НАТО офіційно визнав курс України на отримання повноцінного членства в Альянсі. Таким чином, Альянс включив нашу країну до переліку Aspirant country. Це означає, що наша країна задекларувала своє бажання стати членом Альянсу, але формально.
Про це в ексклюзивному матеріалі «Знову аспірант. Чи стане Україна членом НАТО» для «Слова і Діла» розповів журналіст, військовий експерт Денис Попович.
Попович звернув увагу, що на офіційному сайті НАТО в розділі, присвяченому розширенню Альянсу, з'явилась інформація про країни, які задекларували своє прагнення (aspirations) до членства в цій організації.
«Наразі чотири країни-партнери задекларували своє прагнення до членства в НАТО: Боснія і Герцеговина, Грузія, колишня югославська республіка Македонія, а також Україна», – цитує повідомлення експерт.
Він підкреслив, що в поясненні нижче йдеться, що країни, які підтвердили свої aspirations, запрошуються до інтенсифікованого діалогу щодо членства в НАТО.
«Тобто для України це шанс повернутися до формату співпраці, який був ухвалений ще 21 квітня 2005 року», – констатував він.
Журналіст нагадав, що в 2005 році була проведена зустріч Україна-НАТО на рівні голів МЗС, і за її результатами в НАТО почали з Києвом Інтенсифікований діалог щодо питань реформ і членства. Потім, за планами МЗС України, мало йти долучення України до Плану дій щодо членства в Альянсі (ПДЧ), продовжив фахівець.
Як уточнив Попович, Україна намагалася отримати ПДЧ 10 років тому, в 2008 році на саміті НАТО в Бухаресті.
«Рішення ухвалюють консенсусом, а інтереси України на той момент активно лобіювались Америкою. Однак це не допомогло. Завдяки «зусиллям» РФ надання Україні ПДЧ заблокували Франція та Німеччина», – додав експерт.
НАТО надало Україні статус країни-аспіранта: що пишуть у соцмережахНАТО визнало курс України на отримання членства. Що про це думають у соціальних мережах – у матеріалі Слова і Діла.
Як пояснив фахівець, ПДЧ – це конкретна програма того, що потрібно зробити кандидатам у члени НАТО.
За його словами, принцип «кандидатства» був впроваджений після саміту Альянсу у Вашингтоні в 1999 році.
«Формально ПДЧ не гарантує членства, але країни, які долучалися до цього плану, рано чи пізно вступали до НАТО. Це стосується, наприклад, Латвії, Литви, Естонії, Болгарії, Румунії, Словенії та Словаччини, які приєдналися до НАТО в 2004 році, а також Хорватії та Албанії, які отримали запрошення на тому ж бухарестському саміті», – наголосив він.
У зв'язку з цим стає зрозумілою поведінка РФ, адже в Кремлі вкрай обурені євроатлантичними устремліннями України, продовжив експерт.
Журналіст звернув увагу, що жертвою РФ у 2008 році стала Грузія, яка також хотіла отримати ПДЧ в Бухаресті.
«За якісь чотири місяці після історичного саміту в серпні 2008 року вибухнула грузино-російська війна, в результаті якої Грузія втратила Абхазію та Південну Осетію», – нагадав він.
Македонія «висить» на стадії кандидатства, хоча на членство там розраховували в 2008 році, підкреслив експерт.
«Тоді цьому завадило вето Греції. На думку Афін, конституційна назва держави – Республіка Македонія – створює підстави для територіальних претензій до самої Греції, одна з провінцій якої також називається Македонія. Це протиріччя не усунули досі», – акцентував Попович.
На його думку, в 2008 взагалі був тільки один позитивний підсумок бухарестського саміту.
«Це офіційне запевнення в тому, що наша країна стане членом Альянсу. Тоді це розцінили як хороший сигнал щодо майбутнього членства, але історія розпорядилася інакше. В 2010 році Київ сам відмовився від євроатлантичних перспектив. ВР ухвалила внесений Януковичем закон «Про основи внутрішньої і зовнішньої політики», – нагадав Попович.
За його словами, документ фактично визначив «позаблоковість» нашої країни.
«Цей закон був скасований у грудні 2014 року, після анексії Криму та вторгнення на Донбас, а в червні 2017 року Верховна Рада знову зробила вступ до НАТО головним зовнішньополітичним пріоритетом України», – додав фахівець.
На його думку, заява президента про те, що наступна мета України – це отримання ПДЧ, є підтвердженням того, що ми знову стаємо на той шлях, який вже намагалися пройти в 2005-2008 роках.
Головний плюс від статусу аспіранта в тому, що тепер нам відкритий шлях до отримання ПДЧ, тобто це перспектива й членства в Альянсі, уточнив він.
«Другий плюс – «іміджевий». Особливо якщо врахувати погрози Угорщини, яка блокувала євроатлантичний курс України», – зазначив Попович.
Експерт пояснив, що поки це лише теорія, а на практиці все виглядає набагато складніше, оскільки нікуди не подівся російський фактор, який завадив нам отримати ПДЧ у 2008 році, ба більше, він втілився в анексію Криму та війну на Донбасі.
«Крім того, на вашингтонському саміті 1999 року були висунуті критерії для країн-кандидатів. Одним із них є рішення всіх міжнародних спорів, а також політичних, етнічних і територіальних конфліктів мирними методами й відповідно до принципів ОБСЄ. Тому можна не сумніватися в тому, що російсько-український конфлікт стане головною перешкодою на нашому шляху до Альянсу. Це не говорячи про всі інші проблеми України, про які не втомлюються повторювати зарубіжні партнери», – додав він.
Крім того, експерт звернув увагу на те, що поки в НАТО також не готові прийняти Україну.
«З 2016 року учасники Альянсу погодилися надати Києву максимальну політичну й практичну допомогу в проведенні реформ, але без конкретних обіцянок членства», – нагадав журналіст.
На його думку, в нинішній геополітичній реальності перспективи України стати членом НАТО або хоча б отримати ПДЧ можна порівняти з перспективами київського «Динамо» колись виграти Лігу чемпіонів.
«Теоретично можливо все, практично – є нюанси. Але ніхто не говорить про те, що несприятливі обставини не можна змінити», – резюмував Денис Попович.
Докладніше читайте в матеріалі «Знову аспірант. Чи стане Україна членом НАТО».
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»