Шоу безталанних. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Другий тур виборів мера завершив кампанію оновлення влади на місцях, а з нею і тривалий електоральний сезон, що розпочався навесні 2019 року. Не дуже щось в результаті оновилося, якщо поглянути на якісну сторону, та й зовні майже ніяк, але наступна можливість тепер буде нескоро. Якщо, звичайно, не трапиться нічого такого. Схоже, наближення «такого» і стане сенсом пари найближчих років.

Минулі півтора року були насичені подіями та емоціями. Не завжди події вартували емоцій, які вони викликали, не завжди вони були і подіями у власному розумінні слова, але політичний вулик якось інтенсивно гудів, і навколополітичний народ разом із ним. Все це створювало ілюзію насиченого суспільного життя, яке ось-ось ... Ось-ось що?

Та нічого, як виявилося. Ні страхи, ні надії, які пов'язували з приходом до влади Зеленського, не підтвердилися і не виправдалися. І його противники, і прихильники немов сходили на якийсь інший концерт, афіша обіцяла інше. Підстав голосно радіти – жодних, але і для запеклого обурення приводів недостатньо. Тепер би зрозуміти, що далі.

2024-25 роки, коли трапиться наступне штатне оновлення влади, з одного боку, боляче далекі, куди подіти і чим заповнити всю цю силу-силенну часу відмобілізованих у призов 2019-20 політичним бійцям і групам підтримки? Як їхні лави не те що наростити, як взагалі утримати? Чи будуть комусь цікаві нинішні лідери різних опозицій через два-три роки, при тому, що кожен з них є еталонним носієм антирейтингу, тобто вже, загалом, більшості нецікавий і неприємний? А кому потрібен Зеленський ближче до наступної парламентсько-президентської кампанії? Адже він вже зараз не дуже розуміє, що робити з владою. До речі, що йому робити з владою?

Один з парадоксальних висновків перших півтора року президентства Володимира Зеленського полягає в тому, що це не така й складна робота, щоб з нею так-сяк за всіма зовнішніми параметрами не могла впоратися непідготовлена і не дуже схильна до неї людина. Кудись їздить, десь виступає, щось підписує, і при цьому якось країна живе, не розвалюється, а рейтинг виглядає симпатично на тлі інших. Питання тільки, на скільки вистачить політики пасивного утримання влади, до якої перейшов Зеленський, досить швидко вважаючи за краще вбудуватися в систему і припинити атаки на неї. Його вже зараз починають все частіше порівнювати з Віктором Ющенком, а це зовсім не позитивний герой в українській історії. До 2010 року Віктор Андрійович став об'єктом масового презирства, як з боку ворогів, так і колишніх соратників.

Слабкий президент – велика спокуса для опонентів йти на загострення, яке б ще додало йому слабкості. Це дозволило б до наступного електорального сезону взагалі зняти проблему Зеленського і його партії, а то і наблизити вибори, якщо раптом трапиться відповідна політична кризу. Ось цим ображені ветерани української політичної сцени і займуться в найближчі пару років, укладаючи між собою неймовірні союзи. Результат цього шоу нелюбимих і безталанних не передбачений. Одне можна сказати з упевненістю: буде гидко.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал