Результати соцопитування на тeму «Мовна політика в школах, чатах будинків та на вулиці»

«Слово і діло» публікує результати сьомої хвилі власного соціологічного опитування. Цього разу українців запитали про їхні підробітки та кредити, частоту звернення до лікарів, доступність медицини, про зростання вартості пального, контролю за перевищенням швидкості на дорогах, атаки на поїзди «Укрзалізниці», мовну політику в школах, про особисту оцінку дій президента та обізнаність щодо ситуації в окупованих Олешках. Традиційно респонденти відповіли на питання про переговорний трек, довіру до міжнародних політиків, а також про готовність служити та підтримувати благодійні фонди. Третя частина – про мовну політику у школах, чатах будинків та ініціативу щодо української мови – представлена ​​нижче. Дослідження ініційоване аналітичним порталом «Слово і діло».

Метод: онлайн-опитування шляхом самозаповнення структурованої анкети, посилання на яку відправлялося учасникам панелі на спеціалізованій платформі для проведення опитувань «Lemur» (CAWI – Computer Assisted Web Interviewing).

Обсяг реалізованої вибіркової сукупності: 1200 респондентів.

Географія: Україна (крім населених пунктів на тимчасово окупованих територіях частини Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей, окупованої АР Крим) (національний проєкт).

Терміни проведення польового етапу: 25 вересня-1 жовтня 2026 року.

Вибірка репрезентує доросле населення України (інтернет-користувачів віком 18 років та старше). Статистична похибка вибірки з імовірністю 0,95 не перевищує 2,89% для показників, близьких до 50%. При відхиленні показників від 50% у будь-який бік (як у бік збільшення, так і зменшення) гранична похибка зменшується. Розрахунок статистичної похибки проведено без урахування дизайн-ефекту.

Склад регіонів:

• Київ;
• Центр: Вінницька, Дніпропетровська, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська;
• ⁠Північ: Житомирська, Київська, Сумська, Чернігівська;
• ⁠Південь: Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська;
• ⁠Схід: Донецька, Харківська;
• ⁠Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька.

Основні результати дослідження: «Мовна політика в школах, чатах будинків та на вулиці»

За спостереженнями респондентів щодо неформального шкільного спілкування дітей на перервах у школах, у середовищі виражено превалюють українська мова та змішані мовні практики при мінімальній частці суто російськомовного спілкування. Понад 42% опитаних фіксують переважно або виключно українськомовне середовище (20% зазначають про виключно українську мову, 22,5% – про переважно українську), а 24% – спостерігають паритетне використання української, російської та суржику. Переважно або виключно російськомовне спілкування дітей на перервах помічають сумарно 8,5% респондентів (з яких лише 1% вказують на виключно російську мову). Не мали можливості спостерігати за мовною поведінкою школярів або вагалися з відповіддю 25% опитаних.

У взаємодії батьків школярів на території закладів освіти та у шкільних чатах за спостереженнями респондентів також зафіксовано виражене переважання українськомовного спілкування та змішаних мовних практик при низькій частці використання російської мови.

Загалом 42% респондентів вказують на переважно або виключно українськомовне середовище серед батьків (16% спостерігають спілкування виключно українською мовою, 26% – переважно українською). Змішані мовні практики або використання обох мов і суржику приблизно в однаковій мірі фіксують 25,5% опитаних. Використання переважно або виключно російської мови зазначають сумарно 8,5% респондентів (з яких лише 1,5% вказують на виключно російськомовну комунікацію), тоді як 24% опитаних утрималися від оцінки через відсутність можливості спостерігати за мовною поведінкою батьків або не визначилися з відповіддю.

Результати підтримки ініціативи щодо обов’язкового використання української мови у школах (включно з перервами та комунікацією батьків) демонструють домінування прихильників: 54,5% респондентів повністю підтримують цю ініціативу. Натомість 33,5% опитаних висловлюються проти такої ініціативи, аргументуючи свою позицію ризиками виникнення зайвих конфліктів у шкільних колективах. Частка тих, хто не зміг чітко сформулювати власне ставлення до цієї норми, становить 12%.

Щодо визначення вирішальної ролі у формуванні мовної поведінки дітей поза уроками спостерігається виражений консенсус довкола інституту сім’ї при визнанні взаємодоповнюваності цього процесу з боку освітнього середовища. Найбільша частка респондентів (38,5%) вважає, що ключова роль належить родині, однак школа має активно сприяти створенню українськомовного середовища. Позицію про виключну автономію сім’ї та належність мовного вибору до приватної сфери поділяють 29% опитаних, тоді як 23% респондентів переконані у паритетній відповідальності школи та родини. Покладання основної відповідальності переважно на навчальний заклад підтримують лише 2,5% респондентів, а 7% опитаних утрималися від оцінки.

У локальних цифрових спільнотах (сусідських чатах під’їздів, будинків та вулиць) виражено переважає українська мова при мінімальній частці суто російськомовного спілкування. Загалом 39% усіх респондентів вказують на українськомовне середовище у чатах під’їздів, будинків та вулиць (21% зазначають про виключно українську мову, 18% – про переважно українську), тоді як змішані мовні практики або використання обох мов і суржику в однаковій мірі фіксують 16% опитаних. Переважно або виключно російськомовне спілкування у сусідських чатах помічають лише 4% респондентів (із них виключно російськомовне – 1%). Водночас найбільша частка опитаних (41%) зазначила, що не має подібних чатів або не перебуває у них.

Результати опитування свідчать про виражений суспільний запит на українізацію сусідських чатах під’їздів, будинків та вулиць: найбільша частка респондентів (42%) повністю підтримує виключно українськомовний режим для всіх оголошень та обговорень. Прагматичну позицію поділяють 21% опитаних, виступаючи за обов’язкову українську мову лише для офіційних оголошень (ОСББ чи адміністрації) при збереженні вільного мовного вибору в комунікації між сусідами. Неприйняття ініціативи висловлюють 21% респондентів, які розглядають такі чати як приватну сферу без регулювання чи обмежень, тоді як 16% опитаних вагалися з відповіддю.

Загальні результати дослідження: «Мовна політика в школах, чатах будинків та на вулиці»

Аналіз спостережень респондентів свідчить про виражене превалювання української мови та змішаних мовних практик у неформальному шкільному спілкуванні між школярами (на перервах, поза навчальним процесом) при мінімальній частці суто російськомовного спілкування: 20% респондентів вказали, що діти на перервах спілкуються виключно українською мовою, ще 22,5% – що спілкування відбувається переважно українською мовою. 24% опитаних зазначили, що учні на перервах спілкуються приблизно порівну українською, російською або суржиком. Використання переважно російської мови зафіксували 7,5% опитаних, тоді як виключно російськомовне спілкування дітей на перервах помічають лише 1% учасників опитування. 25% опитаних вагалися з відповіддю або вказали, що не мають можливості спостерігати за мовною поведінкою дітей у школах.

Якщо розглядати лише групу респондентів, які мають можливість спостерігати за дітьми на шкільних перервах (N = 906/75,5% від загальної вибірки), то 56,5% із них вказують на вживання виключно або переважно української мови (27% – виключно українська, 29,5% – переважно українська), 32% – спостерігають використання обох мов або суржику приблизно в однаковій мірі, 10% – зазначили про переважно російськомовне спілкування, і лише 1,5% – помічають спілкування виключно російською мовою.

Аналіз засвідчує чітку територіальну та поселенську диференціацію: українськомовне середовище у неформальному шкільному спілкуванні між школярами є найбільш вираженим на Заході та у сільській місцевості, тоді як у великих містах, а також у східних, південних областях і Києві домінують змішані мовні практики або помітний рівень використання російської мови.

Регіональна специфіка: на Заході спостерігається абсолютне домінування української мови на перервах – сумарно про виключно або переважно українськомовне середовище вказують 73% опитаних (зокрема 46% виключно) за мінімального змішаного спілкування (8%) та повної відсутності виключно російської мови. У Центрі та на Півночі переважає українськомовна практика (46% та 41% відповідно) у поєднанні з високою часткою суржику або двомовності (28% та 34%). У Києві, на Сході та Півдні фіксуються тотожні тенденції: превалюють змішані мовні практики (28–35%), рівень виключно української мови є найнижчим (4–5%), а частка переважно або виключно російськомовного спілкування досягає максимуму (18–19%). На Півдні також зафіксовано найвищу частку тих, хто не мав змоги спостерігати за школярами (39% проти 25% загалом).

Відмінності за типом населеного пункту: у сільській місцевості зафіксовано найвищий рівень вживання виключно української мови (33% проти 13% у Києві та обласних центрах) та найвищу сумарну частку українськомовного середовища (60%) за нульового показника суто російської мови. У містах-необласних центрах та селищах домінують змішане (29%) та переважно українськомовне спілкування (28%) при низькому рівні російськомовного середовища (5%). У Києві та обласних центрах концентрується використання обох мов або суржику (28%), а сумарна частка переважно чи виключно російськомовного спілкування є найвищою серед усіх типів поселень (13% проти 4–5% у менших населених пунктах).

Дані щодо результатів спостережень респондентів за комунікацією батьків на території закладів освіти та у шкільних чатах також демонструють виражене переважання українськомовного спілкування та змішаних мовних практик при низькій частці використання суто російської мови: 16% респондентів спостерігають спілкування виключно українською мовою, а 26% – переважно українською, 25,5% опитаних зафіксували використання обох мов або суржику приблизно в однаковій мірі. Переважно російськомовне спілкування батьків помічають 7% опитаних, а виключно російськомовне – 1,5% учасників опитування. Майже чверть опитаних (24%) вагалися з відповіддю або зазначили, що не мають можливості спостерігати за мовною поведінкою батьків школярів.

Якщо розглядати лише групу респондентів, які мають можливість спостерігати за спілкуванням батьків школярів на території школи або у шкільних чатах (N = 913 / 76% від загальної вибірки), то 55,6% із них вказують на вживання виключно або переважно української мови (20,9% – виключно, 34,7% – переважно), 33,7% – спостерігають використання обох мов чи суржику приблизно порівну, 8,7% – відзначають переважно російськомовну комунікацію, і 2% – виключно російськомовну.

Результати аналізу засвідчують чітку територіальну та поселенську диференціацію (аналогічно до спостережень за мовою спілкування учнів на перервах): українськомовне середовище у комунікації між батьками школярів (на території шкіл чи у шкільних чатах) є найбільш вираженим на Заході та у сільській місцевості, тоді як у Києві, на Сході, Півдні та у великих містах домінують змішані мовні практики або помітна частка використання російської мови.

Регіональна специфіка: на Заході зафіксовано домінування української мови у спілкуванні батьків на території шкіл чи у шкільних чатах – сумарно 72% відзначають виключно або переважно українськомовне середовище (зокрема 39% виключно) за найнижчої частки двомовності (11%) та повної відсутності російськомовних практик (0%). На Півночі та в Центрі переважає українськомовна комунікація (44% та 39% відповідно) у поєднанні з поширеною двомовністю чи суржиком (30–31%). У Києві, на Сході та Півдні переважає змішане спілкування (40% у Києві, 33% на Сході та 26% на Півдні), рівень виключно української мови є мінімальним (1–4%), а сумарна частка використання переважно чи виключно російської мови досягає максимуму на Сході (23%) та Півдні (18%), у Києві становлячи 9%.

Відмінності за типом населеного пункту: у сільській місцевості спостерігається найвищий рівень вживання виключно української мови у спілкуванні батьків на території шкіл чи у шкільних чатах (22% проти 11% у великих містах) та найвищий сумарний показник українськомовного середовища (54%) за відсутності виключно російськомовного спілкування (0%). У містах-необласних центрах та селищах переважають переважно українськомовна практика (32%) та двомовність (28%) при низькій частці російської мови (5%). У Києві та обласних центрах концентрується використання обох мов або суржику (29%), а сумарна частка переважно або виключно російськомовного спілкування є найвищою серед усіх типів поселень (13% проти 5% у містах-необласних центрах/селищах та 2% у селах).

