25 вирішальних законів незалежної України. Частина III

Зміни до Конституції, «мовні» та «диктаторські» закони та юридично підтверджена втеча «легітимного президента» Віктора Януковича – все це, склавшись у єдиний пазл, призвело до того стану речей в Україні, який ми маємо сьогодні. В попередньому матеріалі циклу «25 вирішальних законів незалежної України» ми говорили здебільшого про зовнішні чинники, що вплинули на втрату нашою країною контролю над частиною своєї території. Тепер звернемося до процесів внутрішніх. Як ми з вами побачимо в цьому матеріалі, звичка перекладати відповідальність на попередників притаманна новій владі не менше, ніж колишній. Так само, як і методи боротьби з опонентами.

Конституційна реформа

Здобутки Помаранчевої революції, крім суспільних, мали також і правове втілення. Найяскравіше з них – це конституційна реформа 2004 року, яка відбулася після ухвалення закону про внесення змін до Конституції. Це була знакова подія: Україна як держава вже подорослішала і їй стало тісно в авторитарних обіймах пострадянського президента. Після Помаранчевої революції країна відчула свіжий вітер демократії. В такій ситуації зміна балансу влади з метою послаблення ролі президента й посилення – парламенту виглядало логічно й закономірно. Саме ця ідея й лягла в основу проекту внесення змін до Основного закону. Україна де-юре ставала парламентсько-президентською республікою.

Як в Україні виконується Основний закон?Наскільки ефективно в Україні захищаються конституційні права громадян, закладені в Основному законі?

Закон передбачав формування уряду коаліцією депутатських фракцій та подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років. Він був проголосований 402 голосами.

Однак така політична модель функціонувала недовго. Після приходу до влади Віктора Януковича й «Партії регіонів» 30 вересня 2010 року Конституційний суд визнав закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року таким, що не відповідає Конституції в зв'язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення. Цей закон втратив чинність із дня ухвалення рішення КСУ. Таким чином Конституційний суд поновив чинність Конституції 1996 року та звернувся до органів державної влади з вимогою невідкладно привести законодавство у відповідність до Основного закону в редакції від 28 червня 1996 року.

Дискусії з приводу цього історичного рішення тривають і сьогодні. Багато хто вважає, що таким чином був здійснений конституційний переворот і Янукович за допомогою суддів КСУ зробив те, чого не мав можливості зробити через Верховну Раду. Новообраний президент фактично отримав омріяну повноту влади (що врешті-решт і застелила йому очі).

Пенсійна реформа Тігіпка

Слово «реформа» завжди асоціюється з докорінними змінами на краще. Пенсійну реформу, яка була реалізована за ідеєю віце-прем’єра з соціальних питань Сергія Тігіпка, можна вважати змінами – але точно не на краще. Якщо коротко, то суть «реформи» полягала в поступовому збільшенні пенсійного віку для жінок на 5 років.

Закон був проголосований вночі 8 липня 2011 року, «за» – 248 народних депутатів. Відомим він став завдяки рекордній кількості заяв, нагадувань і повторень тодішньої опозиції з «БЮТ» на «НУНС» про його антилюдяний характер і «головну мету життя – скасування цього закону». Немає жодного опозиційного політика який би не критикував цей закон і не обіцяв його скасувати. Але після того, як опозиція стала владою, ці обіцянки вкотре забулися. Певна річ, політик в опозиції й політик у владі – то два різних політика.

Закон «Про засади державної мовної політики»

Не так багато законів в Україні отримали назви на честь своїх авторів, але така честь випала двом «видатним» правникам, а саме Вадиму Колесніченку та Сергію Ківалову. Особливо пародоксальним є те, що попри довгий список розробників (особливо таких, як пан Ківалов, у якого під рукою ціла юридична академія), сам закон був написаний настільки безграмотно (з орфографічними, смисловими помилками, з порушенням правил законодавчої техніки) та некоректно з юридичного боку, що навіть завжди лояльне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради не витримало й на п'яти аркушах формату А4 спробувало пояснити, що цей законопроект порушує Конституцію України, регламент ВРУ та ще кілька чинних на той час законів. Але тодішня більшість у притаманній манері – з використанням мордобою, залякування, порушення норм регламенту та під завивання про бандерівців на всіх телеканалах – усе ж таки протягнула це рішення, збагативши політичну фразеологію України висловом «розвели, як кошенят».

Звернімося до хронології: Україна якраз провела Євро-2012, українці сповнені гордості за це. Через тиждень після цього «Партія регіонів» повторно вносить на розгляд закон «Про засади державної мовної політики».

Міносвіти хоче зробити українську мову міжнародноюМіністр освіти Лілія Гриневич вважає, що українська мова має всі шанси отримати офіційний статус мови міжнародного спілкування.

В першому читанні демократичній опозиції, яка намагалася завадити його ухваленню, просто роздали на горіхи. Під час підготовки до другого читання голова профільного комітету Яворівський вирішив зіграти з бандитами в шахи й оголосив, що комітет не може надати висновок, адже поправок до законопроекту більше двох тисяч, тож потрібно багато часу для їх обробки. «Регіонали» відповіли: «Ну добре», й використали норму регламенту, за якою законопроект на друге читання може виноситися до зали без рішення комітету та в редакції першого читання, якщо комітет таке рішення та пропоновану редакцію вчасно не надав.

Перед голосуванням у другому читанні проти зятя керівника демократичної опозиції Андрія Кожем'якіна порушили кримінальне провадження і, як результат (або співпадіння), опозиція не заважала «регіоналам» голосувати за так званий «мовний закон» в цілому.

