Українська політика як наслідок громадянської самолюстрації. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Люстрація – тема благодатна. Це ж просто мрія, прописати списки ворогів, яким слід назавжди заборонити доступ до державної влади. Зуб у народу на всіх, хто торкався держуправління, величезний, тому заслужити гарячу підтримку виборців на цій темі нескладно, чим нині й займається президент, у нього чергові вибори на носі. І так, це відвертий неприкритий популізм.

За всієї простоти ідеї, запустити люстрацію в дію зовсім непросто. По-перше, там безліч питань правового характеру. Наприклад, колективна відповідальність за деякими загальними ознаками суперечить принципу персонального покарання за індивідуальну міру провини. Руді, може, й завинили, але чи всі руді завинили? І чи такі руді ті, кого називають рудими? І чи настільки надзвичайна ситуація, щоб розмити межі справедливості, щоб затвердити її дух? До речі, посли Великої сімки саме на цю обставину звернули особливу увагу в своїй заяві: «Нинішню ситуацію в Україні не можна порівняти з тією, що мала місце після Революції гідності».

Окремий аспект – що робити з уже призначеними або тими, хто чекає на призначення. Може, було б непогано, щоб хтось із них призначення не дочекався, але до чого тоді було говорити про «не допустимо, не пробачимо»?

Чи запрацюють запропоновані Зеленським зміни до люстраційного законуСам закон про очищення влади будь-коли може бути скасований КСУ, а пропозиція Зеленського люструвати нардепів суперечить Конституції.

Але й це, насправді, не дуже важливо. Проблема в чому? В якості державного управління. Прибрати звідти або не допустити туди людей, які не забезпечують потрібної якості, це лише одна частина роботи. Друга – знайти, а в ідеалі – підготувати й просунути правильних людей на правильні позиції. Не вбудувати їх у стару систему, а вибудувати з них нову. І тут не обійтися якимось одним законом або указом, необхідно налагоджувати процес безперервного кадрового тиску, який би виштовхував нагору зухвалих і тямущих. Причому не за кілька місяців, півроку або рік до наступних виборів, коли вже пізно метушитися.

Поки немає налагоджених соціальних ліфтів, хоча кожна нова влада погрожує їх спорудити, ніхто не заважає здійснювати відбір перспективних кадрів вручну, перебираючи людську руду в пошуках самородків, але вже зараз очевидно, що призначення й висунення на виборні посади – найслабша сторона роботи команди Зе! Хоч проводь закон, що люстрації підлягають всі ті, хто був призначений у перші місяці роботи нового президента.

І це не тільки й не стільки претензія до Володимира Зеленського та його ближнього й далекого кола, які визначають кадрові рішення, хоча визначають вони дійсно кепсько. Це ключова проблема країни: немає людей. І в тому сенсі, що ті, хто є, тонким, буквально мікронним шаром розмазані по декількох політпроектах, а інші відмовляються грати в ці ігри, й у тому, що, справді, підготовлених і мотивованих людей в принципі не вистачає.

Власне, про це говорилося вже неодноразово: злагоджена в зовсім інших умовах і для інших завдань команда «Кварталу 95» тому й виявилася надуспішною, що в політичному полі жодної розумної й сучасної команди-опонента не виявилося. Хто посмів, той і з'їв. Інші пропозиції виявилися занадто боязкими, прісними, надто традиційними й нецікавими, іноді відверто нерозумними – ось якраз через відсутність людей потрібної якості.

Поки майже ідеальним чином працює громадянська самолюстрація: люди, які поважають себе та інших, у своїй переважній більшості не йдуть до влади. Тим легше туди потрапляють інші. І важливо не нову люстрацію запроваджувати, а щось робити з цією нещадною старою.

Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.