Підсумки тижня від Віктора Трегубова. Тиждень ганьби

Віктор Трегубовжурналіст, блогер

«Слово і Діло» дорослішає. Цього місяця виповнюється сім років, як ми почали колекціонувати обіцянки політиків і перевіряти їх виконання. У листопаді наших постійних читачів чекає чимало сюрпризів, у тому числі й оновлений дизайн сайту. А зараз – перший з них: постійна рубрика відомого блогера Віктора Трегубова «Підсумки тижня».

Головною темою тижня стали спроби притягнути до судової відповідальності ряд значущих в українській політиці персонажів. Гучне затримання Геннадія Корбана, якого зрештою відпустили під заставу, арешт Олени Лукаш, плюс трохи пародійне недовручення повісток Вадиму Новинському, Наталії Королевській та Олександру Вілкулу.

У кожному випадку – своя історія. У випадку Корбана – це історія про поєднання нахабного поводження в політиці з нахабною поведінкою в економіці. Бо є люди, які погрожують Банковій бунтом народним, є люди, чиї бізнес-партнери і покровителі ухиляються від податків в масштабах бюджетів невеликих країн, і є люди, які роздають гречку на виборах, але все це одночасно – це навіть за нашими латиноамериканськими мірками трохи перебор. У випадку з Новинським, Королевською та Вілкулом, це ще й історія про неупередженість: мовляв, не треба говорити, що правоохоронні органи здатні ловити тільки лише демонстративно проукраїнських персонажів. А оскільки з цими трьома вийшло трохи комічно, та й з Корбаном не всі пішло гладко, справа Лукаш виглядає відчайдушною спробою зробити щось серйозне. Щоправда, знаючи, що вона теж дещо розуміє в юстиції, є певні побоювання, що розгляд і її справи може стати багатосерійної трагікомедією.

Все це, а також скандали навколо створення антикорупційної прокуратури, демонструє зовсім не «ручний контроль» над судами і прокуратурою з боку президентської вертикалі, як на цьому полюбляють наполягати прихильники окремих політсил. Воно демонструє слабкість цих органів.

Все це, а також скандали навколо створення антикорупційної прокуратури, демонструє зовсім не «ручний контроль» над судами і прокуратурою з боку президентської вертикалі, як на цьому полюбляють наполягати прихильники окремих політсил. Воно демонструє слабкість цих органів. «Ручні» суди і ручна прокуратура (як то, наприклад, було при Януковичі) спочатку урочисто спакували б усіх обвинувачених, а потім не менш урочисто продемонстрували б силу і владу, випустивши когось із них. Наприклад, того ж Корбана – ефект демонстративного покарання був би вже зроблений, а обурення народне стихло.

Не виключено, що ми зараз слухаємо «дембельський акорд» нинішнього керівництва Генпрокуратури – воно, з одного боку, накликало на себе (а заодно і на Президента) занадто багато негативу, а з іншого – не здатне забезпечити злагоджену діяльність відомства. Простіше кажучи, брешуть ті, хто стверджує, що танк ГПУ їде не туди, не на тих і не в тій послідовності: неправда, він взагалі поки не їде. Тільки коптить небо і чужі білі фраки.

Відмінним продовженням судово-прокурорської теми стали дві гранати, які прилетіли у двір адвоката, що захищає Володимира Шапакіна – колишнього першого заступника начальника Головного слідчого управління ГПУ, який знаходиться нині під слідством. Сам адвокат дивом уникнув загибелі, загинула його собака. Пікантність ситуації в тому, що Шапакін вже активно співпрацював зі слідством, і міг, зокрема, дати свідчення проти колеги і ймовірного спільника – «діамантового» зампрокурора Київської області Олександра Корнійця. Чи не вплине випадок з адвокатом на його рішучість – питання.

І, нарешті, завершує епопею твердження Президента про старт судової реформи, яка почалася зі звільнень низки суддів, які провинилися. Що ж, подивимось, як піде. Автор цих рядків трохи більше місяця тому вислуховував концепцію реформи з вуст профільного заступника голови АП Олексія Філатова. Вона викликала змішані відчуття. Філатов, з одного боку, абсолютно правомочно посилався на необхідність ретельного розгляду звільнень і замін суддів (щоб уникнути відновлення вже через європейські суди), але з іншого боку – за описаною ним схемою повне оновлення суддівського корпусу з розбором особистих заслуг кожного з тисяч суддів одними і тими ж органами, чисто технічно зайняло б десятиліття. Втім, з того часу минув місяць, а протягом цього періоду громадянські активісти активно просували альтернативну, значно більш рішучу модель з масовими відставками. Можливо, концепція змінилася у сторону якогось загального знаменника.

Ще одною важливою темою тижня стало те, що відбувається у парламенті, депутати якого не тільки урочисто завалили ряд законопроектів «європейського пакету» (серед яких, крім гучної антидискримінаційної норми, були й такі пікантні цікавинки, як допуск правоохоронних органів до майна, записаного на родичів корупціонерів). І відразу ж перейшли до особистих конфліктів з нецільовим використанням склотари та галантерейних виробів.

Влаштувавши в парламенті цирк, у народі – відчуття гнітючої ганьби, а в країні – кризу, дуже зручно торгуватися за посади і пов'язані з ними потоки на тлі загального відчаю. Метод, перевірений роками – і нехай весь світ зачекає.

Зрозуміло, тепер відразу кілька сил – «Батьківщина», «Самопоміч» та окремі депутати заявляють про бажання вийти з коаліції. Дуже зручно, якщо врахувати, що найближчим часом в уряду закінчується термін, протягом якого він не може бути переформатований, і наближаються Великі Торги – перетрушування головного органу виконавчої влади країни. Влаштувавши в парламенті цирк, у народі – відчуття гнітючої ганьби, а в країні – кризу, дуже зручно торгуватися за посади і пов'язані з ними потоки на тлі загального відчаю. Метод, перевірений роками – і нехай весь світ зачекає.

Весь світ, втім, чекати не буде. На Донбасі почалося досить помітне загострення. Відзначають як переміщення техніки терористів, так і посилення обстрілів. Зрештою, момент дуже вдалий.

Що ми маємо у підсумку? Надто живе свідчення системної кризи, як мінімум, у парламенті, прокуратурі і судовій системі. Негативна селекція дійшла до того, що професіоналізму не вистачає навіть на дрібні капості. І що найбільш жахливо – як мінімум, щодо Ради немає жодної впевненості в тому, що наступні (у разі розвалу коаліції, переобрання парламенту та інших занадто небезпечних і дорогих зараз шоу) будуть кращими.

Відповідно, треба якось змушувати працювати цих. Оскільки, як казав один кривавий тиран, інших письменників у мене для вас немає.