Політичні підсумки-2015 і прогнози на 2016 рік

Олександр Радчукполітолог

Рік, що минув, був особливо багатим на неймовірну кількість критики, яка лунала звідусіль. Якщо спробувати абстрагуватися й бодай трішки об’єктивніше оцінити українські реалії, то глибинних, тектонічних зрушень за останній рік дійсно було не так багато. Умовна «зрада» поки що переважає кількість «перемог».

Можна знайти безліч причин для пояснення такого стану справ, втім, основна полягає в нас самих і ставленні один до одного. Українці, вирішивши, що хочуть жити краще, ніж жили останні 25 років, у 2013-2014 роках здійснили рішучі кроки в напрямку до змін. Проте саме 2015 рік яскраво продемонстрував: системно працювати над подальшими змінами хочуть і можуть далеко не всі. В суспільстві досі сильними залишаються патерналістські настрої, окремий напрямок яких потроху трансформується в новітнє політичне месіанство.

Тарифи, податки і витрати: як зміниться життя українців у 2016 році?Міністр фінансів заявила, що Держбюджет на 2016 рік передбачає збільшення податків і скорочення фінансування освіти та медицини. Водночас питання підвищення добробуту населення безпосередньо залежить від реструктуризації зовнішніх боргів.

Поки більша частина українців, делегувавши свою волю до змін новообраним політикам, повернулася до власних справ і вже встигла розчаруватися у післяреволюційній владі, інша частина – активніша – продовжує воювати на фронті, займатися волонтерством, намагатися будь-що «дотискувати» реформи, демонструючи неабияку єдність у громадському секторі. Звичайно, що на одному ентузіазміцієї активної частини суспільства державу не збудуєш. Втім, саме серед представників прогресивної частини громадськості особливо сильно відчуваються занепадницькі настрої та загострене відчуття «зради».

Новітні українці – нація сумнівів. Такі собі картезіанці – сповідувачі двоїстої природи людини, які у всьому вміють побачити «подвійне дно», підступну змову чи недостатню волю до змін. Для цих людей «сезон очікувань» від держави вже давно минув, вони розуміють, що нова країна неможлива без системних перетворень і зміни сутності. Однак природа постреволюційної «зради» полягає у завищених очікуваннях щодо зміни ставлення та розуміння новітніх реалій від інших громадян, які подекуди просто не встигають, або не здатні встигнути за рухом часу.

Політичний цуґцванґ

2015 рік був насиченим різноманітними політичними подіями. Після вкрай важкого та переламного 2014 року саме на цей рік очікування українців щодо зміни політичних реалій та пов’язаних із цим проведенням реформ були чи не найвищими за всю новітню історію незалежної України.

Втім, дива не сталося. Передвісником перших проблем стали заяви політиків щодо переформатування Кабміну вже на початку весни. І хоч приводів було достатньо, затверджена парламентом наприкінці 2014 року програма дій Кабміну передбачала річний імунітет для урядової команди Арсенія Яценюка. За рік, що минув, парламентарі задовольнили лише відставку віце-прем'єр-міністра Валерія Вощевського. Міністр інфраструктури Андрій Пивоварський та очільник Міністерства інформаційної політики Юрій Стець подали у відставку самі. Тоді як заяву про звільнення за власним бажанням міністра охорони здоров’я Олександра Квіташвілі Верховна Рада не може задовольнити ще з середини літа.

У 2016 році Україна увійде до топ-50 рейтингу Doing Business – АбромавичусВже наступного року Україна увійде до топ-50 країн у світовому рейтингу держав за легкістю ведення бізнесу.

Відзначився минулий рік і першими відкритими протистоянням влади та олігархів. Почалося все зі справи «Укрнафти» та гучної відставки з посади очільника Дніпропетровської ОДА Ігоря Коломойського. Відтоді між ним та президентською командою триває політичне протистояння. Перший спалах – неприємні за методами ведення боротьби довибори у ВР за 205-м мажоритарним округом, де представник команди Коломойського Геннадій Корбан у дебютній сутичці за депутатський мандат програв екс-очільнику ДУСі Сергію Березенку. Протистояння продовжилося й під час місцевих виборів: партія «УКРОП» завдяки серйозній фінансовій та медійній підтримці зуміла пройти до більшості місцевих рад. Апогеєм протистояння між владою та олігархом стало затримання та судовий процес над лідером партії «УКРОП» Геннадієм Корбаном.

Місцеві вибори визначили чергові зміни у вітчизняному політичному ландшафті. Президентська команда посилила свої позиції на місцях, втім вибори суттєво вплинули на розстановку сил. По-перше, значно покращили свої електоральні позиції партія «Батьківщина» та на розчаруванні піднявся рейтинг «Опозиційного блоку». Водночас з’явилися нові політичні гравці, такі, як «УКРОП», «Наш край», «Аграрна партія», «Сила людей». Зміцнила свої позиції «Свобода». А от розчаруванням року стала партія «Самопоміч», від якої виборці очікували більш рішучого наступу та дій у реформуванні країни. Поступово втрачає позиції «Радикальна партія Олега Ляшка».

У 2016 році ЗСУ зосередяться на Повітряних силах – МуженкоУ найближчому майбутньому Збройні сили України мають бути готові адекватно відреагувати на загрози Україні, в першу чергу – відбиття агресії на південно-східному напрямку (Луганська та Донецька області).

За прогнозами експертів, у 2016 році слід очікувати нового сплеску партійного будівництва. Йдеться про електоральну нішу «Народного фронту», яку може з успіхом зайняти нова партія на чолі із надзвичайно популярним у народі главою Одеської ОДА Міхеілом Саакашвілі. Водночас виникне попит на непопулістські проекти на кшталт «Сили людей» та «Демальянсу». Поки що лідери цих партій можуть піти в загальному тренді політичних процесів, натомість їхні місця намагатимуться посісти нові амбітні політики з громадського сектору.

Однак прогноз щодо дострокових парламентських виборів у 2016 році залишається більш ніж актуальним. Віднедавна у «БПП» стали активніше обговорювати можливість заміни Арсенія Яценюка на більш нейтральну фігуру з «Народного фронту» на посаді прем’єр-міністра. Ним цілком може стати глава РНБО, соратник прем’єра Олександр Турчинов. Непоступливість «Народного фронту» призведе до чергової парламентської кризи та перезавантаження Верховної Ради. В принципі, в цьому сценарії, окрім пропрезидентської команди, зацікавлені всі нинішні політичні гравці. Та й на допомогу «БПП» може прийти Саакашвілі на чолі нового політичного проекту. Тож, скоріш за все, питання дочасних парламентських виборів стоїть лише у площині можливих дат проведення. Ще один аргумент на користь проведення дострокових виборів – відсутність необхідного консенсусу в парламенті щодо внесення змін до Конституції.

Ще один можливий варіант збереження чинної коаліції в нинішньому стані – часткове переформатування уряду. Щоправда, складається враження, що поки що подібні заяви – це лише спроба «відчути» настрої соратників, своєрідний тактичний хід на перевірку подальших планів імовірних конкурентів.

Абромавичус прогнозує інвестиційний стрибок у 2016 роціЗа словами міністра економічного розвитку, на інвестиційному форумі в Берліні Україною зацікавилося 700 інвесторів.

Головний тренд «зради»-2015 - гальмування реформ. При цьому, під кінець року в уряді лунали заяви, мовляв, не все так погано, вказуючи на «проколи» в роботі парламентської коаліції. Натомість нардепи говорять про супротив у впровадженні швидких змін, вказуючи саме на рівень виконавчої влади. Критика в стилі «всі проти всіх» посилилася наприкінці року, коли постало питання можливої відставки уряду. Особливо часто доводиться чути звинувачення у корупції: соратники обвинувачують один одного, опозиційні сили також не пасуть задніх, громадянське суспільство бачить і вказує на джерела корупції, які перебувають прямо під носом у можновладців.

Цілком природньо, що тема боротьби із корупцією лунала лейтмотивом протягом усього 2015 року. Нардепи звинувачували Генпрокуратуру в бездіяльності в цьому питанні, періодично збираючи підписи за відставку генпрокурора Віктора Шокіна. Натомість в самому ГПУ не сприяли створенню окремих структур для боротьби із корупцією на найвищому рівні. Антикорупційна прокуратура запрацювала лише наприкінці року, а призначення голови Національного антикорупційного бюро супроводжувалося численними скандалами, пов’язаними із зумисним затягуванням конкурсу. Загалом у 2015 році було створено 5 спеціальних структур для боротьби із корупцією, у Бюджеті передбачені значні кошти на фінансування їхньої діяльності. У 2016 році експерти очікують гучних затримань та викриттів, а також ефективних розслідувань резонансних справ.

Невирішені проблеми – джерело прихованих загроз

Головні політичні «міни сповільненої дії» пов’язані з конфліктом на Донбасі та анексією Криму. Попри те, що між сепаратистськими військами та Збройними силами триває хитке перемир’я, обстріли українських позицій не припиняються ані на день. Вочевидь, нічого доброго такий перебіг подій Україні не обіцяє: непідконтрольні території Донбасу набувають атрибутів невизнаних республік на пострадянському просторі. Завдання влади на 2016 рік – не просто тягнути час, тримаючи оборону в прифронтових територіях, а повернути ситуацію на свою корить. У разі поступового ослаблення російської економіки та політичної нестабільності в РФ, шанси України зміцнити свої позиції на Донбасі зростають. Найочевидніший варіант, до якого вже придивляється українська влада – введення міжнародного миротворчого контингенту ООН.

