Перший день в парламенті

Читать на русском

Вчора, 4 лютого, відбулося перше пленарне засідання нової сесії парламенту. В цілому голосування в парламенті так і не було. Здається, народні депутати зайшли у глухий кут, шукаючи прийнятні для всіх шляхи виходу з політичної кризи.

Після 4-годинних переговорів у Верховній Раді представники парламентських політичних сил не змогли досягнути  консенсусу щодо внесення змін до Конституції. Жодних змін та рішень не було прийнято, а суспільна напруга лише посилилась. Радник Президента Ганна Герман заявила, що до візиту Президента Віктора Януковича до Росії жодних змін Конституції внесено не буде.

Мінлива Конституція

Відсутність досвіду державотворення та, як наслідок, чіткої політичної традиції призвели до того, що форма державного правління в Україні за роки незалежності змінювався вже двічі: від президентської республіки до парламентсько-президентської в 2004-му році, а потім знову до президентсько-парламентської в 2010-му році. Сьогодні опозиція висуває вимогу повернутися до Конституції 2004 року, а, отже, ми стоїмо перед перспективою третьої зміни форми державного правління в Україні.

Яка система співвідношення сил між трьома гілками державної влади найбільш прийнятна для українців? Кому віддати контроль над урядом - Президенту чи парламенту? Поки науковці розмірковують про особливості національного характеру українців, шукаючи відповіді на вищезгадані запитання, політики перекручують Основний Закон країни кожні 4-5 років.

Про бажання повернутися до колишньої Конституції та суттєво скоротити повноваження Президента, передавши уряд під контроль парламенту, опозиційні депутати заявляли вже давно. Необхідність подібного кроку продиктувала політична реальність (скорочення демократичних принципів, монополізація влади оточенням Президента), а от законні підстави для подібного кроку знайти важче.

В розпал Помаранчевої революції  суспільство та влада разом стали на хитку стежку внесення ситуативних змін до Конституції та проведення непередбаченого законом голосування на президентських виборах в третьому турі. Таке ставлення до Основного Закону країни спричинило, зокрема, й суспільну апатію до самовільної зміни Конституції України Конституційним Судом в 2010 році. Отож сьогодні можна закидати Віктору Януковичу за його «тихий конституційний переворот» 2010 року, хіба що, відсутність суспільного запиту для проведення настільки глибоких змін в системі державної влади. Якщо в 2004-му році зміна форми правління стала необхідною умовою на шляху до досягнення консенсусу сторін, то в 2010 році вона послугувала відновленню широких повноважень для новообраного Президента.

Таким чином, Конституція в Україні стала таким же заручником політичних перипетій, як і вітчизняне виборче законодавство (його також останні роки підлаштовують під конкретного кандидата чи кандидатів). Втім, від перестановки «доданків» в системі влади «сума» їх відповідальності та результативності під час перебування на тій чи іншій посаді не зміниться. Перетягування канату впливовості між парламентом та президентом навряд чи змінить рівень їх професіоналізму.

Виходячи з таких невтішних роздумів, можна припустити, що в Україні затримається та форма правління, яка першою продемонструє свою конструктивність та здатність проводити модернізацію і реформування держави.

Федералізація чи сепаратизм?

Відповіддю деяких кіл в українському парламенті, які вкрай негативно сприймають події в Україні, стали розмови про можливість федералізації України, тобто зміни державного устрою країни. З такою заявою виступив, зокрема, депутат від Партії регіонів Вадим Колесліченко. Згодом його підтримав лідер комуністів Петро Симоненко.

Вчора в стінах парламенту опозиція, нарешті, прокоментувала подібні заяви: лідер «УДАРу» Віталій Кличко заявив, що федералізація приведе до знищення незалежної України, і закликав «не йти цим шляхом». Однак ані лідер «УДАРу»,ані інші представники опозиції не оголосили заходів, які вони готові зробити у разі, якщо невтішний сценарії отримає розвиток.

Тим часом, кримський парламент зібрався змінити Конституцію автономії, провести опитування стосовно статусу автономії серед населення, а також просити захисту в Росії для збереження статусу автономії. Народний депутат від партії «Батьківщина» Микола Томенко запропонував Верховній Раді розпустити парламент Криму, адже, на його думку, це є  підготовкою до процесу виходу автономії зі складу України.


Останні перипетії парламентського протистояння наглядно продемонстрували, що парламент в Україні на здатен відповідати на ті виклики, перед яким постало суспільство, адже не є самостійним органом влади. Порушення у співвідношенні сил основних гілок влади призвели до того, що Президент отримав контроль не лише над виконавчою, але й над законодавчою та судовою гілками влади. Народні депутати, як і представники інших органів влади, проявили розгубленість, політичну незрілість, невміння та небажання вести діалог з громадянським суспільством. Президент обрав тактику уникнення конфлікту та ігнорування вимог протестувальників. Політики все ще намагаються вирішувати проблему в своєму вузькому колі.

Разом з тим, затягування вирішення конфлікту зі сторони влади та нерішучість опозиції в стінах Верховної Ради все більше обурює протестувальників і налаштовує їх на необхідність повернення до активного вуличного тиску.

ЧИТАЙТЕ у VIBER

найважливіше від «Слово і діло»
Поділитися: