Професіоналізм та популізм. Колонка Валентина Гладких

Валентин Гладкихполітичний експерт

Спостерігаючи за діяльністю правоохороних органів, часто згадую старий жарт: немає такої глобальної і гострої проблеми, на яку б вчений світ не спромігся відповісти проведенням міжнародної науково-практичної конференції.

Однак те, що припустиме у науковому світі, не завжди прийнятне в інших сферах людської діяльності.

Трагедія на Львівському сміттєзвалищі, «замах» на Антона Геращенка, «викрадення» Олексія Гончаренка, процес над керівником ДФС Романом Насіровим, зняття депутатської недоторканності з Вадима Новинського, вибухи на військових складах у Балаклії, вбивства Павла Шеремета чи Дениса Вороненкова тощо – немає такої проблеми, на яку керівники правоохороних органів не відповіли б проведенням гучної прес-конференції, брифінгом чи, бодай, інтерв'ю.

Свого часу, керівник Нацполіції Хатія Деканоїдзе примудрилася дати інтерв'ю на тлі догораючої автівки вбитого журналіста. Виглядало ефектно. Правда, з ефективністю не склалося. Попри гучні заяви і обіцянки встановити, притягнути до відповідальності та покарати винних у резонансному вбивстві, правоохоронцям досі не вдалося розкрити цей злочин.

Втім, безумовним лідером серед топових правоохоронців за кількістю гучних заяв і обвинувачень, які завершилися великим «нічим», є генеральний прокурор України Юрій Віталійович Луценко. Його схильність у своїй діяльності все виносити у публічну сферу і, на жаль, переважно лише цією публічною сферою обмежуватися, дала підстави вітчизняним юристам жартувати, що замість дій, передбачених чинним законодавством, зокрема КПК України, генеральний прокурор України запровадив абсолютно нову процедуру – практику публічної погрози.

Юрій ЛуценкоГенеральний прокурор України
Луценко запевнив, що зробить все можливе для розкриття загибелі Павла ШереметаСказано 20 липня 2016 р.Статус обіцянки: У процесі

Можливо, Юрій Віталійович обожнює київського князя Святослава, який завжди попереджав ворогів перед нападом словами «Йду на ви», а можливо, у цьому випадку справедлива російська приказка «что у трезвого на уме, то у пьяного на языке». Але, швидше за все, палкий трибун Юрій Луценко досі не зрозумів, чим специфіка роботи генерального прокурора відрізняється від діяльності політика, популіста і демагога.

Останнім часом Юрію Віталійовичу на ниві медіа-активності не поступаються ані керівник САП Назар Холодницький, ані директор НАБУ Артем Ситник, ані голова СБУ Василь Грицак.

Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, віддаючи перевагу соцмережам, не дуже полюбляє зайвий раз потрапляти в об'єктиви телекамер, натомість має для подібного виду діяльності двох пречудових «радників» – Антона Геращенка та Зоряна Шкіряка, які продукують чимало резонансних коментарів, ініціатив, оцінок, прогнозів, версій тощо.

Таке враження, що наші правоохоронці забули просту істину – їхня функція полягає не у формуванні громадської думки щодо того, хто винен, а хто – ні, а у збиранні доказової бази; не у продукуванні припущень і версій, а у їхній перевірці; не у самопопуляризації, а в захисті законності.

Безумовно, не можна заперечувати важливості відкритої роботи державних органів, зокрема й правоохоронних. Проте не варто зводити все до ефірного марнослівства та марнославства.

Словом, всім вищезазначеним особам перед тим, як повернутися до свого улюбленого заняття – робити заяви, версії, прогнози тощо, варто пригадати слова Леся Танюка: «Не треба вилазити, як дурень з маслом на сонце».

Недолуго виглядаєте, панове, як Матіос з тепловізором…

Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...