Чому на здоров'ї економити не можна, а на медиках – можна? Огляд обіцянок до Дня медпрацівника

Сьогодні, напередодні Дня медичного працівника, привітання та побажання представників найбільш шанованої у світі професії лунають практично звідусіль і, звичайно ж, – від перших осіб держави. Привітав лікарів і Президент Петро Порошенко, окремо відзначивши військових медиків. Не забув Петро Олексійович згадати і той факт, що його дружина – також за освітою лікар. Мовляв, Гаранту добре відомі труднощі цієї професії.

«Слово і Діло» не сумнівається в професійних якостях Марини Порошенко (кандидата медичних наук і дочки заступника міністра охорони здоров'я УРСР), проте важко повірити в те, що президентському подружжю дійсно знайомі всі проблеми, з якими стикаються українські медики. І йдеться в першу чергу не про професійні виклики, а радше про побутові... Тому редакція порталу приєднується до привітань і хоче нагадати українським політикам, що ж вони обіцяли людям, від яких у буквальному сенсі залежить наше життя.

Міністри змінюються, невиконані обіцянки залишаються

6 червня прем'єр-міністр України Володимир Гройсман повідомив, що країну чекають радикальні зміни в системі охорони здоров'я: Кабмін готує до подання проект, який повністю змінить принципи взаємодії між державою, медичними установами та пацієнтами. Щось подібне звучало й рівно рік тому – з вуст тепер уже колишнього міністра охорони здоров'я Олександра Квіташвілі. Зокрема, 1 червня 2015 року він пообіцяв, що пакет законів щодо медичної реформи буде внесено в Раду найближчим часом. Мало того, що Міністерство охорони здоров'я не вклалося в намічені міністром терміни, так ще й Рада підвела: законопроекти Квіташвілі так і не знайшли підтримки в депутатів.

А між іншим вони, якщо вірити екс-міністру, передбачали в тому числі й підвищення грошового забезпечення медиків і медустанов за рахунок більш ефективного використання коштів. Наприклад, Квіташвілі пообіцяв, що рівень оплати праці лікарів залежатиме від обсягу наданих ними послуг. Однак обіцяної методики розрахунку вартості й гарантованого обсягу оплати послуг країна не отримала й досі. Також не впорався грузинський реформатор із впровадженням страхової медицини до кінця 2015 року.

Загалом, ані з медичною реформою, ані з поліпшенням умов праці лікарів у Квіташвілі в результаті не склалося: політик пішов під звуки критики, так і не реалізувавши практично нічого із задуманого. Але, як виявилося, черга за посадою міністра охорони здоров'я не вишикувалася. Після тривалих переговорів Рада призначила Кабмін без голови МОЗ, обов'язки якого зараз виконує Віктор Шафранський, що до цього 17 років пропрацював у сфері фармакології. Поки що «Слово і Діло» не зафіксувало жодної його обіцянки.

Щоправда, є обіцянки, що стосуються роботи медиків, і в інших міністрів. Наприклад, глава Міноборони Степан Полторак виконав зобов'язання про підготовку психологів-практиків за стандартами НАТО, а керівник Мінрегіону Геннадій Зубко пообіцяв затвердити перелік обов'язкових безкоштовних послуг у галузі охорони здоров'я. Але ключову роль у цьому процесі все-таки має відігравати Міністерство охорони здоров'я, яке, на жаль, позбавлене на сьогодні не лише керівника, а й можливості втілювати в життя хоча б якісь ініціативи через опір парламенту.

Депутати всемогутні

Про те, що депутати часом мають більше впливу на стан медицини в країні (або просто вдало на ній піаряться), говорить і статистика обіцянок парламентарів. Наприклад, представник «БПП» Ігор Артюшенко реалізував обіцянку про підвищення заробітних плат медиків на 18,8%, просто проголосувавши за відповідний законопроект, а позафракційний Анатолій Денисенко пообіцяв працювати над поліпшенням якості та доступності медицини.

Остання обіцянка поки в процесі, хоча варто відзначити, що такі глобальні речі в публічній риториці нардепів – рідкість. Критикуючи дії влади у сфері охорони здоров'я, вони рідко самі пропонують що-небудь конструктивне. А якщо й обіцяють, то найчастіше невдало – як, наприклад, було із заявою депутата від «Відродження» Дмитра Святаша про збільшення бюджетних витрат на медицину або Ольги Богомолець – про допомогу Міноборони в організації навчання військових медиків за спеціальною програмою.

Але найчастіше депутати роблять собі імідж на реалізації більш локальних обіцянок – ремонт приміщень лікарень, допомога в закупівлі медобладнання та інше, з якими вони також часто не справляються. Чого лише варта обіцянка нардепа від «БПП» Сергія Мельника про зведення в Хмельницькому неонатального відділення дитячої лікарні, перевіривши стан виконання якої, «Слово і Діло» з'ясувало, що станом на осінь 2015 року будівництво ще навіть не було розпочате (незважаючи на те, що архітектурна документація була готова ще 2012 року). Або, наприклад, заява Борислава Розенблата про відкриття хірургічних відділень екстреної медичної допомоги в районних центрах Житомирської області. Поки ця обіцянка в процесі, проте з огляду на вартість проекту (від 3 млн грн, які Розенблат планує вибити з місцевого бюджету), реалізувати її буде непросто.

Більш або менш масштабні обіцянки допомоги місцевим медичним закладам давали практично всі народні депутати, особливо мажоритарники. З останніх можна виділити такі: нардепа від «Народного фронту» Максима Полякова – щорічно відкривати по оновленому відділенню Уманської міської лікарні, його однопартійця Ігоря Гузя – домогтися субвенції для Іванківської районної лікарні, позафракційного Олександра Гереги – забезпечити лікарні Хмельницької області в матеріально-технічному плані. Всі вони поки що мають статус «у процесі виконання».

Імовірно, сьогодні політики дадуть медикам нові обіцянки, тож «Слово і Діло» зобов'язується й надалі стежити за тим, наскільки важливим для них є здоров'я нації та добробут тих, хто за нього відповідає.

Аліна Костюченко, за матеріалами «Слова і Діла»

АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО