Попереду планети всієї. Віктор Трегубов про Трампа й запит на популізм

Читать на русском
Віктор Трегубовжурналіст, блогер

Два з гаком роки тому, перед парламентськими виборами, ми посипали голову попелом. Який жах: до парламенту йдуть явні популісти під явно популістським гаслами. На що ж ми, такі, розраховуємо, соромно буде європейським друзям в очі дивитися. Тепер не соромно: європейські друзі, так само як і американські партнери, з радістю пірнули в ту ж калюжу. Виявляється, це не ми придурки. Виявляється, це зараз усьому світу пороблено.

Вирушили якось раз два автогонщика на сафарі. Нікого не спіймали, розбили на ніч табір. Вранці один з них прокинувся – а другий навколо табору від лева тікає. І не дуже-то тікає, лев уже майже дотягнувся зубами до його дупи.

– Швидше!!! – кричить товаришеві той, що прокинувся.

– Та не бійся, – відповідає той, – я на два кола попереду!

Зараз цей анекдот життєвіший, ніж будь-коли. Взяти, наприклад, США. Начебто ж на багато кіл попереду – але сьогодні вони урочисто відсвяткують саджання в найбільш значне на планеті крісло масштабованого Ляшка.

Ні-ні, не треба кидати в автора гнилі помідори і фрази «Де той, а де той». Той і той, безумовно, в різних місцях. Їх об'єднує не талант або біографія, їх об'єднує підхід до роботи з електоратом. Те, що в нашій традиції називається «популізмом», а в їх, раніше такий політкоректній, загортається в характеристику «bullshit artist». Як би це м'якше перевести... артист лукавого жанру. Спеціаліст із роботі з електоратом в епоху постправди.

Коктейль Молотова в Білий ДімПеремога Трампа стала холодним душем як для американців, так і для всього світу. Але чи такою вже вона була несподіваною – про це розмірковує журналіст, блогер Віктор Трегубов.

Тобто це не ми докотилися до такого життя, що у нас популісти правлять бал і навіть не намагаються надавати своїм речам видимість послідовності. Це зараз скрізь так. Британія, яку ми все життя за старими штампам представляли консервативною, манірною, обережною, влипла в Brexit, повівшись на риторику шахрайкуватого тхора Найджела Фараджа, що включив «задню» одразу після перемоги. Франція готується обирати між кількома популістами. Подібні сили набирають вагу по всій Європі. Інститути, які повинні були б запобігати такому розвитку подій, від медіа до виборчих традицій, не працюють.

Ми в тренді – і ще в дечому.

Це не було вже так несподівано. Знову-таки, візьмемо США.

Хіба Трамп перший президент-«артист»? Хіба Обама не переміг, виїхавши на концепції «політик як celebrity»? Жива безпосередність, відкритість, фотогенічність, красива та розумна дружина, чудові доньки – це лише дуже скорочений список чеснот, який його прихильники зараз виписують на плакатах з «ми будемо сумувати за...».

Жодна з цих якостей не характеризує людину як політика і державного мужа – це якості «світського лева», поп-зірки. У кращому випадку, принца в конституційної монархії, чия роль – не керувати країною, а давати їй рольову модель. Тому цілком природно, що, втомившись від поп-зірки в ролі хорошого хлопця, американці обрали поп-зірку в ролі поганого.

Світ ретельно й довго йшов до епохи постправди. Всупереч популярній у нас чорній легенді, туди його штовхав не Путін – останньому просто добряче пощастило з епохою. Криза принципів західного суспільства дала йому перевагу: мерзотник виявився в природному середовищі існування.

Епоху постправди породили технічні засоби. Зокрема – той самий інтернет, де ви читаєте цей матеріал, і який став нашим основним засобом обміну інформацією.

Покажу на прикладі.

Якось раз автор цих рядків зайшов на сайт «Алля Аят». Якщо просто і без пом'якшень – це секта, створена шофером із Казахстану, який призначив себе живим божеством і одним із тих, хто проповідує лікування всіх хвороб солоним чаєм, енергією сонця та застосуванням журналів, журналів, що ним видаються. На сайті був форум, де шанувальники секти з усього колишнього СРСР спілкувалися один з одним. Їм було добре й не потрібен був ніхто інший.

Людині необхідно соціалізуватися. Для того, щоб якась ідея чи ідеологія (особливо незвичайна, дивна для навколишнього світу) жила і розвивалася, треба, щоб люди, які її сповідують, регулярно отримували підтримку і схвалення від інших таких самих. Ідеально – щоб все їхнє коло спілкування складалося з тих, хто поділяє цю ідею і готовий про це поговорити. Дуже складно вірити в пласку Землю, коли всі навколо твердять, що вона кругла, тикаючи тобі під ніс то Google Earth, то підручник фізичної географії. Набагато легше – коли ти живеш у глухому селі, де всі вважають пласку Землю чимось самоочевидним.

Обама дав прощальну прес-конференцію – відеоБарак Обама вчора дав прощальну конференцію на посаді президента Сполучених Штатів Америки.

Інтернет подарував нам унікальну можливість створювати такі села самостійно.

Адже нам не треба дуже багато людей навколо нас. Так, у всіх свої вподобання, комусь вистачить і двох-трьох друзів, а комусь потрібно постійно підтримувати кілька сотень контактів, але ми не створені для спілкування з мільйонами. В інтернеті ти завжди можеш знайти однодумців. Разом ви створите свій мікросоціум, свій маленький світ, у якому ваші переконання будуть настільки ж правдивими, як закони фізики – адже ніхто не буде їх оскаржувати, а будь-яким «діркам» у них буде придумано легкотравне пояснення. І так ви зможете прожити все життя, лікуючи всі хвороби солоним чаєм – адже буквально всі ваші друзі теж переконані, що це найкращий із відомих людству засобів! А тих, хто так не вважає, ви можете собі дозволити «виключити» зі свого світу, щоб не заважали тут своїми повчаннями.

Інший приклад: чому росіяни кажуть, що ми збожеволіли? Тому що в нас розділені інформаційні простори. Фактично, ми з ними вже живемо в різних, хоч і сполучених, світах. Події в них начебто відбуваються одні й ті ж самі – а ось пояснення у них абсолютно різні. Тому з їх далекої планети ми дійсно виглядаємо божевільними, які не розуміють очевидних для них речей, від того, що стоїть за всім Америка, до ницості західного способу життя.

Інтернет, який, за іронією, повинен був пов'язати всю планету в єдиний інформаційний простір, натомість розбив її на мільйони секточок, у кожної з яких – своє уявлення про те, що таке правда і як насправді йдуть справи.

Сьогодні кожна людина може вибрати, в які «правди» їй вірити – і часто цей вибір робиться зовсім не в результаті раціональних міркувань. Відповідно, біля керма ті, хто вміє це використовувати. Ті самі артисти лукавого жанру, які вміють презентувати найбільш смачну «правду» в найбільш слизькій оболонці. Всі проблеми – від мексиканців, але ми їх вирішимо, якщо побудуємо великий паркан. Нам треба перемогти олігархів і скотиняк, тоді заживемо. Британію ЄС тільки псує. Росія велика держава.

Історики філософії сказали б, що ми повернулися в часи софістів. І вся планета, і наша країна.

Хороші новини: це не зможе тривати довго просто тому, що такий стан загального бродіння швидко втомлює. Рано чи пізно людству доведеться знову шукати спільні знаменники, домовляючись про те, що вважати об'єктивною реальністю. Які якості справді цінні для політика, яким обіцянкам краще не вірити, як перевіряти інформацію з медіа та взагалі з навколишнього світу. Так завжди буває: після періоду розгубленості виробляються нові норми і закони.

Ми дочекаємося свого Сократа. Втім, краще вже зараз почати виховувати його в своєму колективі.

Віктор Трегубов, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...