Результати дослідження демонструють перевагу прихильників ініціативи щодо обов’язкового використання української мови у школах (включно з перервами між уроками та спілкуванням батьків) над його опонентами: 54,5% учасників опитування повністю підтримують, зазначаючи, що це питання має регулюватися законними нормами. 33,5% респондентів висловилися проти такої ініціативи, аргументуючи свою позицію тим, що подібне нормативне регулювання може призвести до зайвих конфліктів у шкільному середовищі. 12% опитаних не змогли чітко сформулювати власне ставлення до цієї ініціативи.

Аналіз двомірного розподілу засвідчує суттєву регіональну та поселенську диференціацію думок, а також помірний віковий градієнт: підтримка обов’язкового використання української мови в школах (включно з перервами та спілкуванням батьків) домінує на Заході, у сільській місцевості та серед молоді, тоді як на Сході, Півдні та у великих містах переважає застереження щодо ризику виникнення конфліктів.

Вікові відмінності: найвищий рівень підтримки ініціативи щодо обов’язкового використання української мови у школах (включно з перервами між уроками та спілкуванням батьків) спостерігається серед молоді (18–29 років) та представників категорії 30–44 роки (по 58%). У групі 30–44 роки, яка формує основну категорію батьків школярів, зафіксовано найнижчу частку супротивників (28%) при підвищеній невизначеності (14%). У старших вікових групах (45–54 роки та 55 років і старше) рівень підтримки помірно знижується (53% та 51% відповідно), а частка опонентів зростає до 36–40%.

Регіональна специфіка: на Заході зафіксовано абсолютне домінування підтримки ініціативи щодо обов’язкового використання української мови у шкільному середовищі (76% проти 54,5% загалом) за мінімальної частки опонентів (15%). У Центрі та на Півночі також переважають прихильники ініціативи (54% та 50% відповідно), тоді як проти виступають 34–35% опитаних. На Сході та Півдні домінує застереження щодо ризику виникнення конфліктів (51% та 46% опонентів відповідно при 38–41% прихильників). У Києві частка супротивників розширення мовних вимог (44%) дещо перевищує частку прихильників (43%) при 13% тих, хто не визначився.

Відмінності за типом населеного пункту: у сільській місцевості зафіксовано найвищий рівень схвалення обов’язкового використання української мови у школах (62% прихильників проти 24% опонентів). У містах-необласних центрах та селищах підтримка також є вираженою (59% проти 30%). У Києві та обласних центрах концентрується найбільша частка опонентів ініціативи серед усіх типів поселень (43% опонентів проти 47% прихильників).

Результати дослідження свідчать про виражений консенсус щодо того, що сім’я є ключовим інститутом у формуванні мовної поведінки дітей у позаурочний час, однак більшість респондентів бачать цей процес як взаємодоповнюваний із боку освітнього середовища: найбільша частка опитаних (38,5%) вважає, що вирішальна роль належить сім’ї, проте школа має активно сприяти створенню відповідного українськомовного середовища; майже третина респондентів (29%) дотримується позиції, що мова спілкування поза уроками є виключно приватною сферою виховання, за яку відповідає родина. Майже кожен четвертий опитаний (23%) переконаний, що школа та родина мають відігравати рівноцінну роль у цьому питанні. Лише незначна частка респондентів (2,5%) покладає основну відповідальність за позаурочне мовне середовище переважно на школу. 7% учасників опитування вагалися з відповіддю на це питання.

Аналіз двомірного розподілу показує, що ідея пріоритету родини при створенні відповідного мовного середовища школою є домінуючою у більшості соціодемографічних груп, однак спостерігаються виражені вікові та регіональні відмінності у сприйнятті межі між приватною та публічною сферою виховання.

