Нещодавно Надія Савченко оприлюднила списки заручників, яких розшукують як з українського боку, так і з боку самопроголошених «республік» Донбасу. Цей вчинок викликав негативну реакцію СБУ та неоднозначні відгуки в простих українців, зокрема в родичів полонених: дехто поставився до ініціативи Савченко схвально, хтось же, навпаки, тепер побоюється, що оприлюднену нардепом конфіденційну інформацію можуть використати шахраї... Несподівано стриману реакцію на альтруїзм Савченко продемонстрували й у Кремлі: прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що питання обміну заручниками потрібно вирішувати все-таки в рамках Мінського процесу.
І хоча сама народний депутат назвала членів Тристоронньої групи втомленими й виснаженими від безрезультатних переговорів, виходить, що альтернативи їм немає: Москва вперто відмовляється визнавати свій вплив на конфлікт на Донбасі, намагаючись через Савченко легалізувати Плотницького й Захарченка, які на тлі своїх кремлівських ляльководів виглядають значно зговірливішими, тоді як у плани Києва прямі переговори, звісно, не входять.
Як би там не було, сім’ям незаконно утримуваних українців байдуже, хто і як звільнить їхніх рідних. «Слово і Діло» спробувало абстрагуватися від стратегії України на мінських переговорах і відстежити, хто з українських політиків і наскільки успішно реалізував свої обіцянки щодо звільнення заручників (серед яких була й сама Савченко).
Перша така обіцянка, зафіксована «Словом і Ділом», належить Президенту Петру Порошенку. Він ще в липні 2014 року пообіцяв докласти максимум зусиль, щоб звільнити всіх заручників, захоплених на Донбасі. Ця обіцянка перебуває в процесі виконання й, схоже залишатиметься такою ще довго... Окремо Глава держави пообіцяв звільнити Надію Савченко, що й було зроблено 25 травня минулого року. Замість Савченко до Росії відправили двох її військовослужбовців – Євгена Єрофеєва та Олександра Олександрова.
Пізніше до процесу визволення полонених долучився міністр закордонних справ Павло Клімкін. 8 серпня 2014 року він пообіцяв звільнити 5 військових із 72-ї механізованої бригади, що змушені були відступити на територію РФ. За два дні росіяни дозволили українським військовим повернутися на Батьківщину. А через два тижні після цього Клімкін пообіцяв звільнити з російського ув’язнення кримського режисера Олега Сенцова. Рівно за рік після обіцянки міністра Сенцова в РФ засудили до 20 років ув’язнення, й поки перспектив його повернення додому немає, тож зобов’язання Клімкіна не виконане.
До визволення заручників намагалися долучитися й народні депутати – хтось із більшим успіхом, хтось із меншим. Так, представник «Батьківщини» Валерій Дубіль запевняв, що Порошенко 28 вересня 2015 року на саміті Генасамблеї ООН озвучить пропозицію щодо обміну Савченко й Сенцова, але конкретних пропозицій Президент тоді так і не зробив.
Сама ж Савченко, щойно повернувшись додому, заявила, що ініціює створення міжнародного комітету зі звільнення українських в’язнів, утримуваних в ОРДЛО та Росії. Як такого комітету нардеп так і не створила, хоча, як стверджує вона сама, заручитися підтримкою однодумців у ПАРЄ їй вдалося.
Зробити все можливе для повернення додому Миколи Карпюка – українця, утримуваного в Росії за очевидно надуманими звинуваченнями – пообіцяв 26 травня 2016 року народний депутат Дмитро Ярош. Допомогти йому в цьому питанні обіцяв Ігор Мосійчук, який запевнив, що збиратиме підписи під зверненням до Президента з приводу обміну Клиха та Карпюка.
Зрештою, Ірина Геращенко, зазначивши, що для заручників та їхніх родин немає різниці, яким чином їх повернуть додому, запевнила, що держава гарантує кожному з них лікування та повну реабілітацію після повернення з полону. Станом на середину грудня минулого року, за словами Геращенко, в полоні терористів «ДНР» та «ЛНР» перебували 58 громадян України.
Аліна Костюченко, за матеріалами «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»