Мабуть, найбільш влучна і найменш здійсненна теза з передвиборчих бордів кандидата в президенти Зеленського – «Кінець епохи бідності». Боротися з бідністю в Україні покликане Міністерство соціальної політики: в урядовій програмі заявлено, що робитимуть це підвищуючи доходи населення і збільшуючи соцстандарти та гарантії. Міністр соцполітики Марина Лазебна зізнається: бюджетом на 2021 рік не задоволена, але стверджує, що фінансування жодної програми, в якій є потреба, не скоротили. Про карантинні програми підтримки українців, про незадоволені потреби людей з інвалідністю, а також про те, чи варто чекати обіцяної президентом накопичувальної пенсійної системи за каденції Зеленського – у великому інтерв’ю Марини Лазебної аналітичному порталу «Слово і діло».
Цими днями у гугл-трендах – «Дія», українці масово заходять на цей сайт, щоб подати заявку на 8 тисяч. Паралельно з цим на адресу влади лунає критика в популізмі, у тому, що 8 тисяч нікого не врятують. Чи доцільно взагалі здійснювати такі виплати? Чи справді користь від цього більша, ніж втрати для гаманця держави?
Користь стовідсоткова. Програма підтримки бізнесу і людей – це користь.
По-перше, зараз кажуть «підтримка бізнесу» – насправді це підтримка людей. Бо ця програма на кого розрахована? На застрахованих осіб та фізичних осіб-підприємців, які самі за себе платять внески. Це більше мільйона людей, які можуть скористатися цією програмою.
Ця програма дуже людяна, бо вона спрощена – ви самі сказали про «Дію». В нас тільки за перші три дні: 14,15,16 грудня (розмова відбувалася у четвер, 17 грудня – ред.) – 190 тисяч звернень. Це ті звернення, які вже пройшли перевірку з Пенсійним фондом, з іншими органами. Є випадки, коли звернення не проходить, бо людина могла помилитися в IBAN, не знає код діяльності або ще щось, звернення відхиляється і людина уточнює. Тобто, власне, програма людяна, спрощена – там прості умови для отримання виплати. Це хороша програма підтримки.
Крім того, давайте подивимося з іншої точки зору. Люди у грудні ще працюють, а вже отримують допомогу у 8 тисяч, крім того період отримання «карантинних виплат» автоматично зараховується до стажу, єдиний соціальний внесок не сплачується. Тобто, я вважаю, що ми максимально підтримуємо людей з точки зору їх захисту в той період, коли їхні доходи можуть зменшуватися, їхня діяльність обмежується.
І дуже багато, звичайно, є питань – особливо від сфери послуг – перукарі, косметологи нам пишуть: «Чому нас не закрили? Чому ми не підпали?». А я вам чесно скажу, це треба буде проаналізувати у січні, поки буде локдаун. Можливо, треба буде внести зміни і розширювати програми, якщо ми будемо бачити, що люди будуть цього потребувати.
Тобто наступного року такі програми теж будуть?
Я вважаю, що ми маємо постійно аналізувати, працює – не працює, допомагає – не допомагає, і, коли бачимо критичну ситуацію, відразу відновлювати і надавати допомогу.
Ми, до речі, так робили з ФОПами І і ІІ категорії, коли надавали їм допомогу на дітей до десяти років. Пам'ятаєте, коли ми відкрили цю програму, нам теж нарікали і все інше... Але майже 90 тисяч підприємців – а це 110 тисяч дітей – скористалися цією підтримкою. Потім у нас в економіці було деяке пожвавлення, ми у вересні цю програму закрили, але пообіцяли: буде критична ситуація, ми її відновимо. І стримали своє слово. Як тільки ввели карантин «вихідного дня», я відразу попросила: давайте відновлювати цю програму. Щоб знову людей підтримати. І вже за листопад і за грудень на рахунки підприємців, які були в програмі станом на вересень, будуть перераховані кошти – прожитковий мінімум на кожну дитину, скільки в них є дітей. Крім того, до 15 грудня була можливість звернутися усім, хто раніше не користувався програмою підтримки виплат на дітей.
Ви кажете, на допомогу у 8 тисяч грн підтверджено вже 190 тисяч заявок, а в цілому до 31 грудня скільки приблизно ви очікуєте?
