Країна без героя. Колонка Леоніда Швеця

Леонід Швецьполітичний оглядач

Нові пригоди Михайла Саакашвілі, що почалися з анонсу його прильоту в Тбілісі і продовжилися несподіваною появою в Батумі, стали черговим сумним нагадуванням про те, як Україні не стала в пригоді унікальна фігура. Як було б здорово, якби Михайлу вдалося повторити свій історичний подвиг грандіозних перетворень і у нас, в результаті опинившись в небесній книзі Гіннеса як рішучий реформатор аж двох країн. Він на щось таке спочатку при Порошенку і розраховував, але вже не сподівається ні на що і при Зеленському. Тому і потягнуло на батьківщину, де, сказати чесно, його теж не дуже чекають.

Саакашвілі лише 53 роки, юний політичний вік, але всі вершини далеко позаду. Весільний генерал в якомусь напівміфічному Виконавчому комітеті Національної ради реформ України, весь сенс якого зводиться до працевлаштування колишнього грузинського президента, завсідник нудних телевізійних ефірів – це якийсь соромітний дауншифтинг. Інтерес до нього у пересічних українців давно згас, а нагорі з полегшенням хрестяться від того, що екзальтований грузин більше не застосовує свій буйний темперамент на тутешніх теренах.

Чорта з два б у нього тут що вийшло навіть в його найкращій формі і з його кращими людьми, але ж і шансу щось зробити в Україні у нього і не було. Нині ні форми, ні людей, ні бажань – як у самого, так і в інших в його відношенні. Міша давно нікого не дивує, і тут від нього нічого дивного і не чекають.

В цей провальний момент своєї біографії він і зважився всіх знову здивувати, увійшовши в нову роль – грузинського Навального, який ступив назустріч долі і тюремній камері. Про ступінь недовіри до нинішнього Саакашвілі свідчить одне те, що знаходиться величезна кількість тих, хто схильний бачити якийсь підступ в його повідомленнях про прибуття в Грузію. Ставиться під сумнів сама здатність колишнього видатного державного діяча до справжніх вчинків. І не дай бог, ці сумніви підтвердяться.

Але з'ясування відносин громадянина України Михайла Саакашвілі зі своєю батьківщиною і з долею залишимо їм трьом. Нам же доводиться засвідчити сумну обставину, що в Україні дрібніють навіть ті зальотні герої, які, здавалося, всьому світу довели свій масштаб. Свої ж якимось чином позбавлені будь-яких амбіцій. Величезні зусилля в країні витрачаються на те, щоб залишити все, як є, тобто ніяк. Політична боротьба ведеться лише за право визначати, кому то, що є, дістанеться.

Зовсім дивно, що Міша поїхав. Дивно, що він тут затримався. І який ж буде фарс, якщо він повернеться.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps

АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО