Олланд і Меркель в Україні: 3 сценарії розвитку конфлікту на Донбасі

Схоже, що в ЄС та США серйозно взялися за вирішення проблеми із війною на Донбасі. В дипломатичних колах вже давно не пригадують таких рішучих дій з боку керівництва двох найбільших країн Євросоюзу – Франції та Німеччини. Саме лідери цих країн – Президент Франції Франсуа Олланд та канцлер Німеччини Ангела Меркель напередодні Мюнхенської конференції із безпеки у терміновому порядку вирішили обговорити мирне врегулювання конфлікту на Донбасі спочатку із керівництвом України, а потім – і з Президентом РФ Володимиром Путіним.

Безперечно, усі ці дипломатичні маневри свідчать лише про одне: ситуація на Донбасі як ніколи критична і загрожує перетворитися з локального театру бойових дій – на повномасштабну війну в центрі Європи.

Зрештою, обидва візити пана Олланда і пані Меркель до України та Росії можуть свідчити про три важливих сценарії:

1. Україна та її Збройні сили демонструють стійкість та витримку у протидії агресору. Тому, у разі неможливості вирішення конфлікту дипломатичними методами, США вже найближчим часом будуть готові забезпечити Україну летальною зброєю. Це лиш поглибить кризу та змусить ЄС зайняти більш принципову позицію: або продовжувати політику «умиротворення» агресора, або відкрито (в тому числі, як військовий союзник) підтримати Україну у боротьбі з терористами ДНР-ЛНР та їхнім спонсором – Росією. До речі, саме Президент Франції напередодні своєї поїздки до Києва заявив, що наразі є два рішення можливого вирішення конфлікту: «Або мидотримуємося тієїлогіки,що вартоозброюватиучасників.Разце роблятьросійськіповідношенню досепаратистам, зробимо цедляукраїнців,щоб вонимоглиоборонятися.Але виможетепровестимежуміжоборонним інаступальною зброєю? – пояснюєФрансуаОлланд. –Інший варіант – цеспробувати знайтикомпроміс іпереконати сторониконфлікту припинитивогонь.Дипломатія, переговори, але вони не повиннітривати нескінченно... Тому щоми маємо справуз війноювійною,яка можестати тотальною».

2. Україна намагається стримувати агресора, проте ані економічного, ані політичного, ані соціального капіталу їй не вистачить, аби протистояти подальшому його наступу. Саме тому європейці намагаються якомога швидше вирішити конфлікт бодай на етапі припинення вогню та запровадженню мирних перемовин. В іншому випадку, довгострокова війна виснажить Україну і, як наслідок, стане загрозою втрати державності не тільки для нашої країни, але й для інших членів ЄС, які межують з нами.

3. Дотиснути Путіна. Хоч російська пропаганда досі сильна як ніколи, а рейтинги російського Президента не почали різкого піке навіть після запровадження суттєвих санкцій та зниження цін на нафту, ЄС та США мають надію, що агресор перегляне свої плани хоча б на етапі запровадження мирного діалогу. Хоча, аналітики та експерти визнають: ЄС у перемовинах із Росією керується логікою дипломатії минулого сторіччя – а саме мова йде про те, що у конфліктних ситуаціях повинні бути враховані позиції усіх сторін. Отже, позицію Путіна – ЄС обов’язково в тій чи іншій мірі врахують.

Цікавим є й той факт, що пан Олланд та пані Меркель прибули до Києва саме у той час, коли із візитом до української влади завітав Держсекретар США Джон Керрі. Джерела в дипломатичних колах розповідають про те, що мирний план, який привезли очільники двох держав ЄС є суто їхньою ініціативою, при цьому США у його розробці участі не брав. Ще низка джерел стверджують, що такий поспіх очільників Франції та ФРН пов'язаний із тим, що вони отримали пропозиції від Володимира Путіна, які, очевидно, здалися їм аж занадто ультимативними, аби в подальшому ігнорувати їх. Як би там не було, ЄС дає чіткий сигнал українській владі – потрібно йти на поступки, аби хоча б на якийсь час забезпечити мир.