Вікові відмінності: молодь (18–29 років) демонструє найвищий акцент на провідній ролі сім’ї – сумарно 80% бачать відповідальність на родині (37% виключно родина, 43% переважно родина за сприяння школи) за мінімальної підтримки паритетної моделі зі школою (9% проти 23% загалом). Серед респондентів віком 30–44 роки (основа батьківської спільноти) 69% покладають основну функцію на сім’ю (32% виключно, 37% переважно), а 22% підтримують рівноцінну участь обох інституцій. У категорії 55 років і старше зафіксовано найнижчу частку прихильників виключно приватної відповідальності родини (21%) та найвищий запит на паритетну модель школи й сім’ї (30% проти 23% загалом).

Регіональна специфіка: на Заході зафіксовано найвищий орієнтир на родину – 34% вважають позаурочну мову виключно справою сім’ї (проти 29% загалом), а сумарна пріоритетність родини сягає 73%. На Сході спостерігається зниження частки комплементарної моделі (29% за підтримки школою проти 38,5% загалом) на користь паритетного розподілу відповідальності (27%). На Півночі та Півдні зафіксовано найнижчий акцент на виключному праві родини (по 25%), вищу підтримку рівноцінної участі школи (26–28%) та максимальний рівень невизначеності на Півдні (11% проти 7% загалом). У Києві та Центрі домінує комплементарна модель («переважно родина при сприянні школи» – 39–41%) за стабільної частки паритетності (21%).

Результати опитування свідчать, що серед учасників сусідських чатів (під’їздів, будинків та вулиць) переважає спілкування українською мовою, хоча 41% респондентів узагалі не мають таких чатів або не перебувають у них: загалом 39% опитаних вказують, що у їхніх сусідських чатах (під’їздів, будинків та вулиць) спілкуються виключно (21%) або переважно (18%) українською мовою; 16% респондентів зазначають, що комунікація у сусідських чатах відбувається приблизно порівну українською, російською мовами чи суржиком. Лише 4% опитаних фіксують використання переважно (3%) або виключно (1%) російської мови у чатах під’їздів, будинків та вулиць.

Серед респондентів, які перебувають у сусідських чатах (N = 710 / 59% від загальної вибірки), сумарна частка виключно або переважно українськомовного спілкування становить 65%, частка змішаного спілкування – 28%, а переважно чи виключно російськомовного – лише 7%.

Дані за регіонами та типом поселення демонструють виразну мовну диференціацію локальних сусідських чатів під’їздів, будинків та вулиць: абсолютна перевага української мови на Заході та в сільській місцевості змінюється високою часткою двомовності у столиці й помітною присутністю російської мови на Сході та Півдні.

Регіональна специфіка: на Заході зафіксовано найвищий рівень використання української мови в сусідських чатах – сумарно 55% (зокрема 38% виключно) за мінімального змішаного спілкування (6%) та повної відсутності російськомовних чатів (0%). У Києві спостерігається найвище залучення до сусідських спільнот (лише 23% незалучених проти 41% загалом): 48% вказують на українськомовний формат (21% виключно, 27% переважно), а 27% зазначають наявність змішаного спілкування. На Північ і Центр припадає 41% та 32% українськомовних чатів відповідно за високого рівня відсутності локальних чатів або залученості до них (47–49%). На Сході та Півдні переважає змішане мовне спілкування (по 26%) при найвищій присутності переважно чи виключно російськомовних чатів (12% на Сході та 11% на Півдні), хоча частка українськомовних спільнот залишається помітною (28% на Півдні та 18% на Сході).

Відмінності за типом населеного пункту: у сільській місцевості спостерігається найвищий показник українськомовних сусідських чатів (47% сумарно, з них 24% виключно) за мінімальної частки змішаного спілкування (9%) та практичної відсутності російської мови (1%). У містах-необласних центрах та селищах 35% опитаних зазначають про українськомовні чати, 14% – про двомовні, а майже половина (49%) не перебувають у подібних групах. У Києві та обласних центрах концентрується найбільша частка змішаних чатів (22% проти 16% загалом) та найвищий рівень використання переважно чи виключно російської мови (7%).

