У нашому світі тотальної імітації колосальним дефіцитом стає справжнє. Політичної сфери, де повно симулякрів, це стосується чи не насамперед. Недарма стільки нарікань стосовно відсутності справжніх державних діячів, політиків, партій і владних інститутів. Все якісь підробки, причому найдешевшої якості.
У Німеччині сталася кумедна історія. Виявляється, року з 2016-го в соцмережах був запущений великий проєкт, який створював повну ілюзію існування якоїсь газети NRW Kurier – щоденного видання, що виходить в Рейнській області і Вестфалії. Вона презентувала себе як носія «критичної позиції до медіа-ландшафту»: «На тлі величезної концентрації влади кількох, але впливових великих гравців в секторі ЗМІ, NRW Kurier спостерігає і критикує усе більше звуження свободи вираження думки». Альтернативною думкою в газеті ділилися неіснуючі журналісти, телевізійні критики і вчені, під яких в фейсбуці відкривалися відповідні акаунти з усіма атрибутами живої людини. Наприклад, симпатичний літній чоловік на ім'я Карл С. Ворст називає себе в профілі позаштатним редактором NRW Kurier з питань культури, володарем почесної премії від журналістської асоціації, якої немає і не було на білому світі.
Для більшої достовірності публікувалися фотографії нібито друкованих сторінок, згенеровані і змонтовані спеціальними програмами, які створювали повну ілюзію газетного архіву глибиною до 2016 року. Ну і зовсім вже дрібниця на цьому тлі – мережа фейкових коментаторів.
Коли розслідувачі спробували докопатися до джерел незвичайного видання, виявилося, що його робить, по суті, одна людина, яка живе десь біля Дюссельдорфа. З нею списалися по електронній пошті. Залишившись анонімом, автор задуму назвав свою працю арт-проєктом, але незабаром убив сторінки з «газетою» і більшість вигаданих акаунтів. Було б, звичайно, кумедно, якби все це виявилося авантюрною витівкою одинака, який створив своє власне навколополітичне співтовариство, але все-таки навряд чи.
Спроби простежити, в чиїх інтересах створювався NRW Kurier, ведуть до Німецької партії Центру, яка намагається наслідувати стару, колись популярну політичну організацію німецьких католиків і потрапити знову до парламенту, але поки, з кінця 50-х, невдало. У текстах на сторінках фейкового видання багато уваги присвячено діяльності цієї партії, а на офіційному сайті і в партійних інформаційних бюлетенях розміщувалися статті з NRW Kurier. А ось що вказаний в фейсбуці номер телефону «газети» належить офісу християнських демократів Північного Рейну – Вестфалії, це цікавий предмет для подальших розслідувань.
Ця історія, скоріше, кумедна, ніж обурлива. Зрештою, за нею не проглядаються якісь екстремісти-терористи або російські пропагандисти, ніхто не постраждав. Але вона ж змушує задуматися, чи настільки велика різниця між такими «арт-проєктами» з вигаданими авторами і справжніми ЗМІ з як би справжніми політиками, експертами, які в них пасуться. Німцям приміряти ці висновки на себе, але для України це питання дуже гостре.
Німецький липовий «Кур'єр» жваво нагадує українські підкидні газетки і сайти, які тисячами створюються під вибори на дурні гроші від діячів, які застовбили своє місце у владі, не намагаючись навіть здаватися політиками. На партійних каналах море експертів, у яких за пропагандистським ражем не виходить навіть виглядати експертами, все це обслуговують журналісти, у яких від журналістики тільки мікрофон та навушник. Вони всі, на відміну від «кур'єрських», цілком живі і в цьому сенсі справжні, але в інших – гівно, гілки та пластмаса. Можна було б плюнути і не звертати уваги, та тільки з цього сміття, густо замішаного з порожнечею, виростає вся українська політика. Чи варто дивуватися, що вона така яка і більше ніяка. А ось питання, чому не виходить інакше, змушує глибоко тужити.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps