Казус Сергія Лещенка й повчальна історія про середньовічного мисливця на відьом

Валентин Гладкихполітичний експерт

В одній зі своїх робіт, що були написані вже після Революції, «керманич світового пролетаріату» стверджував: «Ми боїмося надмірного розширення партії, оскільки до правлячої партії неминуче прагнуть примазатися кар’єристи та пройдисвіти, які заслуговують лише того, щоб їх розстрілювали». Наразі, спостерігаючи за справжнім «паломництвом» до лав революціонерів та реформаторів людей, на яких нема де клейма поставити, мимоволі переконуєшся у слушності думок «вічно живого Ілліча».

Заради справедливості треба зазначити, що кар’єристи та пройдисвіти прагнуть «примазатися» не лише до правлячих партій. З не меншим ентузіазмом вони «примазуються» до суспільних настроїв і паразитують на них. Наприклад, чи то в присмерках Середньовіччя, чи вже на світанку Нового часу, неабиякої популярності в широких масах «єврооптимістів» набуло полювання на відьом. Переслідувати осіб, які начебто увійшли у змову з самим дияволом, було справою доволі простою, тож не дивно, що багато хто «долучився» до безкомпромісної боротьби проти тих, хто продав душу сатані. Чимало з них зробили блискавичну кар’єру й нажили хороших статків.

Лещенко залишає правління «Демальянсу»Нардеп від «Блоку Петра Порошенка» Сергій Лещенко, який нещодавно став фігурантом скандалу з придбанням елітної квартири, складає із себе повноваження члена правління «Демальянсу».

Зокрема, добре відома історія одного молодика, який зметикував, що переслідування відьом може бути вельми прибутковою справою. Шляхом змов і інтриг молодику вдалося переконати і клір, і громадськість у тому, що він має винятковий дар визначати тих, хто «продав душу сатані». Достатньо було цьому субтильному хлопцю з ріденькою бородкою вказати на когось пальцем, як підозрюваного чи підозрювану хапали й кидали в воду. Надзвичайно обдарований субтильний хлопчина стверджував, що «слуги диявола» не потопають, тож якщо підозрювані випливали на берег, на них уже чекали каземати інквізиції, де під тортурами жертви зізнавалися у зв’язках із Люцифером і потрапляли на вогнище. На радість натовпу й не без зиску для молодика, який не гребував використовувати свій дар, усуваючи конкурентів своїх духовних та світських патронів.

Зрозуміло, що духовний авторитет «богообраного» молодика зростав щоразу, коли за його допомогою вдавалося вивести на чисту воду чергового чаклуна або відьму. А разом із духовним авторитетом зростала і влада борця проти диявола та його слуг, яку пройдисвіт успішно конвертував у власність.

Так могло тривати доволі довго, якби молодик не знахабнів настільки, що почав іноді «підозрювати» в чаклунстві щоразу багатших та впливовіших співгромадян, влада і власність яких уже давно муляли йому око.

І одного разу, хтось із кліриків запропонував застосувати ту саму методику, яку богообраний використовував для виявлення слуг Диявола, проти самого богообраного аби переконатися чи він сам не служить злу.

Субтильного молодика кинули у воду… І він повільно поплив до берега. А там на нього вже чекали тортури, під якими він визнав, що продав душу дияволу, і вогнище.

Холодницький доручив перевірити законність придбання квартири ЛещенкомНаціональне антикорупційне бюро перевірить законність придбання нардепом від Блоку Петра Порошенка Сергієм Лещенком елітної квартири. Відповідне доручення дав глава САП Назар Холодницький.

Попри неабияку подібність, помітну неозброєним оком, між героєм середньовічної оповідки, який заповзято переслідував слуг диявола, та нинішніми непримиренними борцями чи то З чи то ПРОТИ корупції в Україні, будь-які співпадіння, звісно, є випадковими. Але, попри всю випадковість деталей і обставин, можна зробити висновок щодо закономірностей, які перебувають поза часовими межами.

По-перше, пропонуючи застосовувати щодо інших певні критерії, треба бути готовим, що їх рано чи пізно застосують і до тебе. А головне, за наявних в Україні соціальних практик і інституцій НЕМОЖЛИВО визначити хто є ким, оскільки об’єкти звинувачень із боку «непримиренних борців із корупцією», так само як і самі «непримиренні борці», набувають свою власність завзятою щирою працею, або. на крайняк, позичають у рідних, близьких та коханих людей.

І нема на те ради. Принаймні парадигма «вказування пальцем» на корупціонерів в ефірах відучора вичерпала себе остаточно. Подальша експлуатація цієї парадигми остаточно виродиться до принципу «сам дурень».

А запропонувати інші підходи обдаровані субтильні хлопці, на жаль, не спроможні, бо це складніше, ніж за вказівкою спонсорів тикати пальцем на слуг диявола, торуючи собі шлях до влади та власності.

Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»

***
Редакція «Слово і Діло» може не поділяти точку зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.