Результати опитування свідчать про виражений суспільний запит на українізацію цифрового простору локальних сусідських спільнот: більшість респондентів у тій чи іншій формі підтримує перехід сусідських чатів під’їздів, будинків та вулиць на українську мову, тоді як відкритий спротив залишається у меншості. Найбільша частка респондентів (42%) вважає, що всі оголошення та обговорення у чатах під’їздів, будинків і вулиць мають вестися виключно українською мовою; кожен п’ятий опитаний (21%) підтримує обов’язкове використання української мови лише для офіційної інформації (оголошень ОСББ чи адміністрації), виступаючи за збереження мовної свободи для комунікації між сусідами. 21% респондентів не підтримують цю ініціативу, трактуючи сусідські чати як приватне спілкування людей, де не повинно бути жодних обмежень чи правил. 16% учасників дослідження вагалися з відповіддю на це питання.

Розподіл відповідей за демографічними та територіальними групами засвідчує чітку просторову диференціацію: якщо на Заході та в сільській місцевості абсолютна більшість підтримує повний перехід чатів під’їздів, будинків та вулиць на українську мову, то у великих містах, на Сході та Півдні переважає прагматичний компроміс або заперечення регулювання у приватній сфері.

Вікові відмінності: дещо вищу підтримку повного переходу сусідських чатів на українську мову демонструють респонденти віком 30–44 роки (44%). Молодь (18–29 років) рідше обирає безумовну підтримку (37% проти 42% загалом), частіше сприймаючи це спілкування як приватну сферу або вагаючись із відповіддю. У категорії 45–54 роки зафіксовано найвищий рівень спротиву (25% проти 21% загалом). Натомість опитані віком 55 років і старше демонструють мінімальну невизначеність (11%) та найчастіше віддають перевагу компромісній моделі використання української мови виключно для офіційних оголошень адміністрації/ОСББ (25% проти 21% загалом).

Регіональна специфіка: на Заході спостерігається найвищий рівень безумовної підтримки повного переходу сусідських чатів на українську мову (63%) при мінімальній частці опонентів (8%). У Центрі та на Півночі повну підтримку висловлюють 38% та 42% опитаних відповідно (на Півночі зафіксовано низький рівень спротиву – 17% та підвищену невизначеність – 19%). У Києві третина респондентів (33%) повністю підтримує українізацію, 28% обирають компромісну модель (українська лише для оголошень ОСББ / адміністрації), а 26% виступають проти обмежень. На Сході та Півдні зафіксовано найвищий рівень заперечення регулювання у приватній сфері (33% та 37% опонентів відповідно), тоді як компромісний варіант підтримують 31% на Сході та 26% на Півдні, а повну українізацію – 28% та 24%.

Відмінності за типом населеного пункту: у сільській місцевості майже половина респондентів (49%) виступає за повний перехід чатів на українську мову при низькому спротиві (11%) та суттєвій невизначеності (21%). У містах-необласних центрах та селищах 39% підтримують повну українізацію, 22% компроміс для оголошень ОСББ, а 19% виступають проти. У Києві та обласних центрах концентрується найбільша частка супротивників обмежень серед усіх типів поселень (30% проти 21% загалом), хоча 38% повністю підтримують ініціативу, а 23% схиляються до її застосування лише в офіційній комунікації.

Нагадаємо, 1 вересня Уповноважена із захисту державної мови Олена Івановська оприлюднила пам’ятку для освітян у якій було сказано, що за використання російської мови в шкільних чатах та іншій комунікації, пов’язаній з освітнім процесом, можуть застосовувати адміністративні штрафи до 11,9 тис. грн.

Цьогоріч у червні президент України Володимир Зеленський підписав закон, який виключає російську мову з-під дії Європейської хартії регіональних або міноритарних мов. Тобто, російську мову остаточно виключили з-під міжнародного захисту в Україні. Натомість дію хартії збережено для інших мов національних спільнот. Серед них: білоруська, болгарська, гагаузька, кримськотатарська, польська, румунська, угорська, німецька, словацька, чеська, новогрецька, іврит та інші.

В цілому за понад 10 років в Україні майже зникли російськомовні школи, натомість мови офіційних національних меншин зберегли свої позиції. З нашої інфографіки можна дізнатися, як змінилась кільксть шкіл, де навчання ведеться угорською, румунською, польською.

Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».

Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.