Наслідком стали нечисленні громадські протести в окремих регіонах України та безпрецедентний на той час за своєю нахабністю та цинічністю самопіар політиків на цих протестах. Історія запам'ятала ці події як «мовний майдан». Ідеально описав події на Європейській площі класик української словесності Лесь Подерв'янський: «У Вас війна чи світське бієнале?»

Виявилося, що «бієнале». І щойно ініціатору та головному голодувальнику цього дійства В’ячеславу Кириленку пообіцяли прохідне місце в списку об'єднаної опозиції, а «Свободі» – ще щось, усі опозиційні «вожді» оголосили з трибуни про «перемогу» й пішли собі геть, залишивши студентів сам-на-сам з озлобленим, хоча ще адекватним київським «Беркутом». Силовики тоді ще не втратили залишки здорового глузду та не стали заважати учасникам Майдану тихо розійтися по домівках.

Наслідком ухвалення закону «Про засади державної мовної політики» стала мобілізація електорату «Партії регіонів» та різка поляризація суспільства за мовною ознакою. На захист чи поширення російської мови (як і будь-якої іншої) цей закон насправді абсолютно не вплинув.

Але вплинув інший... На хвилі ейфорії від того, що, сидячи на п'ятій точці, все ж таки можна побачити втечу президента з країни (такий собі «дзен» в українській інтерпретації), 23 лютого 2014 року В’ячеслав Кириленко вніс законопроект про визнання «Закону про засади державної мовної політики» таким, що втратив чинність. І, як водиться, за нього відразу ж проголосували (щоправда, попри весь революційний запал, підтримали його лише 232 нардепа). Результатом цього політично недолугого рішення став різкий стрибок сепаратиських настроїв у російськомовних регіонах. Слід зазначити, що цей закон так і не був підписаний в. о. президента Олександром Турчиновим, але це вже не мало жодного значення, адже мовне питання вже здетонувало на півдні та сході нашої країни. Слід віддати належне пану Кириленку – те, що так довго готували «регіонали», йому вдалося втілити в життя миттєво. А «закон КіКоБо» досі формально є чинним, залишаючись бомбою сповільненої дії та створюючи підґрунтя для чергових демаршів регіонів.

«Диктаторські закони» 16 січня

Пакет законів, які були ухвалені Верховною Радою 16 січня 2014 року, наочно ілюструє, який вплив мають ЗМІ та громадськість. Невідомо, що спонукало Януковича дати команду на ухвалення законів, що так збурили суспільство, однак він це зробив, а Верховна Рада слухняно проголосувала. Багато хто називає ухвалення «законів 16 січня» поворотним моментом Революції Гідності. Якби цих законів не було то, ймовірно, весь запал революції, яка на той момент переживала період відносного затишшя, зійшов би нанівець.

Проголосований пакет включав у себе 11 законів, що регулювали різні сфери суспільної діяльності. ЗМІ та громадськість піднесли небезпечність цих законів до небес. Як бачимо, для цього не завжди потрібно говорити правду, головне – домогтися своєї мети.

Лобісти «диктаторських законів» все-таки увійшли до керівництва комітетівДеякі з народних депутатів, які голосували за «закони 16 січня», все ж таки увійшли до керівництва парламентськими комітетами

З цими законами пов’язані кілька міфів.

Міф перший: Ці закони тиранічні та антидемократичні. Можна погодитися, тому що за тиранічної владі можливі лише тиранічні закони, але які країни є тиранічними? Можливо, це Франція, Швеція, Італія? Адже саме в цих країнах застосовуються законодавчі норми, аналогічні до тих, які містилися в пакеті «драконівських» законів. А у Швейцарії та Іспанії – взагалі в кілька разів жорсткіші.

Виникає питання: Україна зараз – демократична країна? Безперечно. Але чому ж тоді практично всі норми «законів 16 січня» імплементовані в тій чи іншій формі в нашу правову систему? Чи то заочний досудовий і судовий розгляд кримінальних проваджень щодо деяких категорій осіб, чи закон про автофіксацію порушень ПДД. Два закони з «диктаторського пакета» пізніше переголосовані практично дослівно.

Міф другий: закони проголосовані руками з порушенням процедури. Так, безперечно, щодо процедури можна дискутувати, однак звернімося до фактів. Усі норми, що збурили громадськість, містилися в законопроекті №3879 «Про внесення змін до закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян», а він якраз був проголосований за допомогою електронної системи для голосування. І ще: цей закон став лідером за кількістю заяв депутатів, які попросили визнати їхнє голосування помилковим. Щоправда, здебільшого ці заяви буди подані після втечі Януковича.

Хоча пакет «законів 16 січня» й проіснував лише 12 днів після ухвалення, свою роль в історії України він, безперечно, відіграв.

Самоусунення президента від виконання конституційних повноважень

Після ганебної та безвідповідальної втечі Януковича в Україні утворився своєрідний вакуум влади, який необхідно було заповнювати, щоб мінімізуватиї тяжкі наслідки, які нависли над суспільством. Проект постанови про самоусунення президента України від виконання конституційних повноважень констатував відмову Януковича від виконання обов’язків та призначив позачергові вибори президента на 25 травня 2014 року.

Саме цим документом була юридично закріплена перемога Майдану. Проект постанови підтримали 328 народних обранців.

Заключну частину серії статтею «25 вирішальних законів незалежної України» читайте за посиланням.

Микола Мельник, Сергій Назаренко, Валентин Гладких, аналітична група «Левіафан», спеціально для «Слова і Діла»