Зачарований Мінськ: довга дорога до миру

Денис Поповичжурналіст

Сьогодні, 12 лютого, виповнюється шість років від моменту підписання так званих других Мінських угод, які досі є основною міжнародно визнаною «дорожньою картою» врегулювання військового конфлікту на Донбасі. За цей час Мінські угоди не були виконані в жодному з пунктів. Й існує дуже мало надій на те, що це колись станеться. Про це свідчать і останні події на фронті – чергове перемир'я, що тривало понад пів року, зірване, на передовій знову гинуть українські бійці.

Комплекс заходів із виконання Мінських угод має на меті мирне врегулювання конфлікту на Донбасі. Його узгодили 11-12 лютого 2015 року глави країн-учасниць «нормандської четвірки» – України, Росії, Франції та Німеччини. Робота над документом велася на тлі важких боїв на Донбасі, в ході яких російські найманці і регулярні частини ЗС РФ наступали на позиції українських військ.

Мінські угоди набули чинності 15 лютого 2015 року, однак проросійські бойовики з ходу порушили їх, розпочавши в цей день, за підтримки російських військ, наступ на Дебальцевський плацдарм. Запеклі бої завершилися відступом українських військ з Дебальцева. Цей населений пункт досі контролюють терористи незаконної «ДНР», хоча згідно з Мінським протоколом, він мав відійти під контроль української сторони.

Порушені з перших же секунд, Мінські угоди загалом не виконувалися протягом усіх шести років. Не вдалося імплементувати навіть найперший пункт щодо повного і всеосяжного припинення вогню – обстріли і загострення різного ступеня інтенсивності тривають досі. І хоча сторонам в ці роки час від часу вдавалося домовитися про короткострокове перемир'я – істотного просування до миру немає: «режим тиші» постійно порушувався.

Головна проблема Мінських угод полягає в тому, що вони містять низку суперечностей, що заважають їхньому успішному виконанню. По-перше, існує різне розуміння статусу сторін конфлікту. Міжнародні партнери та сама Україна вважають Росію агресором, який відповідає за розв'язання бойових дій на Донбасі. Росія ж позиціонує себе як посередника в переговорах між Києвом і незаконними «ЛНР» і «ДНР». Це перша суперечність, що блокує переговорний процес: не личить президенту України вступати в переговори з ватажками терористів, маріонетками Кремля.

Друга, і найважливіша, проблема полягає в змісті самого документа. Мінські угоди передбачають відновлення повного контролю над державним кордоном в зоні конфлікту лише після завершення політичного врегулювання. Яке, своєю чергою, передбачає проведення місцевих виборів і ухвалення конституційних змін, що надають ОРДЛО статус широкої автономії в складі України. І хоча, згідно з Мінськом, вибори повинні пройти за українським законодавством, незрозуміло, як цього домогтися до того, як кордон з Росією не буде перекритий. У результаті в Києві побоюються, що за підсумками виборів владу на окупованих територіях легально візьмуть вчорашні сепаратисти, які, користуючись правами широкої автономії, зможуть нав'язувати Києву російську політичний порядок.

Таким чином, якщо Мінські угоди будуть виконані, то Донбас де-юре повернеться до складу України, але де-факто перебуватиме під контролем РФ. Такий підсумок війни навряд чи можна вважати задовільним для Києва. Тому в Україні пропонують модернізувати або взагалі переглянути документ. Москва на ці пропозиції не йде і не піде. Її влаштовує або виконання Мінська в чинній редакції, або наявна ситуація замороженого конфлікту.

Пообіцявши виборцям завершити війну на Донбасі, президент Володимир Зеленський не запропонував власних планів і необдумано вирішив виконувати саме Мінські угоди. Це означало гру за російськими правилами і не могло бути сприйняте українським суспільством. А спроба модернізувати документ означало продовження війни і провал найважливішої передвиборчої обіцянки.

Не маючи можливості рухатися вперед, українська сторона вирішила рухатися поперек, наполягаючи на обміні полоненими і домовляючись про нові перемир'я. Останнє триває з липня і вийшло досить довгим. Але оскільки базові суперечності Мінських угод не вирішені, то воно закінчилося – новою стріляниною і загибеллю українських військовослужбовців. Тільки за підсумками останньої доби, 11 лютого, внаслідок обстрілу противника українська армія втратила двох бійців. Про те, що перемир'я зірване – визнав глава української делегації в ТКГ Леонід Кравчук.

Нас знову чекає загострення на лінії розмежування, а потім може бути нове перемир'я. Але вирватися з цього зачарованого кола, доки президентом РФ є Володимир Путін або доки в Росії буде реалізовуватися його політика, навряд чи можливо.

Денис Попович, спеціально для «Слово і діло».

АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО