Призивати «піджаків»? Дивлячись як. Колонка Віктора Трегубова

Читать на русском
Віктор Трегубовжурналіст, блогер

Для тих, хто не знає, «піджаками» на військовому сленгу називають «напівцивільних» офіцерів. Як правило, це випускники військових кафедр при цивільних вишах, яких доля так чи інакше все-таки занесла до армії. Ставлення до «піджаків» неоднозначне: з одного боку, вони рідко стають «своїми» серед кадрових, з іншого – іноді до них ставляться більш поблажливо, ніж до тих, хто пройшов муштру військових інститутів. Буває, втім, і навпаки – тут уже як пощастить із командиром і колективом.

І ось, Міністерство оборони України оголосило небачений експеримент: перший в історії країни призив «піджаків» навесні цього року. Загальний обсяг – чотири тисячі людей, від 21 до 43 років. Зберігається зарплата і робоче місце (що, втім, неактуально для тих, у кого свій бізнес або хто на роботі оформлений через СПД), враховується сімейний стан. Це мало, на тлі загальноармійських обсягів – крапля в морі, так само, як і на тлі населення країни. Імовірність потрапити під цей призив невелика – набагато менша, ніж під одну з попередніх хвиль мобілізації. Але сам факт! У нашій країні військова кафедра історично була формою законного «відкосу» від армії. І тут такий сюрприз.

З етичної та ідеологічної точки зору все правильно та справедливо. Офіцерське звання отримував? Присягу давав? Війна? Іди, служи. З обивательської точки зору – «а чому зразу я?!»

Розглянемо «за» і «проти».

Аргумент, який часто доводиться чути – «ці не навоюють». Мовляв, призовники не мотивовані до служби. Частково правда. З іншого боку – мобілізовані ж то воювали, і гідно, але ж вони, по суті – ті ж самі колишні цивільні, висмикнуті з сімей.

Петро ПорошенкоПрезидент України
Порошенко обіцяє не відправляти призовників в зону АТОСказано 14 січня 2015 р.Статус обіцянки: Архів

Інше заперечення – «у нас є офіцери на передку, їх треба рухати, а не нових шукати...». Цілком правильно. З іншого боку, досі діє норма, згідно з якою призовників не відправляють у зону АТО. Судячи з усього, ці чотири тисячі теж туди не поїдуть, якщо самі не захочуть. Таким чином, бойовим офіцерам вони не конкуренти.

Навіщо ж тоді вони потрібні? Є припущення.

Річ у тім, що в країні не вистачає не лише бойових офіцерів на передку. Є не менша, якщо не більша, гостра нестача «вузьких фахівців» у частинах і штабах. Не думайте, що це несерйозно: там теж вистачає важливих завдань, у тому числі й на офіцерських посадах. Фінансисти і речовики, фахівці з інформаційної безпеки, програмісти й сисадміни, техніки всіх мастей, медики, психологи, журналісти – всі ці спеціальності також затребувані у Збройних силах, нехай і в обмеженому обсязі. Як подібних фахівців готують у наших військових вишах – розповісти, чи самі здогадаєтесь? Скажімо так: на жаль, слабше, ніж у цивільних. І вже, тим більше, подібний кадровий офіцер після вишу та служби менш компетентний, ніж цивільний після вишу й досвіду роботи на нормальному конкурентному ринку.

Так, безумовно, потрібно «виховувати бабу Ягу в своєму колективі» й реформувати військову освіту. Але навіть якщо це зробити негайно – результати ми побачимо мінімум через п'ять років.

А нам потрібно «на вчора».

Так, у перспективі треба розробити ефективні способи залучення цивільних до співпраці зі Збройними силами. Але поки що в розпорядженні Міністерства оборони лише два швидких способи: призив і мобілізація. Ми не готувалися до цієї війни, але це не знімає з нас обов'язку перемогти. Наші дії – протягування ніжок за одежиною.

Чи далеко до Алеппо? Колонка Віктора ТрегубоваЄдиним фактором, що утримав Донбас від перетворення на Сирію, стала українська армія, і меншою мірою – дипломатія й держава, вважає журналіст Віктор Трегубов.

Отже, Міноборони використовує ті інструменти, які в нього є в розпорядженні прямо зараз. Це виглядає виправданим. Якщо, звичайно, автор не помиляється в своєму припущенні й набрані «піджаки» підуть саме на ті спеціальності, де «цивільний за військового військовіший».

Якщо ж ні, якщо з них будуть намагатися робити звичайних офіцерів для служби поза АТО на «неспеціальних» позиціях – тоді так, тоді можна й «зрада» крикнути. Оскільки це просто марнування трудового ресурсу. Незважаючи на те, що під час мобілізації з «піджаків» часто виходили гідні бойові офіцери, посилати їх служити до пунктів постійної дислокації на ролі «мирних муштрувальників» таких же призовників – найгірше, що з ними можна зробити.

Однак якщо врахувати, як відчайдушно армія потребує фахівців, поки що більше віриться в перший варіант.

P. S. Автор цих рядків – колишній «піджак», який відслужив у шостій хвилі мобілізації, й у своїх висновках спирається як на особисті спостереження, так і на досвід колег.

Віктор Трегубов, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...