Ми очікуємо щонайменше 700 тисяч. Тобто, взагалі програма на мільйон, але ж ми розуміємо, що можуть бути різні причини, людина може не податись на цю програму. Це ж бажання людини.
А чи справедливо визначені вигодонабувачі цієї виплати? Адже на виплату претендують лише ті підприємці та працівники, які три місяці платили внесок...
...В третьому кварталі, так.
А якщо людина, наприклад, працює не з липня, а з серпня, то виходить, що вона вже на цю виплату не може розраховувати. Чим керувалися, коли встановлювали такі обмеження?
Фізичні особи-підприємці, реєстрація яких відбулася тільки три місяці тому, теж не підпадають.
Коло осіб, на яких розповсюджується програма, розробляло Міністерство економіки. Дійсно є багато індивідуальних питань, які треба вирішувати. Але абсолютно всі індивідуальні випадки врахувати неможливо. Виходили з того, що третій квартал був більш-менш стабільний, працювала економіка, працювали люди, платилися внески. Тому одним із критеріїв є сплата єдиного соціального внеску за три місяці в третьому кварталі.
Фінансова допомога ФОПам: як отримати 8 тисяч гривеньХто може претендувати на обіцяні президентом Зеленським виплати під час карантину та як їх отримати.
Але ж, наприклад, я ваш роботодавець, і нараховую, і сплачую за вас ЄСВ, тобто я є вашим платіжним агентом по сплаті ЄСВ. Так от, в законі визначено, (може, хтось не звертає уваги), для найманого працівника – «нараховано» внесок, а для ФОП – «сплачено». Тобто, ви як найманий працівник можете не знати, сплатили ЄСВ за вас чи не сплатили, але якщо роботодавець уже нарахував, а сплата ще не пройшла, ми це не берем до уваги. Для фізичної особи-підприємця має бути сплачений ЄСВ, а для найманого працівника – достатньо нарахованого, навіть такі є нюанси.
За прогнозами ЮНІСЕФ, через коронавірус рівень бідності в Україні за абсолютним критерієм може зрости з 27% до 50%. Президенту постійно дорікають бордами про «кінець епохи бідності», а у Міністерства соцполітики перший пункт урядової програми – «боротьба з бідністю». Водночас, за даними Держстату, заборгованість із заробітної плати на 1 листопада 2020 року була найбільшою за 10 років. Наскільки зараз держава і ваше міністерство, зокрема, здатні «боротися з бідністю»?
Ви знаєте, незважаючи на те, що зараз пандемія і важкий рік викликів, мені здається, перше завдання, яке ставить кожен уряд для себе – це подолати бідність, зробити кращим життя людей.
Звичайно, зараз найважливіше завдання і пріоритет – збереження здоров'я людей, підтримання медичної системи.
Усі програми та ініціативи Мінсоцполітики спрямовані на те, щоб підтримати людей. Всі абсолютно. Як пенсіонерів ми підтримували: три програми зробили, в результаті середня пенсія зросла з 3082 гривень на початку року до 3410 гривень на кінець третього кварталу, і якщо на початку року близько 4 мільйонів пенсіонерів мали пенсії, нижчі за 2 тисячі гривень, то зараз пенсії 2,2 мільйонів людей ми змогли збільшити понад цю ганебну межу. Так, ресурсів мало, але ми намагаємось допомогти тим, кому найважче.
Також ми підтримували малозабезпечених людей: у нас, до речі, вдвічі виросла допомога малозабезпеченим, там де є діти, бо для нас важливо сім'ї з дітьми підтримати; допомога на дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування, під опікою, а ще спрощуємо доступ до програми субсидій.
Виплата субсидій: обсяг допомоги українцям у 2016-2019 рокахКількість одержувачів субсидії на оплату житлово-комунального господарства в Україні з 2016 року знизилася вдвічі. Станом на липень субсидії отримували 2 млн 934,2 тисячі домогосподарств.
Але ви дуже правильно говорите, тому що найгірше знаєте що в бідності? Бідність серед працюючого населення. Людина працездатного віку повинна працювати, мати роботу, мати доходи. А коли працюючі люди втрачають доходи, це вже є критичним викликом.
Так, сьогодні є зростання заборгованості по заробітних платах, і прем'єр на останньому засіданні сказав, що, треба швидко вирішити це питання, проаналізувати. Є державні підприємства, які нарощують борги. Звичайно, ця проблема залежить від багатьох факторів, але в першу чергу це показує стан економіки.
Ми теж бачимо, що сьогодні падають доходи у людей, ми це бачимо по надходженнях внесків до соціальних фондів, але, це нас не звільняє від відповідальності, і ми будемо далі підтримувати людей, і, в тому числі, думати, як погашати заборгованість, як робити так, щоб виплати були своєчасними.
Коли в Україну прийшов коронавірус, ви говорили, що спільно з уповноваженим президента розробляєте ініціативу, як допомогти людям з інвалідністю першої і другої груп. Яку програму ви напрацювали? Чому, попри це, президент публічно звертається до прем'єр-міністра з проханням посилити підтримку людей з інвалідністю?
У нас в Україні 2,7 мільйонів людей з інвалідністю. І ми постійно думаємо, а чи дійсно ми пліч-о-пліч з цими людьми все робимо для того, щоб вони мали всі необхідні можливості бути активними членами суспільства. Це я зараз кажу про інклюзію, про безбар’єрність. В першу чергу це про повагу до людини.
Друге питання, яке мене турбує – це програма підвищення їхніх пенсій, державних соціальних допомог. І от уже в січні у нас зростає надбавка на догляд для людей з інвалідністю. Особливо для осіб з інвалідністю з дитинства (це підгрупа А першої групи) – у них вдвічі зростає надбавка на догляд. Тобто, якщо вона зараз – 1327, уже в січні вона буде 2654 гривень. І для інших категорій також підвищується.
Як оформити субсидію під час карантину: покрокова інструкція з онлайн-варіантомЧерез карантин більшість установ зачинені для відвідування. Як подати документи на оформлення субсидії трьома можливими способами?
Третього грудня, в Міжнародний день людей з інвалідністю, президент видав указ про безбар’єрність, про інклюзію, про рівний та безперешкодний доступ людей до послуг, освіти, інфраструктури. Ви ж знаєте, що сьогодні усі об’єкти мають будуватися за нормами щодо обов’язкового створення безбар’єрного простору в Україні для маломобільних груп населення. На виконання цього указу до березня 2021 року буде напрацьована стратегія безбар’єрності, вже є доручення прем'єр-міністра про створення робочої групи. Її буде очолювати міністр регіонального розвитку і будівництва Олексій Чернишов.
Що ми зараз робимо, в тому числі, щоб виконати доручення президента. По-перше, ми проаналізували, що зроблено в рамках Конвенції ООН про права людей з інвалідністю згідно плану дій, виконання якого завершується у 2020 році. Ми зараз критично проаналізували і напрацювали нові заходи, щоб посилити дієвість політики, і головне при цьому врахувати думку самих людей з інвалідністю, щоб дії відповідали їх потребам.
Крім того, президент доручав посилити підтримку людей з інвалідністю у період пандемії та мінімізувати її наслідки для них. І такий план заходів, також напрацювано урядовою уповноваженою з прав осіб з інвалідністю і МОЗ.
Не хочеться, щоб це просто були папірці. Ці два документи будуть розглядатися наступного тижня – в четвер на Раді у справах людей з інвалідністю, я заступник голови цієї Ради, будемо їх обговорювати і вносити на уряд.
У програмі уряду написано якось дуже сміливо: «подолати бідність серед осіб з інвалідністю»...
Це підняти доходи людей. Допомогу надати тим, хто не може працювати. Допомогти працевлаштуватись тим, хто може і хоче працювати. Забезпечити інклюзивність їм, надати найкращі послуги, щоб люди не були соціально ізольовані.
Мені цікаво, як ви зрозумієте, що досягли мети? Що буде критерієм для верифікації, щоб ви сказали: «бідність подолано». Це якесь надто гучне формулювання.
Можливо й так. Потрібне комплексне вирішення проблем людей з інвалідністю. 5 напрямів роботи.