Також своєрідною «пороховою діжкою» для України є внесення майбутніх змін до Конституції у частині децентралізації та надання територіям Донецької та Луганської областей особливого статусу. Небезпека полягає саме у внутрішньому політичному протистоянні, адже суспільство це питання дуже непокоїть: якщо йдеться про автономні права для певної території суверенної держави, то що означатиме запровадження «особливого статусу» для цих областей? Кремль не даремно повсякчас наголошує на виконанні Україною цього пункту під час перемовин тристоронньої контактної групи у Мінську. З одного боку, Україна вже частково виконала ці умови, з іншого – ще не перейшла до їх втілення в життя. Таким чином, відбувається своєрідна гра «у слабкі нерви»: з одного боку, українська сторона формально дотримується домовленостей, з іншого – тягне час. Питання лише в тому, чи вдасться РФ повноцінно вчергове використати сили «п’ятої колони» та здійснити чергову спробу федералізації України. Подібні дії в Кремлі планували ще навесні 2014 року: «парад суверенітетів» мав повністю розкроїти суверенну Україну та фактично знищити державу. На щастя, план провалився, однак спокуса повернутися до його втілення у російської влади зовсім не зникла.

Ще одна точка відліку – Крим. У 2015 році військова присутність Росії на півострові лише посилилася, до того ж ще й ядерною зброєю. При цьому, нікуди не зникла антиукраїнська пропаганда, хоча економічного прориву та процвітання, як цього очікували кримчани, так і не сталося. На цьому тлі перемог в України вкрай мало: лише титанічними зусиллями громадських активістів та кримських татар вдалося нарешті підняти на державний рівень питання продуктової та енергетичної блокади півострова. Лідери Євросоюзу та США так само вважають Крим незаконно анексованою територією і наполягають на його поверненні до складу України. Втім, у світі визнають: вирішити це питання без військового втручання буде неможливо, тож залишається очікувати ефекту від економічних санкцій, задіяних проти російських високопосадовців та країни зокрема. Експерти сходяться в єдиному: Кремль може повернутися до перегляду долі Криму лише після тривалого періоду економічної нестабільності, або й краху чинної владної системи. Однак навіть за такого песимістичного для Росії сценарію чекати, перебуваючи у постійній напрузі, доведеться щонайменше 5-7 років.

Стриманий оптимізм

Усі оптимістичні надії на 2016 рік так чи інакше пов’язані з рішеннями з боку західних партнерів – ЄС та США, які цього року фактично надали стовідсоткову підтримку Україні, часом – у кредит. Безпосередньою заслугою як вітчизняних дипломатів, так і чиновників з ЄС є позитивне рішення щодо надання Україні безвізового режиму вже із середини цього року.

Ще одна подія - з 1 січня 2016 року набули чинності підписані домовленості про зону вільної торгівлі України і ЄС. Угода про асоціацію – це не просто відкриття європейських ринків для українських виробників, а й можливість для вітчизняної економіки виборсатися із пострадянських тенет та нарешті перебудувати економіку на новий лад. Втім, із даним питанням не все так однозначно. Росія вже заявила про згортання торгівельних відносин із Україною саме через розвиток економічної співпраці із ринками ЄС. «Потепління» торговельних відносин із РФ в 2016 році чекати не слід. Хоча навіть в умовах війни російський уряд все ж йде на певні поступки у питаннях торгівлі газом із Україною. Крім того, в умовах торговельної війни з Україною та продовженням санкцій Росії також доведеться перелаштовувати свої економічні зв’язки. Це також не просто, адже коло партнерів через безглузду та агресивну зовнішню політику Кремля щороку зменшується.

Також слід відзначити пожвавлення відносин із НАТО, яке значно активізувалося саме у 2015 році. Більше того, питання приєднання до оборонних структур Альянсу більше не лякає українців: соціологічні дослідження свідчать про зростання відсотку підтримки громадянами інтеграції до НАТО.

Взагалі, агресивна хода «русского мира» з метою зберегти економічний та геополітичний вплив на країни колишнього пострадянського табору обертається зовсім іншими, часто протилежними результатами для Кремля. Проте у авторитарного режиму іншого шляху, ніж тримати у страху та напрузі свій власний народ, немає. Тож авторитарна влада РФ й надалі буде посилюватися, все більше набуваючи ознак тоталітарного режиму. Можливо, саме в таких умовах відбувається найбільш комфортний розвиток російській державності, однак 2015 рік продемонстрував: Україні та її громадянам не по дорозі з намірами агресорів. І 2016 рік лише зміцнить цей вектор. _ Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»_