Європа відкриває другий фронт боротьби із режимом Путіна

На цьому тижні Україна відчула серйозну дипломатичну підтримку від країн Євросоюзу. Йдеться про посилення тиску на Росію у міжнародних організаціях та активізацію супротиву агресивним діям офіційної Москви на теренах країн усього пострадянського простору.

Зокрема, цікавою з точки зору аналізу та жорсткою за своїм змістом виявилася резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Про оскарження на змістовних підставах повноважень делегації Російської Федерації» та наступне резонансне рішення щодо позбавлення росіян права голосу в ПАРЄ до квітня 2015 року. Левова частка резолюції стосується подій, що розгортаються на Донбасі та в Криму, а також подальшої реалізації формату вирішення конфлікту між Україною, сепаратистами квазідержавних утворень ДНР/ЛНР і Росією шляхом мирних перемовин. Вперше цього року в офіційному документі такого рівня дії Росії на підтримку сепаратистів на Донбасі та щодо анексії Криму були визнані діями, які суперечать міжнародному праву. Зокрема, у п.4 Резолюції ПАРЄ закликала російську владу скасувати своє рішення щодо незаконної анексії Криму.

Інтерес і актуальність українського питання на міжнародній арені мало кого залишає байдужим в контексті останніх подій, які відбулися на Донбасі. Проте, в Резолюції ПАРЄ з’явився ще один елемент, вартий нашої уваги: це «наступальна» реакція західного світу на агресивну міжнародну політику Росії на всьому пострадянському просторі.

Так, пункт 12 Резолюції цілком і повністю присвячений не конфлікту в Україні, а засудження позиції Росії стосовно «заморожених» конфліктів та міжнародної політики щодо інших сусідніх держав. Мова йде, передусім, про втручання Росії у внутрішні справи колишніх радянських республік. Мова йде про фактичну підтримку Росією позиції невизнаної республіки Придністров’я, сепаратистських прагнень Осетії та Північної Абхазії у протистоянні із Грузією та усіляко приховане втручання РФ у конфлікт між Вірменією та Азербайджаном. Зокрема, у прийнятій Резолюції ПАРЄ закликала «усунути будь-які перешкоди для вільного переміщення цивільних осіб по всій лінії адміністративного кордону між Південною Осетією і Абхазією та іншою частиною Грузії» (пункт 12.2), а також виконати дії щодо «невідкладної реалізації зобов'язання вивести 14-у армію та її обладнання з території Республіки Молдова» (пункт 12.3). Виконання останнього пункту позбавить будь-яких аргументів невизнаної республіки Придністров’я на роль самостійного суб’єкта міжнародної політики і фактично означатиме визнання цілісності і суверенності Молдови. Цікаво те, що за інформацією ЗМІ, нещодавно керівництво РФ вже відмовилося від фінансування так званої ПМР.

Такий крок з боку ПАРЄ можна тільки вітати, адже те саме Придністров’я є нічим іншим як потенційною загрозою для подальших агресивних дій по відношенню до України. Фактично західна дипломатія нарешті визнала суттєву загрозу «заморожених» конфліктів для майбутнього усієї міжнародної спільноти.

Тиждень, що минає, ознаменувався ще одним суттєвим індикатором дипломатичного наступу на режим Володимира Путіна. Мова йде про поновлення у Лондоні судових слухань у справі колишнього офіцера КДБ і ФСБ Олександра Литвиненка, який помер від отруєння радіоактивним полонієм у листопаді 2006 року в британській лікарні. Судові слухання, головною метою яких буде встановлення причетності російської влади до вбивства пана Литвиненка, триватимуть аж до 31 березня. Планується заслухати значну кількість матеріалів та документів, які опинилися в розпорядженні британських спецслужб. Британською пресою вже поширюється інформація з приводу того, що «ниточки» організації убивства ведуть до Москви, і навіть називаються конкретні прізвища можливих винуватців злочину – депутата Держдуми Андрія Лугового і колишнього агента КДБ Дмитра Ковтуна. Зрештою, поновлення судового розслідування справи Литвиненко у період посилення санкцій щодо Росії з боку Європи та жорсткою позицією Великобританії стосовно останніх дій російської влади на міжнародній арені назвати збігом обставин важко.

Резолюція ПАРЄ щодо російської делегації та відновлення розслідування справи щодо вбивства Олександра Литвиненка в Лондоні з метою пошуку причетності діючих представників режиму Володимира Путіна – це дві взаємопов’язані реакції із наступального арсеналу західного світу на злочинні дії офіційної Москви на теренах України. В цьому контексті варто згадати й інший бік проблеми: активізація дипломатичних дій Заходу свідчить, що за останні 23 роки Європа та весь світ досить прихильно ставилися до усіх «пустотливих витівок» Росії та її керівництва на міжнародній арені. Особливо багато союзників нинішнього очільника РФ було серед держав Євросоюзу – усіх влаштовувала співпраця та добрі взаємовідносини із державою-експортером природніх ресурсів. Тепер прийшов час розплати за потурання агресору: тільки зараз стало очевидно, що Росія ніколи й не визнавала відносин між державами-партнерами у форматі міжнародного права, а весь час пострадянського періоду історії в лексиконі її керівників здебільшого мова йшла про розподіл «сфер впливу».

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»