Перше – це спрощення і зрозумілість процедур встановлення інвалідності і їх об'єктивізацію. Сьогодні, коли людині встановлюють інвалідність – це я не кажу про інвалідність з дитинства, хоча і там є проблеми – треба пройти, сім кіл пекла. Потрібно спочатку пройти лікарів, встановити діагнози, потім потрібно йти до МСЕК (медико-санітарна експертна комісія – ред.), там знову лікарі, обстеження, діагнози і таке інше... Але ж є такі хвороби, коли процедуру встановлення інвалідності можна пришвидшити, зробити електронний обмін інформацією, електроне звернення. Лікар може зразу передати інформацію до МСЕК, а МСЕК може оформлювати і паралельно передавати інформацію в органи соцзахисту, центри зайнятості, щоб людина знала, вона вже є під «опікою» держави.
Сьогодні це не робиться. Сьогодні, щоб встановити інвалідність, треба людину «принизити», а потім далі її починати соціалізувати. Тобто, необхідно спрощення і зрозумілість процедур встановлення інвалідності, і я це буду пропонувати записувати в усіх документах, щоб ми спільно з МОЗ спростили процедури встановлення інвалідності. Не потрібно тримати людей з обмеженими можливостями в напрузі.
Друге – це матеріальна підтримка. Я вже вам сказала, ми підвищуємо пенсії, допомоги, надбавки на догляд. Зокрема, надбавки на догляд будуть підвищені у два етапи у 2021 та 2022 роках.
Третє – це безбар’єрність.
Крім того, ми зараз спрощуємо процедуру забезпечення технічними засобами реабілітації людей з інвалідністю. Людина повинна отримати те, що їй потрібно, а не те, що є сьогодні в наявності. Умовно, той візок інвалідний, який їй потрібний, а не той який є, щоб виручити якесь підприємство. Ми розробили проєкт відповідної постанови, суттєво спрощуємо для людей з інвалідністю, дітей з інвалідністю порядок подачі документів, вводимо в дію електронний кабінет для людини з інвалідністю, де вона може собі замовляти, де вона може обирати, де вона бачить весь асортимент. Тобто, такий людяний підхід. До речі, ми домоглися збільшення фінансування на цю програму – у наступному році вона збільшується на 600 млн.
І п'яте – це соціалізація, питання зайнятості цих людей. Безумовно, нам потрібно соціалізувати людей, надавати якісні послуги, допомагати їм бути активними членами суспільства.
Ви згадали про програму, на яку збільшили фінансування, і вона така не одна, я згодна. Проте є пункти в бюджеті, по яких суттєво зменшився обсяг виділених грошей. Наприклад, заходи із соціального захисту дітей, сімей, жінок та інших найбільш вразливих категорій населення: минулого року було 85 млн, цього разу – 66, виплати майданівцям...
Скорочення і недофінансування програм немає – це точно. Скорочуватись можуть програми, за якими скоротились потреби людей.
Наприклад, майданні виплати були одноразові, ми вже всім виплатили. Але є випадки, коли хтось підтверджується через суд, наприклад, тому ще гроші передбачені.
Тобто, в цілому ви задоволені тим, що отримало міністерство на 2021?
Не задоволена.
Вважаю, що бюджет є більш-менш соціально орієнтованим, і причина так говорити – це те, що не скорочується жодна соціальна виплата.
Інше питання, що зростання соціальних допомог і пенсій я б хотіла більшими темпами. Але знову ж таки, соціальна політика – це відображення, дзеркало економіки. Програми підтримки людей – це все кошти державного бюджету, тобто платників податків, тобто похідна від роботи економіки.
У нас не тими темпами, які б мене влаштовували, зростає прожитковий мінімум – всього на 9,3%. Ми подавали пропозиції до Мінфіну, їх обґрунтовували, де було передбачено зростання і 15%, і 23%.
Ну, знову ж таки, ми готували бюджет влітку, я бачила інші тенденції. Коли Мінфін почав балансувати, то мені довелося враховувати думку Мінфіну.
Але це все-таки вище інфляції, і до того ж більшість соціальних виплат, які є єдиним джерелом існування для людини, зростатимуть швидше за прожитковий мінімум.
У вас, до речі, є цитата така, що «ми обманюємо людей», якщо ми так рахуємо прожитковий мінімум.
Це про методику обрахунку прожиткового мінімуму.
Запитання в тому, чи не продовжує держава знову обманювати людей, тому що були цілі, і є в планах дій уряду – розробка урядового законопроєкту, яким будуть передбачені інші розрахунки прожиткового мінімуму вже з 2021 року. І тим не менше, ми бачимо лише проєкт Третьякової…
Ви нашого просто не бачили ще.
