З 1 січня 2016 року між Україною та Європейським Союзом запрацювали окремі положення угоди про асоціацію, що передбачають взаємну лібералізацію «правил гри» на ринках. І хоча ринки ЄС і України ще не можна назвати єдиною інтегрованою системою, бізнес-процеси між Києвом та Брюсселем помітно активізувались.
Висновки про правильність такого кроку робити зарано, однак різкого погіршення попиту на українські товари й масового заходу на ринок якісних, а отже – більш конкурентних – європейських продуктів і товарів, як стверджувала низка експертів, не сталося. Більше того, як раніше з’ясувало «Слово і Діло», українським товаровиробникам навіть вдалося почати завоювання нових ринків – ринки тих країн, які в плані експортного потенціалу України історично вважались екзотичними – Скандинавії, Бенілюксу, Ірландії та Ісландії.
Однак чи таким простим був шлях до перших кроків назустріч торгівлі з Європою? «Слово і Діло» розглянуло основні віхи цього шляху через призму обіцянок вітчизняних політиків.
Так, як не дивно, обіцянки укласти угоду про ЗВТ з Європейським Союзом лунали і з вуст представників тієї влади, яка восени 2013-го сама ж відмовилася це робити, коли Янукович не підписав Угоду про асоціацію. До чого це призвело, ми знаємо. Однак цікаво, що «легітимний» президент у січні 2012 року чітко заявив: угода про ЗВТ з ЄС буде підписана до кінця 2012 року. Роком раніше, до речі, те ж саме обіцяв і його приспішник, ще один утікач української політики Микола Азаров. Щоправда, тоді йшлося про дедлайн до кінця 2011 року.
Очевидно, що брав приклад із «шефів» і Сергій Тігіпко, котрий обіймав у 2012 році посаду віце-прем’єр-міністра. Правда, він пообіцяв (знову ж таки, до кінця року) підписати угоду про зону вільної торгівлі з іншою країною-європейською партнеркою України – Туреччиною.
У членів уряду, що прийшли до влади після Революції гідності, справи з цим склалися набагато краще: після жертв Майдану й початку російської агресії підписання економічної частини угоди про асоціацію, що й передбачала, в тому числі, торгову лібералізацію, стало ледь не найважливішим актом підтримки України з боку Європи. Тож і не дивно, що обіцянка прем’єра Арсенія Яценюка про обов’язкове набуття чинності угоди про ЗВТ між Україною з 2016 року і ЄС та аналогічна заява колишнього міністра економрозвитку Айвараса Абромавичуса отримали статус «виконано».
Втім були у Яценюка й обіцянки підписати відповідну угоду з Туреччиною. Ну а тодішній аграрний міністр Олексій Павленко навіть досяг успіху в оформленні зони вільної торгівлі з Канадою.
Навесні 2014 року «Слово і Діло» зареєструвало обіцянку міністра інфраструктури Максима Бурбака, який запевнив, що Україна виконає всі умови для укладення Угоди про асоціацію, а значить – і для створення зони вільної торгівлі – з Європейським Союзом.
Давно ходять розмови про зону вільної торгівлі з Європою серед українських депутатів. Ще до революції гідності такі заяви були зафіксовані в кількох народних обранців. Один із них – сьогоднішній член «Батьківщини» Григорій Немиря, який ще в листопаді 2009 року, будучи віце-прем’єр-міністром в уряді Юлії Тимошенко, пообіцяв зробити все можливе, щоб угода про ЗВТ з Євросоюзом була підписана в 2010 році. Були такі обіцянки й у його політичних опонентів, проте «Слово і Діло» звертає увагу саме на обіцянку Немирі, оскільки він і сьогодні є представником влади, хоча й не виконавчої, а законодавчої.
Однопартієць Немирі Сергій Соболєв також у вересні 2013 року відзначився невиконаною обіцянкою про те, що «Батьківщина» проголосує за всі необхідні для асоціації між Україною та ЄС законопроекти. Наступного ж дня Верховна Рада ухвалила два таких документи, проте «Батьківщина» проголосувала за них не повним складом, через що дану обіцянку Соболєва «Слово і Діло» не змогла зарахувати як виконану.
Так само провалив обіцянку про підписання угоди між Україною та ЄС нинішній народний депутат, а у грудні 2013 року – віце-прем’єр-міністр Олександр Вілкул. Сказано це було на самому початку революційних подій а Майдані, проте на рішення президента Януковича, ані ця обіцянка, ані настрої протестувальників, на жаль, не вплинули.
Врешті-решт 12 серпня 2014 року нардеп від «БПП» Оксана Продан запевнила, що Рада сьомого скликання (про перевибори якої на той момент уже оголосив Президент) встигне ратифікувати Угоду про асоціацію. Що й було зроблено 16 вересня того ж року голосами 355 народних обранців.
ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ YOUTUBE КАНАЛ
та дивіться першими нові відео від «Слово і діло»