Кому може бути вигідне фінансування партій з Держбюджету?

Народні депутати пропонують ввести державне фінансування для тих політичних партій, які подолали 3%-бар'єр на попередніх парламентських виборах. Експерти ж вбачають у цій ініціативі низку ризиків.

Напередодні будь-яких виборів в Україні помітно активізується партійне життя. Політичним силам з історією та попередніми перемогами на парламентських виборах починати нові змагання за прихильність виборців легше. А от новим політичним проектам чимдалі складніше вразити українців чимось новим: на ідеологію та програму дій партії мало хто звертає увагу, найбільш рейтингові політики – туляться до більш впізнаваних партійних брендів, а медійна присутність та креативна реклама передбачають великі фінансові затрати.

Зважаючи на патерналістські настрої, високий рівень люмпенізації українського суспільства та політичну нерозбірливість українців, в Україні на 24-му році незалежності досі реально «розкрутити» будь-яку зареєстровану політичну партію за наявності достатнього грошового ресурсу.

Боротися із цим явищем експерти пропонували різними способами, зокрема і введенням так званого виборчого цензу – тобто можливості набуття права вибору, його втрати у разі безвідповідальних дій тощо. Актуальність цивілізованого розвитку партійного життя в Україні постала як ніколи гостро, адже саме у даній сфері вітчизняної політики сконцентровані найбільші корупційні ризики. Отож, після Революції Гідності наряду з іншими вимогами до України в ЄС запропонували вітчизняним законотворцям розглянути можливість запровадження системи державного фінансування політичних партій.

Вже на початку літа 2015 року авторський колектив народних депутатів, які входять до складу коаліційної більшості, зареєстрував проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній корупції». Більше того, 16 липня законопроект був ухвалений нардепами у першому читанні – за нього проголосували 245 народних обранців. Очевидно, тиск країн Заходу поступово приносить результати у сесійній залі парламенту: ухвалений поки що у першому читанні законопроект є в переліку необхідних умов для запровадження безвізового режиму, є складовою вимог Групи держав Ради Європи проти корупції (ГРЕКО). До того ж, активним просуванням даного законопроекту зайнялися нардепи з фракції «БПП», зокрема, одним із ідейних натхненників та авторів документу є колишній журналіст Сергій Лещенко.

Відомо, що нині не всі українські партії дотримуються вимог щодо своєї фінансової звітності. Як правило, для «розкрутки» нового політичного проекту на «біржі» Мін'юсту, де наразі зареєстровано 242 політичні партії, майбутні інвестори можуть спробувати придбати уставні документи якоїсь із зареєстрованих політсил. Потім залучити потужне фінансування, у разі необхідності – здійснити ребрендинг та здійснити перереєстрацію партії, а далі все залежить від фантазії експертів із медійного просування політичних проектів та наявних ресурсів. Законом «Про політичні партії» жодним чином не регламентовано фінансову активність політичних сил: немає обмежень щодо членських внесків, не встановлено будь-яких вимог до змісту щорічних звітів політичних партій про доходи і видатки, а також звітів партій про майно. Такі звіти підлягають щорічному оприлюдненню (при чому, не важливо, в яких ЗМІ – інформація може з’явитися у будь-якій районній газеті із накладом у 2 тисячі примірників), однак не подаються до жодного органу влади для аудиту чи навіть збору статистичних даних. При цьому, чинний закон «Про політичні партії» не вносить жодних обмежень для фінансування виборчої кампанії будь-якої партії: фактично, під час передвиборчої кампанії на рахунок партії можуть бути перераховані десятки мільйонів гривень, які ніхто ніде потім не фіксує. Цікаво, що жодної кримінальної чи адміністративної відповідальності за неоприлюднення фінансового звіту партії не передбачено.

В європейських країнах, на досвід яких спираються автори законопроекту, майже всюди передбачено державне фінансування політичних партій. Крім того, таку опцію в Європі практикують ще з 50-60-х років минулого сторіччя. Існує низка критеріїв, за якими приймається рішення про державне фінансування партій: наприклад, найпоширенішим є критерій розподілу державних коштів з урахуванням кількості отриманих на виборах голосів (застосовується в Бельгії, Словаччині), або у формі грантів чи винагород за подолання певного прохідного бар’єру (Швеція, Естонія). При цьому партія не обов’язково може потрапити до парламенту чи іншого представницького органу, достатньо показати гарний результат своєї діяльності на рівні бодай 1% підтримки голосів виборців. Також в деяких країнах Європи (наприклад, у Греції, Франції, Німеччині) передбачене фінансування статутної діяльності партій, незалежно від того, чи представлені вони у парламенті.