Є законопроєкт – їх навіть чотири, і ще п’ятий доповнився. Це такий пакет законодавчих ініціатив, який упорядковує всі питання сфери застосування прожиткового мінімуму – я свідомо не використовую тут слово реформи, бо реформа має дуже швидко щось поліпшити для людей. Тому упорядкування.
Перше – ми визначаємо методологію, як має визначатись прожитковий мінімум в Україні. Не так, як сьогодні, де є просто набір продуктів, товарів і послуг, які переглядаються раз на п’ять років.
Друге – ми визначаємо, що повинно відповідати реальному прожитковому мінімуму. Просто треба відкрити 46 статтю Конституції, там чітко сказано, що ті види виплат, які є основним джерелом існування людини, мають відповідати прожитковому мінімуму. От тому реальному, який буде визначено.
Третє – ми відв’язуємо 150 різних платежів: штрафів, ліцензій, плати за адміністративні збори від прожиткового мінімуму. Тому що не можна до системи, яка покликана бути соціальним стандартом, соціальним критерієм оцінки рівня життя, а з іншого боку – тим мінімумом гарантій, які має людина, на що має жити, прив'язувати податки, збори, адміністративні плати, плати за ліцензії... Все, що можна, прив’язали до прожиткового мінімуму.
Проєкт ще не зареєстрований у парламенті, правильно?
Цей законопроєкт пройшов урядовий комітет, його підтримали, він складний, я відразу кажу. Це ж така законодавча ревізія – аудит на предмет використання терміну прожиткового мінімуму.
Ми зараз ці законопроєкти доопрацьовуємо і в мене така мрія є, щоб до кінця цього року вони були схвалені урядом і були зареєстровані у Верховній раді. Там знову будуть дебати, будуть баталії, буде суперечка. Але ми до цього готові. Тому що усі ці пів року ми не просто сиділи – ми аналізували досвід, дивилися як в інших країнах формується прожитковий мінімум. Крім того, ми проаналізували оцей масив кодексів: 23 кодекси, де 150 цих платежів, обрахованих від прожиткового мінімуму. Нам є, що сказати.
Ми визначаємо, які соціальні гарантії мають бути не нижче прожиткового мінімуму, а для розрахунку надбавок, підвищень, доплат, інших виплат і платежів вводимо базові величини.
Наприклад, вводимо базову величину для соціальних виплат, яка буде затверджуватися у державному бюджеті і збільшуватися двічі на рік. Усі надбавки, доплати і підвищення в соціальному захисті будуть розраховуватися від неї. До речі ця величина відповідає сьогоднішньому прожитковому, який є в бюджеті. Всі кажуть, що прожитковий є заниженим, бо він є нереальним. Так, дійсно, це визнати треба: прожитковий, який є в бюджеті, це є просто певна розрахункова величина для виплат.
Але ви самі щойно сказали, що соціальна політика віддзеркалює економіку. Хіба вийде збільшити прожитковий аж настільки? Депутати погодяться підтримувати такі ініціативи?
Ми вже людям здійснюємо соціальні виплати більше за розмір затвердженого прожиткового мінімуму.
От для осіб, які втратили працездатність. Ми з 1 грудня цього року підвищили прожитковий мінімум для цієї категорії, і він буде до липня наступного року у розмірі 1769 гривень. Так, за законом це мінімальна пенсія. Але, ж ми сьогодні трудові пенсії платимо в більших розмірах. Там, де є повний стаж, у нас щонайменше – 2100 гривень, а потім градація, лінійка по віку. Якщо 65 років – 2400 щонайменше, 80 років – 2600. А до цих найменших виплат, пенсіонери ще отримають надбавки за стаж, доплати до пенсій за окремими законами, допомога на догляд тощо.
Тому коли ми визначимося, що прожитковий реальний, який буде за новою методологією, становитиме, наприклад, 3500 гривень для осіб, які втратили працездатність, то і пенсія у людини, яка є основним джерелом доходу, має бути не нижче цього стандарту.
Але, щоб виправити усі перекоси, потрібні кошти. Тому перший крок – упорядкування, а другий – поетапне досягнення основних видів соціальних виплат до прожиткового мінімуму. Це правильно – робити більш сильною економіку і давати людям те, на що вони повинні прожити.
