Газова безвихідь: Чому Україна переплачуватиме за блакитне паливо

Читать на русском

Газове питання завжди було актуальним для України. Революційні події в країні, зміна уряду й загострення протиріч між Україною та Росією лише підливали масла у вогонь. А заява голови "Газпрому" Олексія Міллера про зростання ціни на російський газ для України до 385,5 доларів за тисячу кубометрів засвідчила, що питання набуває особливої гостроти.

Судячи з заяв українських посадовців, офіційний Київ, бодай морально, але готувався до такого рішення російського монополіста. Зокрема, на початку березня Юрій Продан заявляв, що ціна на російський газ зросте на 100 доларів і становитиме 368,5 доларів за тисячу кубометрів. А голова уряду Арсеній Яценюк називав ще вищу ціну – 480 доларів за тисячу кубометрів. "Україна може не погодитись з переглядом ціни і наполягати на виконанні попередніх домовленостей",- запевнив "Слово і Діло" експерт Інституту публічної політики Ільдар Газізуллін. І додав, що, швидше за все, офіційний Київ таки готується платити нову ціну.

Вирішення проблем у газовій сфері буде для уряду Арсенія Яценюка, як і для його попередників, своєрідним тестом на життєздатність. Головним питанням, що потребує нагального, хоча й тривалого розв’язання, є подолання Україною залежності від імпортного газу. Нагадаємо, що 2013 року Україна спожила 50,4 млрд кубометрів природного газу, з яких майже 30 млрд кубометрів, або майже 60% було імпортовано. При цьому частка російського газу становить 94%, решта – реверсні поставки з країн Європи – Німеччина, Угорщина, Австрія, Польща. Ця залежність посилюється наявністю боргових зобов’язань "Нафтогазу" перед "Газпромом". За словами міністра енергетики Юрія Продана, наразі борг НАКу становить 1,75 млрд доларів, хоча російська компанія оцінює його в трохи більшу суму – 1,89 млрд доларів. Газізуллін запевняє, що нині "Нафтогаз" – збиткова компанія, хоча потенційно й прибуткова. Проте для розкриття її потенціалу, на думку експерта, потрібні структурні реформи.

Однак, цього разу ситуація на газовому ринку України ускладнюється ще й політичними подіями, що сталися в березні цього року. Мається на увазі анексія Криму Росією. В енергетичному плані це означає не лише зростання ціни на газ, а й втрату Україною одного з перспективних нафтогазоносних районів – Чорноморського шельфу – та однієї з провідних держкомпаній з видобутку газу – "Чорноморнафтогазу".

Анексія Криму призвела до втрати Україною ще одного козиря в "газових переговорах" з Росією. 2010 року під час укладання так званих "Харківських угод" Київ домігся від Москви знижки на ціну на газ в обмін на продовження базування Чорноморського флоту РФ у Севастополі. Зараз цей аргумент повністю нівельовано, особливо після односторонньої денонсації Держдумою "Харківських угод".

Загалом, вимальовується не надто райдужна перспектива. Але з будь-якої ситуації є вихід, яким би складним він не був. Що ж може зробити Україна, аби вийти з цієї газової безвиході?

Український газ краще? Перше, що спадає на думку, – це збільшення видобутку власного газу, з поступовим зменшенням обсягів споживання імпортного, в першу чергу російського. Досягти як першої, так і другої мети українському уряду поки що не дуже вдається.

Якщо подивитись на динаміку видобутку газу в Україні за останні кілька років, то її практично немає. Зокрема, 2010 року було видобуто 20 млрд кубометрів газу, а 2013-го – 20,4 млрд кубометрів. Нагадаємо, що уряд Миколи Азарова ставив амбітні плани зі збільшення видобутку українського газу аж до 27 млрд а то й 30 млрд кубометрів на рік. Однак наміри так і залишились намірами.

