6 друзів Опозиції: які політичні сили розпочали нові змагання за владу

Олександр Радчукполітолог

Тривалі перемовини щодо визначення нового формату парламентської більшості супроводжувалися гучними демаршами колишніх партнерів «Блоку Петра Порошенка» та «Народного фронту» по старій коаліції «Європейський вибір».

Першою політичною жертвою стала «Самопоміч», лідера якої Президент запросив для перемовин щодо формування нової коаліції та з пропозицією очолити уряд.

Втім, далекоглядний та амбітний мер Львова Андрій Садовий начебто не пристав на пропозицію Петра Порошенка. Соратники Президента вже наступного дня жорстко розкритикували небажання «Самопомочі» «взяти й зробити» реформи в країні, натомість Садовий і Ко взяли курс на остаточну опозиційну діяльність.

Нетривалими виявилися й перемовини з лідером «радикалів» Олегом Ляшком. Камінг-аутом виявилася новина про те, що фракція «РПЛ» хоч і побила горщики з пропрезидентськими силами ще восени 2015 року, проте так і не написала заяву про вихід із коаліції. Втім, після карколомних заяв на межі фолу Олег Ляшко таки наважився гучно грюкнути дверима й піти геть – до опозиції.

Експерт про нову коаліцію: якщо є варіант обійтися без Тимошенко, потрібно за нього триматисяПолітолог проаналізував процес формування нової коаліційної більшості за допомогою позафракційних нардепів.

Градус напруги намагалися підвищити в «Батьківщині»: політична сила висувала то 10, то 3 основні вимоги для входження до нової коаліції. То наполягала на ухваленні 18 принципових законів. Нарешті, коли на Банковій терпець увірвався, Юлія Тимошенко на піку «зраджених» перемовин гучно оголосила про перехід «Батьківщини» до опозиції до чинної влади. До слова, партія та її лідерка ніколи й не намагалися позбутися статусу опозиційності, навіть працюючи разом із колегами в коаліційній більшості, що формував попередній уряд.

Такі маневри парламентські сили здійснюють не просто так: опозиція – найзручніший майданчик для старту передвиборчої кампанії. Примара дострокових парламентських виборів все частіше ходить вулицею Грушевського, тож тренд на опозиційність – це найкращий спосіб здобути нові електоральні дивіденди.

Опозиційний тренд

Про користь опозиційних гасел свідчать результати останніх соціологічних досліджень. Так, за даними соціологічної групи «Рейтинг», у разі проведення виборів найближчим часом, готовність прийти та проголосувати висловили 62% опитаних. Серед опозиційних сил найбільшою підтримкою користується «Батьківщина» - за неї проголосували б 9% опитаних. По 8% отримали б «Самопоміч» та «Опозиційний блок», 5% - «Радикальна партія Олега Ляшка».

В країні склалася ситуація, коли вигідніше бути в опозиції, ніж при владі — експертПолітолог прокоментував інформацію про те, що фракція «Батьківщини» офіційно заявила про перехід до опозиції.

В соцдослідженні українці підтримали й інші потенційні опозиційні сили – наприклад, ще не створену партію Міхеіла Саакашвілі та ВО «Свобода». Так, політсила екс-президента Грузії могла б розраховувати на 10% підтримки виборців, а «Свобода» – на подолання 5% виборчого бар’єру.

Загалом, уже зараз можна нарахувати 6 основних опозиційних сил, які гратимуть на пониження рейтингів влади та в найближчі півроку напрацьовуватимуть свою електоральну базу. Серед них 4 парламентські партії:

«Батьківщина»

Однозначно зацікавлена в дострокових парламентських виборах, наразі має найкращі рейтингові позиції для входження до нової Ради. Основні напрямки робити – соціальний популізм, критика дій влади, альтернативні пропозиції щодо реформування країни. Від подібної риторики може й бути користь: «Батьківщина», як і решта «непровладних» політичних сил, зацікавлена у зміні виборчого законодавства на 100% пропорційну систему. Адже подолати сили адмінресурсу провладних партій на мажоритарних округах на одних опозиційних гаслах не вдасться.

«Радикальна партія»

Потенційний союзник «Батьківщини» в наступному скликанні парламенту. Ці дві політичні сили тягнуться одна до одної через низку подібних ознак. Найочевидніша - популістська, «ліва» за своїм ідеологічним наповненням риторика. До того ж, ці дві політичні сили мають єдину електоральну базу – як правило, це мешканці сіл, районних центрів, «глибинка». Однозначно, «РПЛ» підтримуватиме всі опозиційні ініціативи, зокрема вже взята за основу тема імпічменту Президенту.

«Самопоміч»

Ситуація дещо складніша: політсила встигла розгубити частину свого потенційного виборця, який дещо розчарувався обережними діями партії та втомився від тактики дипломатичного невтручання в долю країни. Саме тому «Самопоміч» намагатиметься діяти дещо яскравіше й рішучіше, втім, не переступаючи межі дозволеного. Основний виборець «Самопомочі» – мешканці великих міст та обласних центрів, так званий «креативний» клас та малий/середній бізнес. Тож, найочікуваніше, що в політсилі найбільше говоритимуть про необхідність внесення змін до податкової політики, боротьбу з корупцією на всіх рівнях та створення нової філософії розподілення капіталів у державі.

«Опозиційний блок»

Традиційно має підтримку в східних та південних областях України. Реваншистська риторика, агресивний популізм та гасла на зближення/конструктивні відносини з Росією. Мовляв, «погралися в революцію та європейські цінності – досить».

Помічник Кужель взяв участь у форумі «Опозиційного блоку»Помічник нардепа Олександри Кужель Максим Гольдарб виступив на так званому «антикризовому форумі», який організував «Опозиційний блок» у Харкові.

Крім того, є ще 2 вектори опозиційної діяльності, які виникнуть у внутрішньому провладному середовищі та серед позапарламентських політичних сил. У першому випадку, маємо одразу 3 можливих розгалуження «гібридної опозиції»: «Народний фронт» хоч і перебуватиме в коаліції та в уряді, намагатиметься потроху повертати свій рейтинг, поступово критикуючи дії прем’єр-міністра Володимира Гройсмана або просто саботуючи урядові ініціативи в парламенті. Скоріш за все, свою гру вестиме Міхеіл Саакашвілі: саме на особистому рейтингу політика й ґрунтуватиметься весь опозиційний потенціал його гіпотетичної політичної сили, до якої можуть увійти деякі нардепи з «БПП». Нарешті, як показав процес «прем’єріади», сам Володимир Гройсман не збирається пасти задніх і згодом також може стати таким собі «опозиційним прем’єром» і до «БПП», і до Президента.

Ще один котел, в якому варяться опозиційні за своєю суттю інгредієнти, перебуває поза межами урядового кварталу – в середовищі позапарламентських політичних партій. У цьому напрямку працює ціла палітра так званих «патріотичних» проектів – ВО «Свобода», «УКРОП», політична партія «Національний рух Яроша», «Правий сектор». Крім того, цілком імовірно, що опозиційною риторикою послуговуватимуться кілька олігархічних проектів, які так чи інакше орієнтуватимуться на співпрацю з новою владою – це «Відродження», «Наш край», «Воля народу», «Аграрна партія», «Партія простих людей». Певна активність спостерігається й у так званому «лівому спектрі» партій: зокрема, посилила свою медійну присутність партія «Ліва опозиція».

У боях без правил

Попри те, що і в парламенті, і поза його межами побільшає опозиційної риторики, в Україні досі немає закріпленого на законодавчому рівні статусу «переходу до опозиції». Ухвалити відповідний закон після Революції Гідності так і не вдалося.

Внести відповідний законопроект обіцяв Президент Петро Порошенко в своїй передвиборчій програмі під час президентської кампанії 2014 року. Втім, так і не зробив цього, оголосивши про розпуск парламенту 7-го скликання. Новий склад ВР уже кілька разів повертався до голосування цьоого питання. Так, у квітні минулого року парламент відхилив відповідний законопроект №0948 авторства екс-регіоналів Вадима Новінського, Євгена Геллера та Валерія Писаренка. Профільному комітету було доручено підготувати новий проект закону. Законопроект розроблений, втім, очікує включення до порядку денного для подальшого голосування.

У вересні 2015 року альтернативний законопроект «Про опозицію» внесли нардепи з фракції «РПЛ». Законопроектом пропонується визначити засади та гарантії здійснення опозиційної діяльності, особливостей та порядку утворення парламентської опозиції, змін у її складі, права на представництво в керівництві Верховної Ради та її органів, участі у здійсненні парламентського контролю, права на утворення опозиційного уряду, інших допоміжних органів та на участь у формуванні персонального складу органів державної влади.

«Батьківщина» та «Самопоміч» грають на дострокові вибори – БурбакЛідер фракції «НФ» Максим Бурбак заявив, що «Батьківщина» та «Самопоміч» хочуть дострокових виборів до Верховної Ради.

Фактично, пропонується узаконити право опозиційних фракцій на керівні посади в комітетах, що дозволить частіше та ефективніше розглядати альтернативні законопроекти, ніж ті, що пропонують провладні фракції коаліції, уряд чи Президент. В документі за квотою опозиції пропонується закріпити й цілу низку посад, починаючи від голови Рахункової палати, закінчуючи директором Національного антикорупційного бюро.

Звичайно, зміна правил та надання більших прав опозиційним фракціям цілком відповідають усім процесам демократичного розвитку суспільства. Втім, значно посилюють позиції парламентської складової форми державного управління. Чи вистачить потенціалу поки ще розпорошеним опозиційним силам у парламенті, щоб таки ухвалити необхідний закон – питання риторичне. Адже вже завтра ці політичні сили можуть знову отримати владу, тож чи є сенс знову ділитися повноваженнями зі своїми вчорашніми опонентами?

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»