Якщо ми вже взяли на себе такий обов'язок в солідарній системі – утримувати пенсіонерів, треба тоді їм допомагати. Так, треба шукати буде кошти, треба буде думати, як піднімати до 3500. Принаймні, це по-чесному.
І ще важливе уточнення. Наприклад, на наступний рік інфляція 7,3% планується в бюджеті, зростання прожиткового мінімуму – 9,3%. Але це не означає, що реальні соціальні стандарти допомоги зростають на 9,3% – вони зростають більше, наприклад середня пенсія, орієнтовно, на 15%.
Ви кажете, що накопичувальна пенсійна система нам світить не раніше 2022 року за найбільш оптимістичним сценарієм. Перехід на накопичувальну систему був у передвиборчій програмі Зеленського. Чи можливо таке, що і до 2024, коли закінчиться каденція президента, накопичувальна система не запрацює?
Ви не вірите, що вона буде запроваджена?
Не вірю, що це можливо зараз.
Щоб сказати людям, що вони будуть на пенсії не бідні, матимуть гідне життя, треба щось зробити. Не казати: ось солідарна система, плати внески, коли підеш на пенсію, в тебе все буде добре. Так не буде.
Солідарна система – це що? Це залежність від демографії. Країна, де стає дедалі менше працездатного населення, де, в тому числі, є тіньова економіка, солідарна система вже не може забезпечити те, про що ми з вами тільки що говорили. І надалі буде важче. Тому її треба обов'язково збалансувати. Як можна її збалансувати? Тільки накопичувальним рівнем. Тобто, ввести додатково до солідарної накопичувальний рівень.
Які є переваги накопичувальної системи? Перше – це те, що пенсійні накопичення – моя власність, мій рахунок, я сама ним розпоряджаюсь, я його контролюю і я їм оперую. Внески маю платити я, як працівник, на свій рахунок, і за мене додатково має платити роботодавець. Так, є дискусії, у рівній пропорції чи ні. Хтось каже, хай працівник платить більше, а роботодавець менше. Я – прихильник пропорційного складу, щоб працівник і роботодавець сплачували порівну.
Міністр соцполітики Андрій Рева: «Остаточно вивести всіх із тіні – це як побудувати комунізм»Міністр соцполітики Андрій Рева в інтерв'ю Слову і Ділу розповів про затримку пенсій, призначення субсидій і свою зарплату.
Сьогодні, коли прийшов наш уряд, вже був зареєстрований законопроєкт у Верховній раді. Ми його почитали, у нас до нього є зауваження, тому що там система будується централізована. Тобто, там мають з'явитися монопольні нові структури. Але я завжди кажу, що у державних структур завжди буде політичний ризик – спокуса в якийсь момент використати по-своєму ці кошти, управляти ними не в інтересах людей.
Держава має створити ефективно працюючу систему, правила гри і захисту цієї системи. В нас же є сьогодні 60 недержавних пенсійних фондів. Можна виставити їм правила, авторизувати їх, вибрати топ-10, топ-15 і сказати людям: ось твій накопичувальний рахунок, він обов'язковий, але ти можеш вибрати з тих 10-15 фондів по доходності, активах, бекграунду, по історії, бо вони вже по 15 років існують в країні – обирай і управляй своїми активами.
До речі, ще 15 років тому це було неможливо, тому що не було історії в недержавних пенсійних фондів і неможна було їх вивчити, порівняти. Сьогодні вони є.
А хто буде утримувати тих пенсіонерів, які вже є? Вони ж нікуди не подінуться.
Солідарна система.
Але ж це подвійне навантаження на платника податків?
Чому? Ми збалансовуємо.
До речі, ми навіть зараз, у такий кризовий рік пропонували зробити лайт-варіант без підвищення навантаження на фонд оплати праці. От скільки сьогодні людина сплачує? 19,5% ПДФО плюс військовий збір. От у цих межах, щоб вона заплатила внесок на свій власний рахунок.
Тобто, державний чи місцеві бюджети десь втратять в надходженнях від ПДФО. Але це теж діалог з суспільством, з громадами, бо це гроші людей.
