Міністерство охорони здоров’я: 2 роки саботажу реформ?

Олександр Радчукполітолог

Українці – нація, яка вимирає: з кожним роком, починаючи з 1991-го, показник природного приросту населення є від'ємним. Оцінка стану здоров'я населення України свідчить про поступове, однак неухильне скорочення середньої тривалості життя в середньому на 10 років порівняно з країнами Євросоюзу.

Одним з основних чинників високої смертності населення є низький рівень медичного забезпечення. Вже багато років політики говорять про необхідність проведення ґрунтовної медичної реформи, обіцяючи при цьому створити ефективну та висококласну систему охорони здоров’я. Конституція України гарантує рівні можливості отримання кожним громадянином якісних медичних послуг, а законодавство передбачає фінансове забезпечення галузі охорони здоров’я бюджетними видатками в розмірі не менш ніж 10% від ВВП. Втім, за останні 15 років ця цифра майже ніколи не перевищувала позначку в 3% ВВП.

Оскільки державного фінансування не вистачає, а інша система не створена, в українців залишається два шляхи для того, щоб вилікувати свої хвороби: або лікуватися в приватних лікарнях (такий спосіб може дозволити собі лише невелика частина населення), або йти на корупційні ризики й за допомогою хабарів та «доплат» шукати спосіб якісно лікуватися в державних лікарнях. Так, за даними Київського міжнародного інституту соціології, в 2015 році сфера охорони здоров’я увійшла до п’ятірки галузей-лідерів корупції в Україні серед опитаних респондентів: у різних проявах із корупцією в медичній сфері стикалися близько 58% опитаних.

Як політики дотримуються коаліційної угоди? Реформа сфери охорони здоров'яВ коаліційній угоді парламенту останнього скликання 16-м пунктом закономірно значилася реформа системи охорони здоров'я України. «Слово і Діло» проаналізувало, як політики виконують умови коаліційної угоди в цій сфері.

Так само, згідно із соціологічним дослідженням КМІС, для більш ніж 43% опитаних респондентів у 2015 році проведення медичної реформи залишалось одним із пріоритетних напрямків змін у повсякденному житті. Щоправда, лише чверть від усіх опитаних вважають за необхідне перейти до системи обов’язкового медичного страхування.

А от народні депутати та урядовці так і не змогли запровадити хоч якісь системні зміни для повноцінного проведення реформи охорони здоров’я у 2014-2015 роках. Про це яскраво свідчить відсутність істотного прогресу у виконанні коаліційної угоди, в 16-му пункті якої пропонуються конкретні кроки з реформування системи охорони здоров'я України. Згідно з результатами аналізу стану виконання коаліційної угоди в частині медичної реформи, здійсненого експертами «Слова і Діла», практично всі поставлені парламентарями цілі щодо реформування перебувають у процесі виконання.

Більше того, особливої уваги заслуговує діяльність Міністерства охорони здоров’я, яка залишається, мабуть, найбільш непрозорою серед усіх відомств. Поки що кожне необхідне для реформування медичної галузі законодавче рішення парламенту та профільного міністерства вдається проштовхувати громадським активістам та небайдужим громадянам.

Кадрове питання – верхівка айсберга

Всього за неповних 25 років незалежності України реформувати медичну галузь намагалися 19 міністрів охорони здоров’я. Найбільші сподівання українці покладали на постреволюційний уряд Арсенія Яценюка зразка грудня 2014 року, в якому Міністерство охорони здоров’я очолив грузинський реформатор Олександр Квіташвілі.

Втім, без власної потужної команди та в прямому сенсі в режимі постійного саботажу проведення реформ міністр уже влітку 2015 року оголосив про свою відставку. «Я недооцінив ту машину бюрократії, яка тут була. Помилкою було обіцяти щось у короткі терміни, що потім стало неможливим», – зазначив тодішній глава МОЗ.

Але Верховна Рада так і не спромоглася проголосувати за відставку міністра: лише у вересні минулого року парламент здійснив 4 спроби, які так і не принесли жодного результату. Після цього Квіташвілі продовжив виконувати свої обов’язки й оголосив про готовність і надалі працювати в уряді. Щоправда, він особливо підкреслив необхідність змін у складі профільного парламентського комітету, який начебто всіляко блокував його реформаторські законодавчі ініціативи.

Вже в лютому 2016 року, в розпал «коаліціади», міністр Квіташвілі таки вирішив відкликати свою заяву про відставку задля єдності з позицією решти міністрів-реформаторів. Цікаво й те, що урядова перевірка діяльності міністра та його заступників, ініційована ще Арсенієм Яценюком влітку 2015 року, виявила низку порушень у діяльності чиновників МОЗу. Зокрема, міністром не були ухвалені необхідні для ефективної роботи відомства кадрові рішення, не був складений план держзакупівель лікарських препаратів на 2015 рік, не проведена перереєстрація ліків, не був відправлений на лікування за кордон жоден учасник АТО тощо. Крім того, в своїх висновках комісія рекомендувала звернути особливу увагу на порушення в діяльності першого заступника міністра Олександри Павленко та звільнити її. Втім, звільнити опального заступника вдалося лише в травні 2016 року, вже під час роботи уряду Володимира Гройсмана.

