Казино «Україна»: всі ставки приймаються у валюті

Скупчення людей суботнім ранком біля парковки одного із столичних виставкових центрів неподалік станції метро «Лівобережна» більше нагадує мурашник. Сюди із усіх регіонів приїжджають колекціонери старовини на так званий «сльот». Нерідко тут можна побачити і колишніх високопосадовців, і діючих нардепів, і держслужбовців найвищого рангу. Щоправда, останнім часом збільшення потоку людей викликане не стільки власними захопленнями у колекціонуванні старовинних предметів, скільки носить дещо інший характер.

Саме тут поспішають обміняти валюту за неофіційним, так званим «чорним» курсом. Ажіотаж пояснюється просто: поки у банківських відділеннях на минулому тижні курс тримався на рівні 13,5-14 грн за долар, «здати» бакс у «мінял» можна було вже по 15,10 грн, а купити – по 15,75. Причому ніяких тобі обмежень у 200 у.е. в одні руки – бери валюти стільки, скільки маєш гривень. «Проте люди більше здають валюту. Після 11:00 у «мінял» закінчуються саме гривні», - пояснює мені знайомий нумізмат.

«Валютна лихоманка» останніх тижнів позбавила українців здорового глузду. Поки одні підраховують збитки, інші - запасаються валютою, а найвправніші – заробляють на «чорному ринку» саме стільки, скільки дозволяють зв’язки і обороти кешу. Поведінка ж Нацбанку і його очільниці у цьому дійстві більше нагадує роботу круп’є, аніж роль регулятора. Причому, у більшості експертів та й пересічних громадян є відчуття того, що нинішні валютні коливання швидше носять спекулятивний характер, а не ґрунтуються на економічних показниках. Валерія Гонтарєва, яка вже майже півроку займає посаду голови НБУ, як мантру повторює 2 тези: про неможливість і неефективність регуляторних дій Нацбанку із такими низькими золотовалютними резервами (наразі – це $12,6 млрд), і необхідність встановлення ринкового курсу гривні до іноземних валют, шляхом «вільного курсоутворення».

Тим, кому втрачати особливо нічого, тішаться новинам із сусідньої Росії, де рубль також зазнає суттєвої девальвації, реагуючи на санкції та зниження світових цін на нафту. Мовляв, в нас погано, а в них – ще гірше. Із цим можна посперечатися.

Справа в тім, що економіка Росії – набагато більш експортоорієнтовна, ніж українська. Мова йде про об’єми тої продукції, яка експортується Росією, не дивлячись на санкції. В умовах воєнних дій на Донбасі, українська економіка, натомість, ще більше стала імпортозалежною. Тому девальвація рубля – не є чимось аж занадто загрозливим для Росії, а девальвація гривні – навпаки, додає ще більше проблем і так поки що слабкій економіці нашої країни.

Математика проста. Наприклад, ще наприкінці літа вартість бареля нафти на світових ринках складала приблизно 105 доларів, тоді як за 1 долар в РФ давали 36 рублів. Таким чином, при продажі кожного бареля нафти бюджет Росії поповнювався сумою у 3,780 рублів. Зрештою, ціна на нафту впала, і сьогодні складає близько 82 доларів за барель, тоді як вітчизняна російська валюта здешевіла до позначки 46 рублів за 1 долар. Таким чином, нині в російський бюджет після продажі кожного бареля нафти недоотримає аж 8 рублів – тобто, нині російська нафта фактично продається за 3,772 рублів за барель. Що це означає? А те, що виплати росіяни із бюджету отримують саме у рублях, тобто до суттєвих проблем «путінському режиму» поки що далеко. Враховуючи значно кращі показники за зовнішнім боргом (всього 36% ВВП, тоді як зовнішній борг України вже наближається впритул до позначки більше 90% ВВП), значно більші золотовалютні запаси – РФ має усі можливості й надалі потужно протистояти санкціям і провадити агресивну, експансійну зовнішню політику.

Тоді як Україна, перш ніж реалізувати власну продукцію на експорт, закуповує газ саме за валюту. І навіть якщо ми закуповуватимемо газ за ціною 378 доларів за кубометр, враховую девальвацію гривні майже у 2 рази (із 8 грн/дол до 16 грн/дол) платитимемо вже 6048 грн замість 3880 грн за кожен куб. м. газу. По-перше, таке ситуація в економіці позначиться на гаманцях пересічних українців – як мінімум, за «комуналку» ми платитимемо більше. Те саме зростання цін нас очікує на усі імпортні товари. Зараз економіку країни рятуватимуть не стільки позичені закордонні кредити, скільки власні збереження українців та обороти «сірої» економіки.

Втім, девальвація гривні може допомогти Україні більш ефективно провести увесь спектр соціально-економічних реформ. Звичайно, це буде «шокова терапія». Перш за все, девальвація може привабити надходження іноземних інвестицій, а значить – збільшити ділову активність в Україні. Проте, цього не відбудеться, якщо не запровадити системних реформ, які започаткують цивілізовані традиції ведення бізнесу на теренах нашої країни, а не забезпечать черговий майданчик для над прибуткових спекуляцій (як це було до цього).

Якщо говорити про регуляторну функцію НБУ, то за останні 5 місяців можливо було зробити декілька кроків, які б однозначно позитивно вплинули як на інвестиційну привабливість нашого регіону, так і не дозволили б гривні потрапити у прірву низхідної волатильності. По-перше, варто було б розпочати процес аудиту вкрадених коштів режимом попереднього президента Віктора Януковича. Якось не віриться, що усі вилучені гроші йому вдалося перевести у кеш та вивезти на «самосвалах»: безумовно, це процес не швидкий, проте має усі шанси на успіх, враховуючи нинішню розстановку сил на геополітичній мапі світу. По-друге, варто було б серйозно покарати бодай один із вітчизняних банків, які «вижимають» валюту із вітчизняної економіки працюють за так званими «сірими схемами». По-третє, разом із Генпрокуратурою розпочати судові процеси по рейдерськими захопленнями вітчизняних підприємств. Це ще одне джерело недовіри до вітчизняної економіки з боку інвесторів.

Можна перелічувати багато можливих кроків, які вже зараз правоохоронні органи, Кабмін та НБУ могли б запровадити комплексно, аби бодай втримувати ситуацію в економіці на плаву. Та поки що наші чиновники, за звичкою, в усьому винуватять попередників, а ще, як бонус, отримали можливість в усіх своїх невдачах звинувачувати військові дії на Донбасі.

Втім, будь-який процес, навіть спекулятивного характеру, має свої межі та об’єми. І якщо його не може контролювати і регулювати держава, тоді це зроблять самі українці – шляхом простих ринкових відносин за законом попиту і пропозиції.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...