Індексація доходів, комунальні пільги та енергонезалежність. Чого українці чекають від Яценюка

«Слово і Діло» окреслило основні досягення та провали прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка, а також вирішило нагадати голові уряду, чого насправді чекає від нього народ.
Фото: РИА Новости Украина

На початку свого головування в Кабінету міністрів Арсеній Яценюк був людиною, що з усіх лідерів Майдану робила чи не найсміливіші заяви. Не варто нагадувати усі прізвиська, які встигли роздати українці прем'єру за цей час, однак тим самим він справді узяв на себе величезну відповідальність, з якою впорався тільки частково.

У день, коли голова українського уряду святкує своє 41-річчя, «Слово і Діло» вирішило нагадати, з яким багажем увійде в історію нинішній прем'єр-міністр України. Що зроблено? Які наміри провалилися? І чого найбільше чекають від Арсенія Яценюка в найближчому майбутньому?

Найважливіші виконані обіцянки

Підписання політичної частини угоди про асоціацію з ЄС. Документ, який фактично став приводом для Революції Гідності, був підписаний уже новою владою. Дати однозначну оцінку такому рішенню наразі важко, адже ясно, що різка зміна політичного вектору нашої країни матиме далекосяжні наслідки. Але це, без перебільшень, один із найбільш знакових документів за всю історію нашої незалежності.

Збройний спротив російському агресору. Хоча формально війни між Україною та Російською Федерацією немає, а кремлівська пропаганда продовжує стверджувати, що на Донбасі воюють шахтарі і робітники, де-факто Україна протистоїть одній із найпотужніших у військовому плані держав світу – навіть якщо остання робить це чужими руками. І хоча в уряду і Президента фактично не було вибору, збройний супротив РФ – безперечно, одне з наскладніших рішень, яке їм доводилося приймати у свєму житті.

Збільшення витрат на оборону та нацбезпеку до 5% ВВП. Встановлення української економіки на військові рейки коштувало нашій країні 5,3% її валового внутрішнього продукту. І звісно, це не могло не позначитися на кишенях простих українців, які, окрім сплати військового податку, зазнали ще й значного скорочення соціальних виплат, що, у свою чергу, знову ж таки відобразилось на політичному рейтингу Яценюка. Отже, мінус до політичної карми, плюс – до рівня відповідальності.

Початок реверсних поставок газу з Європи. 2 вересня 2014 року у місті Велке Капушани (Словаччина) було запущено у промислову експлуатацію газогін «Вояни-Ужгород», по якому почалося закачування в Україну того ж таки російського газу, але тепер уже через європейського посередника і за значно нижчою ціною. В подальшому збільшення реверсу та непохитність уряду в питаннях ціни на газ таки змусили «Газпром» піти на поступки Україні.

Скорочення контролюючих органів та зменшення кількості дозвільних документів. Бізнес ще тільки почав звикати до нових правил гри, але такий крок поза всякими сумнівами можна вважати революційним. Дерегуляція бізнесу (якими би методами вона не проводилась) – це те, чого вже давно прагнуть і українські підприємства, і інвестори. Залишилось тільки зробити її реальною, а не суто декларативною.

Найважливіші невиконані обіцянки

Зберегти територіальну цілісність країни. Уряд може скільки завгодно називати Крим та Донбас «тимчасово окупованими територіями», однак за фактом перший уже увійшов (хоч і з порушенням усіх можливих міжнародних норм) до складу Російської Федерації, а другий – вже більше року контролюється українською владою лише частково. Поза тим, держава сприяє бажанню жителів зазначених територій повернутися під контроль Києва здебільшого тільки на словах. Якщо відкинути волонтерську та міжнародну гуманітарну допомогу, стає очевидним, що між «батогом» і «пряником» уряд вибирає перше.

Навести порядок на сході України. Силові методи, до яких звернулись Кабмін та Президент, на жаль, не допомогли повернути під контроль найбільші міста Донбасу – Луганськ та Донецьк із прилеглими до них територіями. І хоча повторення цього сценарію, на щастя, вдалося запобігти в Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі та Одесі, ситуація в цих регіонах далека від спокійної: повсюдно діють групи диверсантів, час від часу відбуваються сепаратистські мітинги.

Стабілізувати курс гривні. Ця обіцянка була дана в червні 2014 року, коли за один долар давали близько 12 гривень. Уже тоді було зрозуміло, що фінансову систему країни лихоманить, а заощадження українців, як і їх платоспроможність, тануть на очах. Пізніше в уряді почали кивати на Нацбанк, а голова НБУ Валерія Гонтарєва після кожного чергового стрибка долара знизувала плечима, мовляв, війна, змова банкірів, робимо все, що можемо... Зрештою, за підсумками минулого року українська національна валюта стала однією з найбільш швидко девальвуючих у світі.

Затвердити новий текст Конституції. Навіть «Слово і Діло» збилося з рахунку того, скільки разів прем'єр-міністр обіцяв внести та затвердити зміни до Основного Закону країни. Однак Яценюк не врахував чи то власної політичної неспроможності домовлятися з партнерами, чи не взяв до уваги вимог псевдодержавних новоутворень на сході України... Та насправді процесс внесення змін до Контитуції зараз лише починається.

Запровадити безвізовий режим із Євросоюзом. Незважаючи на те, що більшості українців і так не по кишені подорожувати Європою (чому – див. вище), додаткові перепони у вигляді необхідності отримання віз цьому не сприяють. Більше того, з початком конфлікту на сході України, диппредставництва ЄС стали ще менш охоче видавати нашим співгромадянам дозволи на в'їзд. Крім того, уже навіть європейці не змогли не відзначити бездіяльність уряду України в цьому питанні, що знайшло відображення у нещодавніх висновках Єврокомісії.

Чого країна найбільше чекає від Яценюка?

Індексація доходів населення. Навіть у час, коли в країні фактично йде війна, все ж головне питання, яке цікавить людей: за що їм жити. А надто – коли ціни через девальвацію гривні підскочили в рази, комунальні тарифи «завдяки» вимогам МВФ зросли, а зарплати й пенсії залишись на тому ж рівні. Втім, виконання цієї обіцянки, якої так чекають українці, Яценюк відклав на кінець 2015 року.

Компенсація підвищення тарифів на комунальні послуги. За словами голови уряду, на них претендуватиме приблизно третина населення країни. Хоча кому насправді вдасться уникнути подорожчання, а кому таки доведеться платити за ЖКП сповна – не знають ані люди, ані, здається, самі чиновники, які, судячи з усього, допрацьовують систему пільг уже по ходу роботи.

Незалежність від російського газу. На початку вересня 2014 року прем'єр-міністр Яценюк заявив, що уже в найближчі 5 років Україна «зіскочить із газової голки» Кремля. Позбавитися енергетичної залежності від такого примхливого та авторитарного партнера, як Росія, справді було б великою перемогою українського уряду. І якщо Яценюку таки вдаться довести розпочате до кінця – чи то шляхом тотальної енергомодернізації, чи то нарощуванням реверсу з Європи – це досягнення точно увійде до новітньої історії України.

Притягенння до відповідальності злочинців при владі. Змусити корупціонерів, колабораціоністів та винних у розстрілах на Майдані і згодом – в подіях на сході та півдні України, не просто бути звинуваченими, а відповісти перед законом – ще один надзвичайно важливий запит суспільства до нинішнього уряду. І нехай не вся правоохоронна та судова система підкоряється Кабміну, Яценюк так само, як і Президент з генпрокурором, нестиме відповідальність за це перед співгромадянами.

Воєнний стан у разі недотримання перемир'я на Донбасі. Стан «ні війни, ні миру», до якого за останній рік уже звикли в Україні, рано чи пізно має завершитись або тим, або іншим. Локальний конфлікт, у якому під час офіційного перемир'я щодня гинуть щонайменше кілька захисників України, не може тривати вічно. А отже, якщо Київ не збирається відмовлятися від претензій на Донбас, а Москва – від тиску на Україну та Європу за допомогою псевдодержавних утворень ДНР та ЛНР, керівництву держави таки доведеться зважуватися хоч на якісь рішучі кроки. Певно, що в Україні не заперечуватимуть, якщо таким кроком стане введення миротворчого контингенту і проведення демократичних виборів на Донбасі... Однак у реальність цього плану, здається, не вірять навіть на печерських пагорбах.

Аліна Костюченко, спеціально для «Слово і Діло».