Формула корупції: аналізуємо виборчий процес за допомогою бізнес-технології

Читать на русском

44 кандидати в президенти – це добре чи погано, мало чи багато? Вже багато хто встиг висловитись з цього приводу. «Скептики» говорять про задовгий виборчий бюлетень і ускладнення виборчого процесу, «оптимісти» наголошують на тому, що вибір є і це важлива ознака демократії.

Варто зазначити, що список справді «серйозний», але реальний перелік претендентів на найвищу посаду є обмеженим. Та й ті будують свої виборчі кампанії під гаслом: «ніхто, крім мене». Нав’язуючи українському суспільству ілюзію про відсутність вибору і невідворотність майбутнього політичного процесу. І в цьому разі доцільно говорити, якщо не про «монополізацію», то про «олігополізацію» виборчого процесу. Поясню – це ситуація, за якої умови диктуються всього лише кількома найпотужнішими суб’єктами, що не завжди гарантує демократичність. Інші ж – своєрідний «фон» для боротьби за найвищу посаду у державі. А вести мову про політичну монополізацію в умовах нинішньої виборчої кампанії доречно тому, що саме «монополізація» є складовою відомої «формули корупції» американського економіста Роберта Клітгаарда. Проте, яка реалізовується в нашому випадку вже з політичним забарвленням і виборчою складовою. Адже для української політичної практики є традиційним запозичення технологій і прийомів з бізнесу. Згідно з цією формулою,

Корупція = дискреція + монополія – підзвітність

Згадаємо і про інші змінні формули. Про «дискрецію» або здатність посадової особи чи державного органу вирішувати будь-яке питання на власний розсуд. В даному контексті доречно говорити про використання адміністративного ресурсу як інструменту у виборчій кампанії. Інша справа, що нині цей ресурс не зосереджено цілковито в одних руках. Це безумовно «плюс». «Мінус» полягає в тому, що він активно застосовується. При чому всіма сторонами виборчого процесу. Кожна з політичних сил намагається посилити свій вплив на всі гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову. Не забуває наш істеблішмент і про місцеве самоврядування і, тим паче, про «силовий» блок.

І тут доречно нагадати про ще одну складову формули корупції – «підзвітність» або відповідальність учасників виборчого процесу. Як свідчить українська практика, система правосуддя є занадто «лояльною» до порушників виборчого права. І кількість обвинувальних вироків для учасників протиправних дій під час виборів є гнітюче малою, що створює «відчуття вседозволеності» у учасників президентських перегонів. За такої умови будь-яка технологія, що дає результат є прийнятною і привабливою для представників політикуму.

Основна загроза полягає в тому, що за таких умов політична корупція перетворюється в інструмент соціального ліфту у владу, як для, так званих, «ретроградів», так і для «реформаторів». Така «формула успіху» трансформує вибори, будь-то президентські або парламентські, з форми прямого народовладдя і конкурентної моделі ротації політичного класу в державі на механізм «ходіння по колу». Коли представники «старої» системи, так і «прогресори» змушені використовувати однаковий набір технологій, що в підсумку ставить під питання виконання вимог «Революції гідності».

Ярослав Телешун, спеціально для «Слова і Діла»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...