Новий уряд, схоже, не збирається відставати від своїх попередників. Так, нещодавно Арсеній Яценюк заявив: "Якщо ми інвестуємо у власний видобуток, то ми зможемо збільшити обсяги на 30%... Плюс 30% за два роки – серйозна цифра". На думку експерта з енергетичних питань Володимира Саприкіна, досягти зазначених показників можливо щонайменше за 5 років. "Треба будувати конкретні плани по кожному родовищу з урахуванням потенційних інвестицій", – запевнив фахівець "Слово і Діло". Проте саме відсутність інвестицій може зіграти ключову роль у провалі цього плану, особливо якщо зважати на політичну нестабільність у країні. Схожої точки зору дотримується й Газізуллін. На його думку, реалізація задуму Яценюка є "малореалістичною, фактично неможливою", оскільки для досягнення таких показників Україні треба не менше 3-4 років.

Слід зауважити, що на досягнення поставленої цілі вплине й націоналізація самопроголошеним урядом Криму "Чорноморнафтогазу", яка здійснює розробку родовищ на шельфі Чорного моря та постачання газу до південних регіонів України. Вплив цього чинника відзначили й опитані нами експерти Володимир Саприкін та Ільдар Газізуллін. Кримська компанія входила до трійки українських лідерів, що видобувають газ у країні. Минулого року "Чорноморнафтогаз" видобув близько 1,7 млрд кубометрів газу, "Укрнафта" – майже 2,5 млрд кубометрів, "Укргазвидобування" – порядку 15 млрд кубометрів. Решту видобули приватні компанії: "Нафтогазвидобування", "Еско-Північ", "Гео Альянс", "Куб-Газ" та "Полтавська газонафтова компанія".

Іншим перспективним напрямком, який сприятиме збільшенню обсягів видобутку газу в Україні, є розробка родовищ сланцевого газу. Перспективними є Юзівськата Олеська площі, а до недавнього часу такою вважалась ще й Скіфська площа (у Чорному морі). Наразі уряду вдалося підписати угоди про розподіл продукції щодо перших двох родовищ з компаніями Shell та Chevron відповідно. Попри це, розробка сланцевого газу, яка потребує значних капіталовкладень, почнеться не раніше 2015 року. Наприклад, компанія Chevron зобов’язалась інвестувати в Олеську ділянку понад 19 млрд доларів. При цьому, прогнозні обсяги видобутку можуть досягти 8-10 млрд кубометрів газу щороку. Слід зауважити, що за підрахунками НАН України, Україна володіє запасами сланцевого газу в розмірі понад 30 млрд кубометрів. Таким чином, лише за рахунок цього джерела держава зможе не лише повністю забезпечити свої потреби в газі, але й навіть експортувати.

Щодо зменшення споживання газу, то тут ситуація виглядає трохи кращою. За останні роки Україні вдалося зменшити споживання російського газу. Зокрема, 2010 року було спожито 57,7 млрд кубометрів, а минулого року – 50,4 млрд кубометрів. Якщо взяти давніші показники, то динаміка стає ще відчутнішою: наприклад, 2005 року Україна спожила 76,4 млрд кубометрів газу. Можна спрогнозувати, що цього року Україна, скоріш за все, споживатиме приблизно ж таку кількість природного газу, що й минулого. Таке припущення можна зробити на основі запланованих обсягів закупівлі газу в Росії – на рівні 27-30 млрд кубометрів газу.

Слід зауважити, що зменшення споживання природного газу в Україні було досягнуто, передусім, за рахунок збільшення споживання вугілля. Так, за останні роки на цей вид палива було переведено низку ТЕЦ. Крім того, уряд збирався за рахунок китайських інвестицій побудувати заводи з виробництва синтетичного газу. Наразі перспективи цього проекту оцінити важко. Також, на думку Газізуліна, зменшенню споживання природного газу може посприяти розвиток виробництва біомаси. Проте нині частка цього виду палива в енергетичному балансі України становить ледь більше 1%, тоді як у країнах ЄС цей показник становить від 8% до 28%.

Труднощі диверсифікації. Другим варіантом виходу з ситуації, що склалася, є диверсифікація джерел постачання природного газу. Це, в свою чергу, можливо здійснити двома шляхами: налагодження реверсного постачання з країн Європи або постачання зрідженого газу з третіх країн. У цьому варіанті є теж свої недоліки.

Реверсне постачання газу з Європи було налагоджене в листопаді 2012 року. Тоді Україна почала отримувати російський газ, придбаний у німецької компанії RWE Supply&Trading GmbH. Згодом вдалось домовитись про постачання газу з Угорщини та Польщі, а також планувалось відкрити реверс з Румунії та Словаччини. Недарма в "Нафтогазі"розраховували в 2013 році закачати аж 7 млрд кубометрів. Однак, за підсумками року, з Європи вдалось поставити лише близько 2 млрд кубометрів.

Причинами низького приросту обсягів реверсного постачання є відмова Словаччини та певні інфраструктурні обмеження, які не дозволяють прокачувати газ до України у великих обсягах. Зокрема, словацький аналітик у сфері енергетики Карел Хірман (Karel Hirman) наголосив на тому, що територією республіки проходить левова частка російського газу до країн Європи, що обмежує обсяги реверсу. Разом із тим, експерт зауважив, що Києву та Братиславі не вдалось домовитись через нечітку позицію українського уряду за часів Миколи Азарова. У той же час, український фахівець Ільдар Газізуллін відзначив, що Словаччина не бажає псувати відносини з "Газпромом". Так чи інакше, частка реверсного газу в енергетичного балансі України залишається некритичною. За прогнозом Газізулліна, цього року вона не перевищить 3 млрд кубометрів. Та й сама Європа, на думку аналітика, має не надто багато зайвого газу для задоволення потреб України.

Іншим шляхом диверсифікації є постачання зрідженого газу. З цією метою Україна 2010 року ініціювала проект з будівництва LNG-терміналу неподалік Южного (Одеська область). Серед потенційних постачальників розглядались країни Африки (Єгипет, Алжир, Нігерія) та Азії (Азербайджан, Туркменістан, Катар). Після кількох років будівництво терміналу так і не почалось. У коментарі виданню "Слово і Діло" Володимир Саприкін нагадав, що під кінець урядування Миколи Азарова, проект втратив актуальність через домовленості про зниження ціни на російський газ. Про що заявляв міністр енергетики та вугільної промисловості Едуард Ставицький.

Наразі проект знаходиться на стадії відведення земельної ділянки. За інформацією Держінвестпроекту, будівельні роботи планується розпочати вже цього року. Однак, на думку Газізулліна, цей "занадто ризикований проект" навряд чи буде реалізовано протягом найближчих трьох років. На думку аналітика, ситуацію ускладнюють ще й високі ціни на зріджений газ.Таким чином, газова незалежність України може відбутись лише за наявності відповідних інвестицій, яких завжди бракує. Так чи інакше, це питання потребує не одного чи двох років, а значно більшого терміну – ба навіть десятиліття.

Наразі доводиться констатувати, що газове питання вкотре стало інструментом у міждержавних відносинах України та Росії. Анексія Криму, стягування військ до українського кордону, санкції західних країн проти Росії породжують занепокоєння інвесторів, які не розуміють, що далі відбуватиметься на газовому ринку України та з її економікою в цілому. Як відомо, гроші потребують спокою. Український уряд, на жаль, гарантувати цього зараз не може, попри всі запевнення та намагання. Тим часом, поки ситуація залишається нестабільною та незрозумілою, в українських ЗМІ з'явились повідомлення про можливе повторення газової війни 2009 року. Єдине, що суперечить цій тезі, – це весняна погода надворі. Однак навіть вона не в змозі зупинити подібний сценарій розвитку, оскільки українська промисловість наразі не зможе обійтись без російського газу.

Звісно, що політика "перекривання краників" є деструктивною і навряд чи буде застосована. Але навіть, не дивлячись на це, нам, платникам податків, хочемо ми того чи ні, таки доведеться затягувати паски та переплачувати за російський газ. А уряду Арсенія Яценюка, аби втриматись при владі, треба бути командою справжніх камікадзе, щоби вийти з цього глухого кута газової залежності та безвиході. Чи хоча б спробувати це зробити.

Микола Засядько, «Слово і Діло»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...