Як поведе себе в цій ситуації Президент Петро Порошенко? Чи пристане на пропозиції європейців, які будь-що хочуть досягти припинення війни на Донбасі та хоча б якось гарантувати власну безпеку від непередбачуваної Росії? Відповіді на ці запитання ми вже отримаємо у найближчий час, найвдаліший майданчик для цього – саме Мюнхенська міжнародна конференція із безпеки, яка закінчить роботу в неділю, 8 лютого.

Отже, що із найбільшою вірогідністю принесуть Україні мирні домовленості із ДНР-ЛНР та Росією:

- позаблоковий статус, тобто – несприйняття будь-яких намірів України вступити до НАТО. Про це вже чітко дав зрозуміти Президент Франції. «ДляФранціївступУкраїнивНАТОє небажаним», – заявив пан Олланд під час своєї прес-конференції щодо питання встановлення миру на Донбасі;

- федералізація України. Тут можуть бути безліч варіантів. Європейські лідери говорять про те, що нібито Україна збереже свою територіальну цілісність. Проте Київ повинен буде сісти за стіл переговорів із бойовиками ДНР-ЛНР, піти на поступки щодо нової лінії розмежування (яка змінилася із часу мирних домовленостей в Мінську у вересні 2014 року не на користь України), відновлення особливого статусу Донбасу. Тут вже все залежатиме від перемовин: по-перше, можуть бути проведені місцеві вибори, які остаточно легітимізують маріонеточну владу бойовиків, по-друге, український уряд має запропонувати свій варіант так званої реформи місцевого самоврядування, яка гарантуватиме певні автономні права за тими ж ДНР-ЛНР. Таким чином, Україна як унітарна держава ослабне, натомість федеративний устрій надасть додаткових козирів російській владі вести більш серйозну гру на протиріччях в середині українського суспільства. Мова йде про подальшу експансію російської ідеології «руського мира» на території східних і південних областей України. Мета всіх цих хитросплетінь, в які нас втягують європейські партнери разом із Путіним – врешті-решт, поступовий розпад української держави на кшталт колишньої Югославії.

- фінансування Донбасу. Тут все просто – це головний козир Росії : хочете миру? Тоді забирайте собі Донбас та відновлюйте його за свій кошт, але так, щоб наш вплив на цю територію зберігся. Про це чітко говорять у Кремлі: «Ми готові вести розмову в конструктивному ключі, в розрахунку на досягнення тих чи інших домовленостей, які б сприяли налагодженню контактів представників Києва та Донбасу, що б сприяло налагодженню економічних зв'язків Києва та південного сходу України», – заявив нещодавно помічник Володимира Путіна Юрій Ушаков. Можливо, у питанні фінансування та відновлення постраждалих територій можна зрозуміти і країни ЄС, адже вони також найближчим часом виступлять основними донорами України на шляху відновлення економіки. А відновлювати будь-що під час перманентних військових дій – неможливо й марнотратно.

Очевидно, що Володимир Путін наполягатиме на ще одній опції – введення миротворчого контингенту на територію Донбасу. Втім, на це потрібен спеціальний мандат ООН, чого, вочевидь, очікувати не варто. Крім того, ЄС вимагатиме від Росії вивести її війська в обмін на послаблення санкцій. В цьому питанні не варто забувати, що РФ вже неодноразово йшла на хитрощі, передусім пов’язані із нечіткою позицію спостерігачів з ОБСЄ. Якщо ситуація не зміниться, Росія зуміє зберегти свої військові сили на території Донбасу і у разі поступок української влади вибудувати на захоплених територіях Донецької та Луганської областей щось на кшталт «Придністров’я-2», але ще й на фінансовому забезпеченні України. Цей сценарій небезпечний ще й тим, що у разі його втілення громадяни України остаточно зневіряться у прагненнях своїх очільників, що призведе до нових революцій та дестабілізації ситуації в країні.

Експерти невтішні у своїх прогнозах та зазначають, що новий мирний план може бути лише черговим тайм-аутом для Росії та її сателітів ДНР-ЛНР по нарощенню військової присутності в регіоні та підготовці до повномасштабних військових дій із весни-літа 2015 року. «Олланд і Меркель переконані, що питання в розмежуванні кордону та виведенні військ, але ж це не зовсім так. Ну домовимось ми про лінію кордонів. На скільки? Чи надовго? Путін зрозуміє лише зброю. Можна шукати різні варіанти переговорного формату, але це нічого не змінить», – вважає член Української Гельсінської спілки Йосиф Зісельс.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»