Однією ногою в політиці, іншою – в ефірі: чи потрібно заборонити політикам вести ток-шоу?

Олександр Піддубниймедіаексперт

Складно уявити, що держсекретар США чи президент ФРН з'являться в ролі ведучих на телебаченні й публічно сперечатимуться про те, що відбувається в країні, доводячи, «що таке добре, а що таке – погано». Однак в Україні це не нове явище. Надмірна близькість політики та журналістики стала очевидною. Блогери стали оглядачами, журналісти пішли в політику, а політики – в журналістику. Політичні ток-шоу та програми на телебаченні продовжують заповнювати ефір, а «господарі» таких передач, як правило, говорять те, що їм потрібно, й тому, кому потрібно. Так, у Нацраді вирішили, що прийшов час для нових заборон і запропонували законодавчо обмежити право політичним діячам вести програми на українських телеканалах, щоб унеможливити нівелювання принципів журналістики.

«Слово і Діло» поцікавилося експертною думкою щодо того, яка ситуація в українській журналістиці та наскільки дієвою буде така заборона.

Пропаганда в ефірі

Медіаконсультант Олександр Піддубний звернув увагу, що пропозиція направлена на усунення політиків на кшталт Мураєва від ведення програм на своєму каналі чи Лещенка та низки політичних діячів, які ведуть різноманітні передачі.

Однак у цій пропозиції немає однозначного інструменту боротьби проти якихось ідеологічних чи неідеологічних суперників, підкреслив він.

«Ідеться просто про те, що справді, використовуючи свої медіа-можливості, народні депутати формують певну громадську думку, оскільки говорять не лише як гості в телевізійних програмах, а самі вибудовують зміст програми, обирають запрошених гостей», – зазначив експерт.

На його думку, така заборона виглядає досить безглуздою з точки зору питання депутатської недоторканності.

У нашій країні досить складно уявити, що народному депутату, який має «імунітет», можна щось заборонити.

«Для того, щоб Нацрада втілювала такі рішення в життя, потрібно скасувати депутатську недоторканність або обмежити її, ухваливши конкретні позиції, за якими народні депутати можуть відповідати згідно із законом, наприклад, кримінальні злочини, те, що виходить за межі парламенту. Тоді можна запроваджувати заборони. Така заборона без їхньої відповідальності перед законом просто порожня», – пояснив медіаконсультант.

Блогерам – ні, спеціалізації – так

Крім того, якщо Нацрада опікується збереженням принципів журналістики, то могла б сама зробити перший крок до очищення професії журналіста – заборонити блогерам, усім, хто не має спеціалізації, не володіє відповідними навичками та компетенціями, займатися журналістикою, продовжив експерт.

Він уточнив, що дозвіл на журналістську діяльність має видаватися лише після здобуття освіти та відповідних навичок. Це ж стосується й громадських активістів, додав фахівець.

«Непоодинокими є випадки, коли люди, які не мають потрібної компетенції, називають себе журналістами. Наприклад, був випадок, коли догхантер отримав посвідчення журналіста, члена Української незалежної медіапрофспілки, а потім за посвідченням отримав травматичну зброю. Потім з’ясувалося, що він займався живодерством. Але тим не менш всюди він називав себе журналістом. Якщо Нацрада хоче щось змінити в цій професії, то потрібно починати з того, на що вона має вплив. А це точно не депутати», – наголосив Піддубний.

Ініціатива Нацради більше схожа на піар-елемент. Щоб нагадати про те, що вона існує, хоча ця пропозиція не має сенсу. Хто таку заборону може надати? Що таке Нацрада для народного депутата? Закон має передбачати відповідальність за виконання. Якщо депутат має імунітет, то як він відповідатиме? Для цього потрібно вирішити питання з депутатською недоторканністю.

Європейська «четверта влада»

За його словами, західний світ не має блогерів-журналістів, професія викристалізувана, а медіа й теорія комунікації поставлені в рамки науки.

«Пишуться наукові розробки, відпрацьовуються теорії соціального інжинірингу, тому що журналісти все-таки є певними фахівцями з маніпуляції громадською думкою», – підкреслив фахівець.

Мовні квоти в ефірі: українські вимоги і європейський досвід«Слово і Діло» дослідило, які квоти на медіапродукт національною мовою діють у країнах ЄС і які норми для телебачення й радіо передбачені в Україні.

«Медіа настільки поважають себе, що навіть у разі відставки, наприклад, голови Пентагону вони не візьмуть його в ефір. Медіа Заходу – окремий світ. Вони призначені для того, щоб постійно, образно кажучи, кусати політиків, йти слідом і звертати увагу на їхні недопрацювання. Медіа та політика – різні світи. Журналісти ще можуть йти в політику, політики в журналістику – ні. В нас ситуація з журналістикою кричуща й дає великі перекоси. Все зводиться до того, що в нас немає журналістики як науки», – резюмував Олександр Піддубний.

Раніше аналітики «Слова і Діла» з’ясували, які правила тепер діють в українському телеефірі, й порівняли квотування з європейським досвідом.

Докладніше про те, як російські артисти тепер виступатимуть в Україні, читайте за посиланням.


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...