвалювати, чи то не хотілося, чи то не виходило. Проблема вирішилася сама по собі, щоправда, тільки на три літніх місяці.

Клубок проблем як з дітьми, так і з дорослими у прифронтових селах стає дедалі більш заплутаним. Багато з нас не розуміють, як можна жити під постійними обстрілами. А більшості з дітьми їхати нікуди, і вони прекрасно знають про всі поневіряння і проблеми від чиновників на «великий» Україні. Ті, хто повернувся, розповіли. Не все, звичайно, але оскільки держава не роз'яснює і не пояснює, то ця порожнеча швидко заповнюється сумішшю брехні і правди. А деякі мами з дітьми, які виїхали, наприклад, у Бахмут, Костянтинівку чи Слов'янськ, сильно шкодують про своє рішення.

Обстріл Красногоровки: зруйновані будинки, є пораненіОкупаційні війська вели вогонь по Крансногорівці Донецької області з «Градів», танків і мінометів, зруйновані житлові квартали.

«Даремно я виїхала. Лишилася б удома, там мені увесь час гуманітарку возили. А тут не стріляють і я нікому не потрібна». Ще один тривожний дзвоник – утриманство, спричинене гуманітаркою. Подекуди люди звикають, що можна нічого не робити, усе одно все привезуть міжнародні фонди, організації, волонтери. А те, що вб'є чи поранить, – ну, значить, не пощастило. Звичайно, таке не скрізь. Іноді поєднується непоєднуване. З однієї частини селища доноситься: «Дай! Нам належить!», З іншого – «Та у нас все є, город, господарство. Нам би світло і щоб не стріляли».

Діти вже звикли до війни. До обстрілів, ночівель у підвалах, поранень і смертей. Деякі й не пам'ятають, як воно було – до війни. І дуже хотілося б, щоб держава пропонувала глобальне вирішення проблеми. А не виголошувала промови з фальшивим співчуттям раз на рік, 1 червня.

А Сашко з нетерпінням чекає на своїх друзів. Адже тепер у них буде «банда». І все літо в Зайцевому. Ви б не хотіли прочитати їхній твір «Як я провів літо»?

Сергій Тахмазов, спеціально для «Слово і Діло»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...