Народні депутати пропонують запровадити державне фінансування з 2017 року для тих політичних партій, які подолали 3%-бар’єр на попередніх парламентських виборах. «Державне фінансування політичних партій дозволяє посилити рівень фінансової, організаційної та кадрової спроможності партій, диверсифікувати джерела фінансування партійної діяльності, зменшити рівень залежності партій від великих донорів, зменшити ризики корупції у політиці за рахунок зменшення залежності партій від приватних донорів, компенсувати скорочення кількості членів партій і, відповідно, надходжень від членських внесків, переорієнтувати діяльність партій з постійного пошуку джерел фінансування на внутрішньопартійний розвиток, створити умови для чесної та вільної політичної конкуренції, розвитку нових партій», - йдеться у пояснювальній записці до законопроекту. В документі передбачено обмеження фінансування партій з боку фізичних та юридичних осіб – до 100 тис. грн та 400 тис. гр. відповідно. Контролюватиме виборчі бюджети партій та кандидатів Національне агентство з питань запобігання корупції. Сама формувала щорічного державного фінансування партій передбачатиме виплату однієї сотої розміру мінімальної заробітної плати, помноженої на кількість виборців станом на момент закінчення голосування на останніх чергових або позачергових виборах народних депутатів України. Таким чином, партії, які покажуть результат у 3% голосів виборців, можуть очікувати на підтримку держави у розмірі понад 400 млн грн (12,18грн, що становить 1% від мінімальної заробітної плати множимо на 35 млн виборців).

В 2014 році громадянська мережа «Опора» оприлюднила цифри найбільших партійних виборчих фондів. Так, «Батьківщина» витратила 109,5 млн грн (з них свої кошти – 2 млн грн, 107,5 млн грн – добровільні внески); «Опозиційний блок» – 106,4 млн грн (з них 93,5 млн грн – свої кошти, 12,9 млн грн – добровільні внески); «Народний фронт» – 93,6 млн грн (92,4 млн грн – свої кошти, 1,3 млн грн – добровільні внески); «Радикальна партія Ляшка» – 93,3 млн грн (69,9 млн грн – свої кошти, 3,4 млн грн – добровільні внески). Тобто більшість партій левову частку свого фінансування отримували від невідомих «добровільних внесків».

Ідея державного фінансування партій знайшла підтримку і у Президента Петра Порошенка. Він сам закликав нардепів проголосувати за такі зміни. «Як би складно нам сьогодні не було, ці витрати я вважаю пріоритетними. Партії повинні залежати лише від виборців, і державне фінансування – це умова такої незалежності. І я розраховую на підтримку парламенту в цьому питанні», – заявив Президент.

Експерти вважають, що таким чином пропрезидентська політична команда робить превентивний крок в сфері боротьби із фінансуванням нових політичних сил представниками великого капіталу. «Президент дав чітко зрозуміти, що партії мають залежати лише від виборців, а отже вплив олігархів на політику має бути мінімізовано. Вочевидь, цей закон стане для Порошенка ще одним засобом для послаблення олігархів та позбавлення їхнього впливу на політику. Адже якщо зараз вони контролюють значну частину парламентарів через фінансову підтримку їх партій, то з прийняттям закону така можливість буде втрачена. Разом з впровадженням державного фінансування партій закон також змінює саму систему фінансування партій та їх звітності, не залишаючи шансів партіям-утриманкам олігархів», – розповів у коментарі «Слово і діло» голова Центру політичних студій та аналітики, Віктор Таран.

При цьому експерти вбачають низку ризиків в процесі державного фінансування політичних партій. По-перше, фінансування здобудуть найспритніші та найрейтинговіші політичні гравці. «Важко уявити, як в умовах війни та й взагалі можна профінансувати політичні партії, яких в Україні близько 200. Відразу виникає питання, які партії будуть фінансувати. Скоріш за все, це будуть якісь «обрані» партії, можливо, ті, що зараз є в парламенті. Необхідно прописати процедуру, за яким принципом буде відбуватись фінансування, тому що більшість партій, які існують на папері, будуть вимагати коштів з Бюджету, оскільки вони зареєстровані в Мін'юсті», - вважає політолог Віктор Каспрук. По-друге, навіть за умов рівного фінансування усіх 242 партій, виділених з Держбюджету грошей навряд чи вистачить для повноцінної агітації під час виборчої кампанії.

А поки закон ще не ухвалено, поповнення партійних скарбничок під час місцевих виборів наприкінці цього року знову відбуватиметься за старою схемою – гроші надходитимуть з невідомих джерел під виглядом «добровільних внесків». Тож очікувати, що обрані депутати місцевих рад захищатимуть інтереси своїх виборців, а не «відбиватимуть» витрати з партійних кас, поки що не доводиться.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»