З часу початку проєвропейських виступів у Києві працівники зовнішньополітичного відомства України не проявляли до них особливого, принаймні, видимого інтересу. Однак останнім часом українські дипломати один за одним почали висловлювати свою підтримку Євромайдану: кількість підписантів «Звернення українських дипломатів» за шість днів з дня його опублікування перевалила за сотню, і на сьогодні складає 115 осіб. В «Зверненні» висловлюється солідарність дипломатів з протестувальниками, прагнення до мирного вирішення конфлікту, глибокого діалогу зацікавлених сторін, а також впевненість у вірності евроінтеграційного курсу держави.
Втім, демарш дипломатів проти різкої зміни зовнішньополітичного курсу, як відомо, почався дещо раніше – із засудження силового розгону мирного Майдану 30 листопада генконсулом України у Стамбулі Богданом Яременком. Цим вчинком дипломат, з однієї сторони, викликав до себе захоплення та підтримку зі сторони мітингувальників, а з іншої – суттєво погіршив свої подальші кар’єрні перспективи в зовнішньополітичному відомстві. Наступного дня після палкої заяви Яременка в.о. міністра закордонних справ Леонід Кожара відкликав дипломата з консульської місії. Яременко повернувся до Києва та присвятив більшість вільного часу громадській діяльності.
Разом з тим, слід розуміти, що окрім невдоволення різкою зміною зовнішньополітичного курсу держави, у дипломатів є низка інших, більш прагматичних, причин бути незадоволеними політикою влади. Зокрема, недостатнє фінансування дипломатичних місій України останніми роками набуває загрозливого характеру.
Наприкінці 2010 року колишній прем’єр-міністр України Микола Азаров пообіцяв українським дипломатам вирішити всі їхні проблеми. Труднощі представників дипломатичного корпусу були пов'язані банальними речами - обмежене фінансування, низькі зарплати і необхідність розширення матеріально-технічної бази. Однак жодна згадана проблема не була вирішена. Замість розширення фінансування МЗС влада в рік очікуваного підписання Угоди про асоціацію з ЄС скорочує витрати на посольства та консульства України за кордоном: було виділено на 95 млн. грн. менше, ніж у 2012 році. Крім того, у лютому 2013 року відомство рекомендувало максимально обмежити кількість відряджень працівників відомства з метою економії коштів. Наприкінці року Леонід Кожара також підписав наказ, в якому передбачалось серйозне скорочення фінансування центрального апарату МЗС і дипломатичних представництв України.
Значне скорочення фінансування МЗС ще на початку 2013 року деякі аналітики недаремно розглядали як можливу загрозу зриву підписання Угоди про асоціацію з ЄС, адже зовнішньополітичні кроки подібного рівня вимагають кропіткої і активної залученості представників закордонних місій. Разом з тим, минулого року МЗС мало брак фінансування в два місяці роботи. Практика підтвердила, що подібна здогадка аналітиків була небезпідставною.
В 2014 році ситуація не покращилася. Поточного року народні обранці урізали витрати на Міністерство охорони здоров’я, Міненергетики, Мінагрополітики та, власне кажучи, МЗС. Таким чином, фінансування зовнішньої політики в цього року буде ще меншим, ніж в кризовому 2013-му.
«Не фінансуються жодні програми розвитку, популяризації України, підтримання української громади. Фактично, фінансування зовнішньої політики зводиться до виплати зарплати дипломатам й оплати візитів найвищих посадових осіб» - пояснює Яременко.
В цілому дипломати відзначають, в Україні що Міністерство закордонних справ давно перестало формувати зовнішню політику держави, поступившись першістю в даній місії Адміністрації Президента. Дипломати виконують рутинну закулісну роботу, якої потребують будь-які зовнішньополітичні стосунки. Однак навіть така робота вимагає відповідного фінансового забезпечення. Рівень заробітної плати українського дипломата можна порівняти хіба що із зарплатою молдавських фахівців. Дипломати решти країн отримують значно більш вагому винагороду за свою роботу. Наслідком подібної демотивації та деморалізації дипломатичної служби може стати втрата кадрового потенціалу українського дипломатичного корпусу.
Насамкінець додамо, що нестача фінансування дипломатів - це лише одна грань з тотальної деморалізації країни й нездатності влади грамотно і системно формувати громадську думку, як українців, так і про Україну. За всі роки своєї незалежності країна так і не отримала ні об’єднуючої національної ідеї для своїх громадян, ні цивілізованого іміджу і зовнішньополітичної місії для своїх закордонних партнерів. Відповідно, зовсім не дивно, що владі не варто розраховувати на природну лояльність громадян, а доводиться, як завжди, сподіватися на мобілізацію тих, хто не сприймає українських націоналістів-радикалів, збираючи їх під свої знамена. Принцип незмінний - не "ЗА", а "ПРОТИ".
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»