Пошуки нового кандидата на посаду міністра охорони здоров’я виявилися чи не найскладнішим кадровим завданням для фракцій переформатованої більшості. Так, схваливши новий склад Кабінету міністрів 14 квітня, Верховна Рада залишила крісло міністра охорони здоров’я єдиним вакантним в уряді. Зрештою, більшість нардепів зійшлися на думці, що очолити Міністерство має людина без політичного минулого, але саме спеціаліст, який ізсередини знає про проблеми медичної галузі. Нарешті, наприкінці травня уряд призначив в. о. міністра охорони здоров'я колишнього заступника Квіташвілі Віктора Шафранського. В Кабміні досі чекають на пропозиції парламенту щодо кандидатури нового очільника МОЗ.

Така складна кадрова ситуація не позначилася на оптимістичних планах прем’єр-міністра здійснити докорінні зміни в медичній сфері. За словами Гройсмана, з початку червня Кабмін готує до розгляду громадськістю проект змін у системі охорони здоров'я, що покликаний радикально змінити принципи взаємодії між державою, медичними установами та споживачами їхніх послуг. «Зараз головний пріоритет – змінити саму систему охорони здоров'я. Ми починаємо цю роботу. Спільно з українськими парламентарями найближчим часом ми представимо ту систему, яка може бути адекватною для сьогоднішніх вимог», – заявив прем'єр.

Ліки не для всіх

Треба визнати, що з початку 2016 року, не без активної участі громадськості, вдалося змінити ситуацію в одній із головних корупційних сфер діяльності Міністерства – закупівлі ліків. Так, парламент ухвалив закон №2150, згідно з яким функція державної закупівлі ліків передається міжнародним організаціям – ВООЗ та ЮНІСЕФ. Так, уже в червні громадські активісти Центру протидії корупції підрахували, що ліки, закуплені за такою схемою для лікування онкології в дітей та дорослих, в середньому обійшлися державі на 45% дешевше, ніж торік. Саме внаслідок бездіяльності та, скоріш за все, прихованої корупційної складової, МОЗ увесь цей час завищував ціни на ліки.

Чому на здоров'ї економити не можна, а на медиках – можна? Огляд обіцянок до Дня медпрацівника«Слово і Діло» підготувало огляд обіцянок українських політиків, що стосуються забезпечення медичної сфери.

Крім того, громадські активісти та експерти наголошують: затримка в поставках ліків та вакцин у рамках міжнародних закупівель насамперед була пов’язана із саботажем всередині Міністерства охорони здоров’я. Протягом 8 місяців 2015 року МОЗ затягував розробку підзаконних актів до законів 269-VIII та 332-VIII, що врешті-решт поставило міжнародні організації в часові та формальні рамки й унеможливило вчасну закупівлю ліків та їхні поставки в Україну. Крім того, через саботаж українських дистриб’юторів більша частина препаратів за онкопрограмами досі не поставлена до українських лікарень.

Основна причина у високих цінах на ліки: сильні позиції та лобі вітчизняних фармкомпаній вкупі з бюрократичною машиною самого Міністерства, яке вдало грає на тривалих і беззмістовних перевірках закордонних ліків. Вочевидь, така позиція вигідна всім, окрім простих громадян: щодня від нестачі ліків помирає близько 1,5 тис. українців. Тож спрощення та дерегуляція фармацевтичного ринку стане одним з основних викликів для нового міністра охорони здоров’я.

Слід відзначити, що серед амбітних планів Кабміну – до кінця року розробити законодавство та почати впровадження системи на місцях, яка дозволить амбулаторіям і приватним медичним практикам бути постачальниками медичних послуг. Серед іншого має бути спрощене отримання ліцензій на здійснення приватних лікарських практик і затверджений порядок створення госпітальних округів. Уряд також планує змінити перелік гарантованого обсягу первинної медичної допомоги. Разом із процесом децентралізації, паралельно планується створити мережу госпітальних округів, які надаватимуть вторинну медичну допомогу. Округи функціонуватимуть як об'єднання мереж медичних закладів, що матимуть єдине регіональне фінансування та управління.

Своєю чергою, в профільному парламентському комітеті вважають, що запровадити всі необхідні зміни завадить відсутність достатнього фінансового ресурсу. «Зробити реальну реформу можна лише тоді, коли на це будуть кошти. У зв'язку з тим, що економіка країни не розвивається, в МОЗ сьогодні єдине, що можна робити тактично, – це заощадити кошти. А заощадження коштів до поліпшення здоров'я не веде», – висловилась із цього приводу народний депутат від «БПП», голова комітету Верховної Ради з питань охорони здоров'я Ольга Богомолець в ефірі одного з телеканалів.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»