І друге: коли роботодавець платить 22% ЄСВ, ми теж пропонували відрахування на накопичувальні рахунки працівників, щоб роботодавці робили в цих межах, без збільшення навантаження.
Треба дивитися ще й на плюси для економіки: ці кошти мають зайти в економіку, працювати на економіку, працювати як інвестиційний ресурс.
Це два процеси, які мають збалансувати: з одного боку кошти людей, які, до речі, детінізують зайнятість, з іншого боку – інвестиційний ресурс для того, щоб розвивати економіку довгими кредитними ресурсами. Не треба буде позичати – треба буде просто ефективно менеджерувати.
І повертаючись до запитання про реалістичність: можливо, що цього не станеться до 2024 року?
Можливо.
Знаєте, чому я так кажу? Тому що я стояла біля витоків запровадження другого рівня пенсійної системи ще 16 років тому, у 2004 році, коли формувалася оця трирівнева пенсійна система в Україні. Я тоді працювала в Секретаріаті Кабміну, в Міністерстві економіки, навіть очолювала відділ по пенсійній реформі.
В мене тоді була впевненість, що це точно запрацює у 2006-2007 році. Ну а потім політичні процеси постійно відкладали впровадження. Тому я вам кажу: так, може не бути, тому що я вже бачила це протягом 16-ти років.
Власне, знаєте, не було жодного уряду, в програмі якого не було б записано гасло впровадити накопичувальну систему – всі писали: «ми запровадимо накопичувальну пенсійну систему», але ніхто цього не зробив. Це складна реформа, правда. Тут помилку неможна зробити – треба зробити один раз і назавжди, бо люди у випадку провалу більше точно не повірять взагалі.
Ну але у вас є хоч якась мінімальна впевненість?
За цим столом дуже багато було дискусій, я збирала роботодавців, профспілки... Експерти і депутати тут були… І коли ти говориш – усі з тобою погоджуються, бо це ж не самоціль твоя, це питання того, що буде з людьми через 15 років.
Або ми з солідарною системою будемо виживати – або ми будемо мати накопичувальну, яка буде розвивати країну. Треба буде вибрати між цими двома позиціями.
Коли всі чують приклади, чому неможна зволікати, в мене нема опонентів. Взагалі нема опонентів. Але це ж питання політичної відповідальності. Треба ухвалити закон, треба, щоб всі органи влади виконали завдання. Це велике питання великої політичної відповідальності. Тому, мабуть, зрілості немає в цьому питанні.
На зміну Державній соціальній службі приходить Національна соціальна сервісна служба. Що це, окрім зміни вивіски? Чи буде якась різниця у роботі цих двох органів?
Створення Національної соціальної сервісної служби це необхідність, по перше, бо завершується реформа децентралізації, і в соціальному захисті також відбувається розподіл функцій і повноважень. Міністерство формує політику, реалізує Нацсоцслужба. До речі, у всіх країнах є такий розподіл. Тому, орган, який би займався реалізацією політики соціального захисту і у справах дітей треба було створити раніше. Але маємо те, що маємо, тому сьогодні, з одного боку, треба швидко налагодити роботу Нацсоцслужби від центрального до регіонального рівнів, а, по друге, при цьому забезпечити безперервність надання людям підтримки ще в тих органах соцзахисту, які зараз підпадають під реорганізацію.
Поясню трохи детальніше. З 2015 року, коли почалася децентралізація, формувався рівень громад, було їх добровільне об’єднання, їм надали ресурси і повноваження. Тобто органи місцевого самоврядування мають усі можливості, щоб покращити життя людей. У тому числі, ми усі ці 5 років працювали з громадами і вчили, як оцінити потреби своїх мешканців у соціальній підтримці, давали їм інструменти.
З 2020 року набув чинності закон про соціальні послуги, відповідно до якого за надання соціальних послуг людям відповідають органи місцевого самоврядування. Тобто кожен керівник громади має знати який в нього контингент вразливих людей, кому потрібна підтримка, скільки в нього сімей з дітьми малолітніми, у яких сім'ях батьки працюють, чи є їм, що їсти, що є в школах, чи є садочки.
Крім того, ми громадам надали інструмент – Програмне забезпечення «Соціальна громада», завдяки якому безпосередньо в громаді приймаються звернення на отримання соціальних виплат, субсидій, компенсацій, загалом це 67 видів соціальної підтримки.
Я дякую тим громадам, які швидко створили соціальні підрозділи, взяли в штат працівників, які вже сьогодні є професіоналами, знають законодавство у соціальній сфері, консультують і приймають людей, готують документи і передають в органи соцзахисту за допомогою «Соціальна громада».
У 2020 році відбулося районування, тепер районів 136 замість 490. При кожному з цих районів у нас є структурний підрозділ з питань соціального захисту населення.
Ви собі уявіть, райони укрупнюються, фактично, кількість підрозділів соцзахисту скорочується, а в нас –більше 20 мільйонів людей, якими ми опікуємося, яким ту чи іншу допомогу надаємо. Тому нам потрібна була власна вертикаль реалізації соціального захисту: хто буде оформлювати, призначати всі ці види допомоги, хто це буде контролювати. Тому створили Національну соціальну сервісну службу, як реалізатора соціальної політики. У неї буде територіальний рівень (обласний) і регіональний рівень (районний).
Наша мета – людей обслуговують в громадах, виплати нараховує Нацсоцслужба. Вже прийматися на рівні району люди не будуть. Не треба людині з селища їхати кудись в район: тим більше, райони ж укрупнилися, тепер відстань до райцентру може бути 100 кілометрів. Тому громада має прийняти документ на призначення, наприклад, субсидії, оформити заяву (ми їх вчимо, як) і через інтернет передати до районного відділення соціальної сервісної служби. Там відбуватиметься призначення, а обласний рівень перевірятиме.
В Національній соціальній сервісній службі будуть адмініструвати бюджетні програми соціальної сфери, яких сьогодні близько 30. Також нам вкрай важливо зберегти кваліфікованих фахівців соціальної сфери, які зараз працюють в регіонах в органах соціального захисту, вони мають величезний досвід, знання, пройшли багато навчань та, що найважливіше, мають величезну практику. Ми сподіваємось, що матимемо можливість зберегти цей кадровий потенціал, перевести їх в Національну соціальну сервісну службу.
До речі, з приводу субсидій. Програмою уряду передбачено їх повну монетизацію. Коли це станеться остаточно і що заважає повному переходу на монетизовані субсидії?
Вона майже повна. Люди переходять на монетизовані субсидії. Це дуже, до речі, класно видно в зимові опалювальні сезони, коли субсидія надається, а людина економить: закриває кватирки. Вона отримує кошти на свій рахунок і розпоряджається ними на власний розсуд.
90% людей отримують субсидії коштами, тому воно спрацювало. Єдине, що менше користуються монетизацією пільговики. Можливо, тому що люди не такі обізнані, що це є перевагою. Я вважаю, що монетизація пільг і субсидій сама собою завершиться: люди будуть переходити поступово.
Ми, до речі, зібрали зворотній зв’язок щодо проблем, які виникають у людей з призначенням субсидій, уніфікували в один порядок і вчора прийняли його на уряді. В когось – доросла дитина проживає за кордоном, в когось – двоповерховий будинок, але другий поверх не опалювальний, і вони не можуть оформити субсидії. Ми такі висновки з практики врахували, щоб надати можливість всім, хто потребує, субсидії оформити.
Три мільйони домогосподарств в Україні отримують субсидію, її середній розмір зараз, в опалювальний сезон, – 1500 грн. Я іноді буває ввімкну якесь телебачення: таке почую, що говорять... Воно не відповідає дійсності насправді.
От вчора, один з експертів на одному телеканалі розказує, що мама живе в Києві і що їй не дали субсидію. У нього щось запитали і він каже: так, у мене там ще брат з сім'єю проживає! Якби мама проживала сама, маючи пенсію навіть 4500 гривень, як він сказав, а платіжка прийшла на 3500 – я теж в Києві живу, я знаю, які платіжки приходять – їй би надали цю субсидію. А якщо там проживає брат працездатного віку, ще й працює, його дружина, діти, то чому має бути субсидія? Це адресна підтримка – вона має йти тому, хто її потребує. Вони ж не з повітря, ці гроші, це кошти платників податків – ми туди з вами збираємо, щоб роздати, кому потрібно. Ви згодні?
В соціальній політиці дуже важлива справедливість, а вона є тільки через адресність.
Текст: Катерина Пітєніна
Фото: Олена Тян
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»