Схоже, довгоочікувана виборча реформа, за яку проголосували народні депутати вже 9-го скликання парламенту, може бути скасована. А точніше – відтермінована.
У Верховній раді 17 грудня народні обранці із депутатської групи «За майбутнє», зареєстрували законопроєкт №6444 «Про внесення змін до Виборчого кодексу України щодо відновлення змішаної (пропорційно-мажоритарної) системи виборів народних депутатів України». Якщо коротко – фактично, пропонується до 2027-го року відтермінувати пропорційну виборчу систему із відкритими списками на користь «старої-доброї» змішаної системи із мажоритарною складовою.
Саме мажоритарна складова, за якої обирають половину мандатів парламенту (а точніше, майже половину, адже на округах у тимчасово окупованих територіях Криму та ОРДЛО такі вибори не проводяться), в українських політичних реаліях зазнала найбільше критики. Йдеться про високу корупційну складову, яка присутня під час мажоритарної виборчої кампанії – в окрузі можуть бути застосовані і підкуп виборців, і «особливі» методи підрахунку, і славнозвісні «мережі», й багато інших технологій, які суттєво спотворюють волевиявлення громадян та зводять нанівець сам демократичний інститут виборів.
Чому виникла ідея відновити мажоритарну складову саме зараз, і чи справді її відновлення дасть більше користі, аніж шкоди самим виборцям?
Нове повернення старої «мажоритарки»
Ідею повернутися до «мажоритарки» почали виношувати ще з лютого 2021 року – саме тоді 45 народних депутатів внесли до Конституційного суду подання про невідповідність Основному закону деяких положень Виборчого кодексу.
Прикметно, що йшлося про скасування тої самої мажоритарної складової, що начебто «обмежує конституційні виборчі права громадян, а також містить ознаки узурпації влади». За новим Виборчим кодексом, який був ухвалений Верховною радою 9-го скликання у 2020 році, лише партії можуть бути суб’єктами висунення кандидатів у народні депутати. Більше того, всередині самої партії, під час висунення, встановлений механізм рейтингового голосування, за яким гарантувати те чи інше місце у списку (окрім першої «десятки») можуть ті ж самі виборці.
Саме цей аспект, на думку очільника фракції монобільшості Давида Арахамії, й становить особливі ризики внутрішньопартійного протистояння, адже «кандидати, які потрапляють до списків партій, один одного «знищують». «В результаті йде боротьба у списку, а не із зовнішніми опонентами. Мені цей механізм зовсім не подобається. А тепер уявіть відкритий партійний список, який включає багато претендентів. Це виглядає погано і, нарешті, дискредитує та «валить» усю політсилу», – вважає Арахамія.
На його думку, повернення до мажоритарно-пропорційної системи виборів до Верховної Ради підтримає понад 300 нардепів. При цьому, Арахамія вважає, що у самій фракції «Слуги народу» не в захваті від ідеї повернення «мажоритарки», а просувають цю ідею «найбагатші мажоритарники з депутатських груп».
Подібних думок притримується й ексочільник партії «Слуга народу», а нині перший віцеспікер парламенту Олександр Корнієнко. При цьому, як і його колишній колега по фракції – Корнієнко проти відновлення «мажоритарки», проте наголошує на складності ухваленої у Виборчому кодексі пропорційної системи з відкритими списками.
Інтриги додає той факт, що ініціатори законопроєкту про відтермінування положень Виборчого кодексу – нардепи із депутатської групи «За майбутнє», з якими монобільшість часто знаходить спільну мову для результативних голосувань.
Висока та низька «партизація»
Ініціатори відновлення «мажоритарки» у пояснювальній записці до свого законопроєкту наголошують на тому, що «в умовах вкрай низької «партизації» у регіонах запровадження фактичної монополії з боку політичних партій на участь у парламентських виборах через скасування змішаної (пропорційно-мажоритарної) системи є передчасним та недостатньо обґрунтованим політико-правовим рішенням». При цьому, за даними Мін’юсту, сьогодні в Україні налічуться 159 політичних партій – всі вони, хоча б за документами, мають статус всеукраїнських та можуть брати участь у загальнонаціональних виборах, якщо не знаходяться на етапі ліквідації.
Саме тому визначити умовну шкалу «низької» та «високої» партизації в українських умовах майже неможливо. Можна лише сміливо стверджувати, що в нашій державі існує весь спектр політичних сил та забезпечений плюралізм думок. Єдиний виняток – заборона діяльності на державному рівні партій, про які йдеться у законі «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборона пропаганди їхньої символіки».
Поки що виглядає так, що основним мінусом пропорційної системи виборів є її «складність», яка насамперед передбачає ґрунтовну розбудову та системну роботу партійних осередків політичної сили. Щоб досягти бажаних електоральних результатів, потрібно знайти команду однодумців як на місцях, так і на загальнонаціональному рівні. Для цього потрібні значні організаційні, фінансові та медійні ресурси. А головне – час, якого так бракує всім нинішнім політичним гравцям, які створювалися на рейтингах одного політичного бренду, а не на ідейних постулатах та програмних засадах.
Двопалатний парламент та «мажоритарка»
Насправді, позитивні сторони мажоритарної виборчої системи можна було б відчути у разі, якби Україна мала б двопалатний парламент. Саме в такому разі виборці з округів могли б делегувати представників до вищої палати та ефективніше контролювати їх. Натомість депутати представляли би конкретний округ, чітко б розбиралися у проблематиці та були б підзвітними своїм виборцям.
Подібна система працює у США, де у вищу палату Конгресу – Сенат – обирають сенаторів. Цікаво й те, що ротація сенаторів від кожного штату відбувається щодва роки, таким чином забезпечуючи постійне оновлення своїх представників і своєрідний природний електоральний контроль.
Щоправда, в США ефективно працюють всі демократичні інституції та правило балансу гілок влади. Конгрес контролює Президента, а незалежна судова гілка влади забезпечує контроль над всіма учасниками політичного процесу. До того ж, на відміну від України, в США діє, по суті, федеративний державний устрій, який у нинішніх умовах війни з Росією та постійних загроз нацбезпеці, є неприйнятним для молодої української держави.
Насправді, повернення до мажоритарної складової – є суттєвим кроком назад для демократичного розвитку України. Адже за 30 років існування наша держава досі не розбудувала системних інституцій, які би могли би гарантувати справедливість та чесність мажоритарної складової виборів. З іншого боку, підігравання «мажоритарникам» та спроба створити нову більшість у наступному парламенті за допомогою народних депутатів, обраних у мажоритарних округах, надто примарна ідея, яка вже багато разів зазнавала фіаско в новітній історії українського парламентаризму.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»