Про можливих варягів в урядових коридорах і загрози суверенітету

Людське життя – постійна дилема відчаю, що є наслідком гріховної природи людини, незалежно від того, в якій би сфері життя ми не були зайняті. Або як наслідку втрати відчуття власного призначення в людському, інституційному, державному, геополітичному та інших вимірах.

В українських реаліях, серед причин цього відчаю, можна називати найбільші за всю історію незалежної України загрози економічному, територіальному, енергетичному, фінансовому і, в решті решт, політичному суверенітету держави, наслідком яких є не лише зовнішня військова агресія Росії.

З іншого боку, епопея з кадровими призначеннями в новому уряді іноземців. Безперечно, можна погодитись із думкою народного депутата Віктора Чумака, який влучно зауважив, що «...в українця, коли він заходить на високу державну посаду, є багато зобов’язань перед свою сім’єю, братами, кумами, сватами...». Але ж з іншого боку, альтернатива в іноземцях – це ще одна крайність, що несе в собі нехай і часткову, але втрату державного суверенітету.

Слід зазначити і порушення такою постановкою питання коаліційної угоди, про що нещодавно вдало зауважив експерт Інституту політичної освіти Олександр Солонтай. Адже у тексті коаліційної угоди чітко вказано, що її учасники відмовляються від квотування, і міністри самостійно зможуть формувати свою команду. Для більшої переконливості, слід нагадати обіцянку самого Президента, який ще 26 жовтня 2014 року пообіцяв, що новий уряд формуватимуть не за квотним принципом. 

Натомість пропозиції Блоку Петра Порошенка з приводу призначення першим заступником глави МВС екс-міністра внутрішніх справ Грузії Еки Згуладзе сьогодні звучать як мінімум неетично з точки зору дотримання джентельменських домовленостей коаліціантів. А як максимум – нагадують квотний підхід з елементами часткової зневаги до національних професіоналів та фахівців.

Більше того, не лише до них. Адже хто гарантує забезпечення державної таємниці в умовах роботи урядовців-іноземців із документами службового чи навіть секретного користування? Хто убезпечить політичну еліту від нових ідей щодо внесення змін до законодавчого врегулювання інституту громадянства задля реалізації власних політичних цілей?

Безперечно, у всьому цьому процесі цілком зрозумілим є прагнення політикуму відповісти на постреволюційні запити суспільства на оновлення підходів у владі і самої влади. Однак повна нездійсненність мрій щодо реформ, які так і не відбулись протягом останнього часу, уже довели суспільство до відчаю. 

Відчаю, в умовах якого суспільство готове сприймати урядовців-іноземців, відсутність обговорення цих самих урядовців та їх бачення щодо майбутньої роботи в уряді, писані на колінах зміни до законів щодо набуття громадянства...

Питання лише в тому, наскільки довго за таких умов політичного порядку вдасться балансувати на межі суспільного відчаю та державницького самогубства, яке без зміни нинішніх політичних умов неминуче.

Євген Заїка, спеціально для «Слово і Діло».