Політичний ендшпіль Сергія Тігіпка?

Результати позачергових парламентських виборів можуть стати «лебединою піснею» для декількох партійних проектів. Особливо це стосується тих політичних гравців, які мали тісний зв'язок із попередньою владою та спробували швидко зорієнтуватися в нинішній ситуації. Одним із таких хитрунів став лідер політичної партії «Сильна Україна» Сергій Тігіпко.

Відродивши партію, яку раніше успішно «злив» у аншлюсі з Партією регіонів, Сергій Леонідович вирішив, що стане тим акумулюючим елементом, який неначе магніт зможе зібрати докупи дезорієнтований електорат ПР. Маючи в своєму арсеналі значну політичну впізнаваність, фінансовий ресурс та потужні політичні зв’язки в середовищі олігархів часів Леоніда Кучми та Віктора Януковича, Сергій Тігіпко із упевненістю пішов на штурм Верховної Ради 8-го скликання.

Знову ж таки, соціологічні опитування сприяли оптимізму «завжди молодого» пана Тігіпка і гарантували його політичному проектові стовідсоткове потрапляння до нового парламенту. Погодьтеся, непоганий показник у 8-10% міг конвертуватися для «Сильної України» у власну фракцію, до того ж – навіть можливості вести переговори із новою владою вже на інших позиціях. Проте, на цей раз, підприємницька жилка Сергія Леонідовича не дала бажаного результату, а призвела лише до чергових марних витрат часу та великої суми грошей на виборчу кампанію.

За даними ЦВК, «Сильна Україна» не долає 5% виборчий бар’єр та отримала результат у 3,11% підтримки виборців. Спробуємо розібратися, чому ж так сталося?

  1. Надія на технократичний імідж Сергія Тігіпка. Дурити виборця після Революції Гідності – вже не така перспективна справа. Політичної харизми пану Тігіпку для гуртування колишнього електорату Партії регіонів – не вистачило. А решта українців чудово знає про скромні успіхи роботи пана Тігіпка в уряді Миколи Азарова, про співпрацю із Партією регіонів та підтримку злочинних дій режиму Януковича під час революції на Майдані. До того ж, ключова помилка «Сильної України» в тому, що Сергій Тігіпко був, мабуть, чи не єдиним впізнаваним обличчям партії серед їхнього потенційного електорату. Це дуже сильно контрастувало із стратегією іншої партії, яка виникла на уламках ПР – «Опозиційним блоком», який у першій десятці свого списку зосередив декілька відомих партійних функціонерів Партії регіонів. Громадяни, які раніше голосували за Партію регіонів, шукали ці обличчя у списках нових партійних проектів. В «Сильній Україні» цих облич майже не виявилось, хоча більшість її партійного списку так чи інакше має прямий зв'язок із діяльністю та розбудовою Партії регіонів.

  2. Представники старої влади та олігархів у списках. «Слово і Діло» вжеписало про це детальніше. Варто зазначити, що у першій 20-ці списку – 11 депутатів-регіоналів попереднього скликання ВР, які дружно проголосували за «диктаторські закони» 16 січня, котрі спричинили кровопролиття на Майдані. Не додало балів і несподівана поява в списку бізнесменаВалерія Хорошковського, який вирішив повернутися до України після 1,5 річного «відрядження» до Монако. Скандал із судовим засіданням щодо можливості балотування пана Хорошковського у списку «СУ» як мінімум додав її потенційному виборцю дещицю недовіри до цієї політсили.

  3. Слабке позиціонування і партійні меседжі «Сильної України». «Економіка. Мир. Майбутнє» - це основні меседжі зовнішньої реклами «Сильної України». По-перше, вони нашаровуються на такі ж меседжі від «Опозиційного блоку». По-друге, той же «ОБ» розшифрував свої меседжі в більш зрозумілі повідомлення для виборця - «виплатимо зарплати і пенсії». На цьому тлі «Сильна Україна» так і не зуміла донести громадянам, що вона мала на увазі під терміном «економіка».

  4. Брак електоральної бази. Тут все просто: кількості голосів колишніх виборців Партії регіонів не вистачило на всіх охочих їх отримати. Окупація Криму, військові дії на Донбасі – все це також не сприяє і політичному майбутньому «Сильної України».

  5. Відсутність потужного медійного ресурсу у останні тижні перед голосуванням. Хоч витрат на рекламу у «Сильній Україні» не жалкували, проте відсутність власного потужного медійного каналу далося взнаки. Знову ж таки, «Опозиційний блок» вдало і на всю потужність використало для власної розкрутки телеканал «Інтер», який до того ж, є одним із найбільш популярних серед жителів східних та південних областей України.

  6. Нездатність домовитися із колишніми партнерами із Партії регіонів. Сергій Тігіпко вирішив не пов’язувати своєї політичної долі із іншими уламками колишніх «регіоналів». Можливо, він здійснював спроби запросити до своєї команди й інших медійних облич із ПР, проте на власних умовах. Це й зіграло із ним злий жарт: занадто коротка виборча кампанія не дозволила зміцнити імідж витягнутої з полички «Сильної України», а її лідер так і не здобув більшої підтримки серед колишніх виборців ПР.

  7. Заяви про можливу співпрацю із владою в новому парламенті. Це саме та ситуація, коли пан Тігіпко в черговий раз прагнув розіграти одразу 2 шахові комбінації: зіграти на почуттях колишніх прихильників ПР, і гарантувати собі можливу участь у переговорному процесі щодо створення коаліції. Якщо вже бути в опозиції – то бути в опозиції. Таких маневрів потенційний виборець «Сильної України» не зрозумів.

Не дивлячись ні на що, у «Сильної України» і її лідера Сергія Тігіпка не залишається іншого варіанту, як створювати власну електоральну базу та спробувати свої сили на місцевих виборах у 2015 році. Тим паче, що поки що у цієї політичної сили є всі шанси здобути прихильність у місцевих радах – адже все-таки за «СУ» проголосували близько півмільйона наших співгромадян. Проте, у разі ефективної роботи і вдалих кроків нової коаліції та влади, політичні перспективи Сергія Тігіпка і його політичної сили виглядають вкрай примарними.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...