Місцеві вибори-2020: чи варто очікувати сюрпризів?

Олександр Радчукполітолог

Результати місцевих виборів, які мають відбутися восени поточного року, будуть цікавими з огляду на кілька важливих обставин.

По-перше, це будуть вибори, які нарешті мають стати підсумком тривалого процесу децентралізації.

По-друге, вони можуть стати як черговим тріумфом, так і суцільним фіаско для провладної команди в цілому і для політичної партії «Слуга народу», зокрема.

По-третє, місцеві вибори-2020 можуть задати нові тренди в партійних процесах. Завдяки ним можуть, нарешті, стати більш зрозумілими методи боротьби та тактика «старих» і «нових» політичних сил, змінитися баланс та розстановка сил у позапарламентському політичному житті. Як правило, це означає й те, що може суттєво змінитися суспільна довіра до чинної Верховної ради, яка на дві третини складається із народних депутатів від партії «Слуга народу». А це перша ластівка в питанні можливості дострокових парламентських виборів.

Вочевидь, місцеві вибори восени 2020 року стануть своєрідним «періодом відкриттів» для всіх ключових політичних гравців. І наступний рік може бути не менш визначальним для майбутнього політичного життя в Україні.

Непрості правила, непрості рейтинги

За останні кілька місяців сталося чимало змін, які суттєво вплинули на архітектуру партійного життя. По-перше, партії, які на минулих виборах здобули не менше 2% голосів виборців, позбавили державного фінансування, скоротивши та залишивши його лише для парламентських політичних сил (тобто тих партій, які подолати 5% виборчий бар’єр). Звісно, ця обставина суттєво вплинула на інституційні спроможності для низки позапарламентських партій, які продемонстрували непоганий результат під час дострокових парламентських виборів влітку минулого року.

По-друге, був ухвалений новий Виборчий кодекс, який, серед іншого, матиме суттєвий вплив і на проведення місцевих виборів восени цього року.

По-третє, і це вже стосується безпосередньо організації виборчого процесу під час місцевих виборів-2020 – було суттєво збільшено вартість участі кандидатів у місцевих виборах. Експерти зазначають, що загалом вартість зросла в 40 разів – у 10 разів зріс розмір застави через зміну формули її розрахунку, та ще в 4 рази ця сума збільшилася внаслідок зростання мінімальної заробітної плати, яка також є однією з компонентів цієї формули. Оскільки однією із величин цієї формули також є кількість населення, яке проживає в тому чи іншому населеному пункті, розмір застави суттєво зросте для кандидатів у місцеві органи влади та мерів великих міст (особливо йдеться про «мільйонники») та столицю.

Такий «майновий ценз» стане суттєвим бар’єром для участі в місцевих виборів для багатьох партій та кандидатів. Можливо, саме на такий перебіг подій і сподіваються в пропрезидентській політичній силі: максимально «зачистити» конкурентне поле від новачків, які можуть стати несподіваною електоральною альтернативою партії влади.

Загалом, якщо оцінити останні рейтинги, «Слузі народу» поки що немає чого боятися. А от решті парламентських та позапарламентських партій слід суттєво замислитися про своє найближче політичне майбутнє. Поки що непогані позиції утримують «Опозиційна платформа «За життя» та «Європейська Солідарність», які за останні роки активно працювали над створенням партійної мережі. Вочевидь, свій шмат «електорального пирога» отримає і найбільш досвідчена (в тому числі, і за датою створення) з-поміж усіх нинішніх політичних гравців партія «Батьківщина» на чолі з Юлією Тимошенко. Усім іншим доведеться суттєво попрацювати над своїми електоральними позиціями.

Кишенькові партії чи зростання впливу місцевих еліт?

Одразу після здобуття блискучої електоральної перемоги на президентських та позачергових парламентських виборах у команди Володимира Зеленського з’явилася спокуса влаштувати й позачергові місцеві вибори весною 2020 року. Утім, внаслідок дуже багатьох факторів від такої ідеї відмовилися. Однією із вагомих причин була відсутність сформованих команд «Слуги народу» на місцях.

З подібними проблемами колись зіштовхувалися багато провладних політичних команд. Кожна з них розв'язувала це питання по-своєму, проте цікавим буде звернутися до нещодавнього досвіду команди Петра Порошенка. У тодішній Адміністрації президента намагалися створити лояльну до влади структуру місцевих партійних проектів, які б фінансувалися представниками місцевих еліт. Натомість «місцеві князькі» та їхні команди отримували підтримку з центру. Cистема трималася не лише на взаємовигідному політичному співробітництві, але й на страху. Багато хто з регіональних еліт мали корупційний чи негативний політичний шлейф, а значить – будь-якої миті до них могли завітати правоохоронці із відкритими кримінальними справами.

Проте зараз стало очевидним інше. Політичні взаємозв’язки на регіональному рівні виявилися більш сталими, аніж більш потужна, на перший погляд, «надбудова» на центральному рівні. Тож і зараз місцеві еліти влаштовують своєрідний «кастинг» напередодні місцевих виборів, заманюючи до своїх лав найбільш перспективних регіональних політиків та активістів. Потужні регіональні гравці можуть з’явитися в Харкові, де першу скрипку грає мер Геннадій Кернес, в Одесі, де досі сильним залишається вплив мера Геннадія Труханова. Своєрідний «ренесанс» власного політичного впливу може відбутися на місцевому рівні в партії «Самопоміч» у Львові, де лідерські позиції зберігає мер Андрій Садовий. Відновити свій політичний потенціал спробує на місцевих виборах експрем’єр Володимир Гройсман, який не свого часу не полишив плани на створення власної регіональної політичної партії в рідній для нього Вінниці. Одразу низка регіональних політиків збираються йти на чолі власних політичних партій у Полтаві. Не винятком стане і Дніпро, в якому сильні позиції зберігають як колишні й нинішні соратники Ігоря Коломойського, так і колишні «регіонали», багато з яких опинилися або в «ОПЗЖ», або в «Опозиційному блоці» команди Ріната Ахметова.

Оцінити справжній електоральний вплив всіх цих місцевих політичних проєктів вкрай важко. Однак очевидно одне: провладній партії «Слуга народа» доведеться домовлятися із місцевими елітами, інакше вони суттєво попсують нерви політичним амбіціям команди Володимира Зеленського.

Позапарламентські можливості

Одразу з пів десятка політичних партій, які зараз перебувають поза парламентом, мають непогані шанси закріпити і покращити свої електоральні позиції під час місцевих виборів.

Для багатьох із них це ледь не остання спроба заявити про себе, в надії не «згаснути» до наступних чергових чи позачергових парламентських виборів.

Серед таких політичних аутсайдерів «Радикальна партія Олега Ляшка» та «Самопоміч». Обидві політичні сили мали власні фракції в парламенті попереднього скликання. Наразі «Самопоміч» суттєво втратила в кадровому потенціалі, ставши «політичним донором» для інших «нових» і «старих» партійних брендів. Проте ця політична сила поки що не втратила свого базового регіону – саме зі Львівщини та Львова ця політична сила може заново спробувати реабілітуватися в очах ширшого кола виборців.

У «Радикальної партії» проблеми значно серйозніше – падіння рейтингів головного «локомотиву» бренда «радикалів» – політика Олега Ляшка. Звісно, партія ще знайде в собі сили взяти участь на місцевих виборах, проте без суттєвих електоральних переваг про подальше політичне майбутнє – годі й казати.

Непогані шанси зайти із власним порядком денним є в партії «Сила і честь» та у «ВО «Свобода». При цьому націоналісти залишаються нішовою партією, хоча складуть суттєву конкуренцію для всіх політичних сил на місцевому рівні в західних областях. А от «Сила і честь» під керівництвом Ігоря Смешка може більш суттєво вдарити по потенційному електорату «Слуги народу» в центральних і східних регіонах України.

Чи з’явиться у наступні кілька місяців партія, яка може стати своєрідним «джокером» та зіпсувати плани як потужним рейтинговим політичним силам, так і новачкам, які вже про себе заявили, – питання поки що відкрите. Зважаючи на те, що місцеві вибори можуть відбутися і на звільнених територіях Донецької та Луганської областей, така партія може цілком мати проросійський вектор і таке ж походження свого фінансування. Найбільш вірогідно, що в разі такого сценарію Кремль може зробити ставку на такий собі модернізований під регіональну специфіку політичний проєкт із «лівою» ідеологією.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»

АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО