Іранський Майдан: у чому небезпека для Путіна та які висновки потрібно зробити Україні

Читать на русском
Денис Поповичжурналіст

Уже тиждень тривають масштабні акції протесту в Ірані. Вони спрямовані проти корупції та зубожіння населення. Учасники акцій вимагають припинити витрачати величезні гроші на ведення воєн за межами країни й спрямувати їх на боротьбу з бідністю. Протести охопили понад тисячу населених пунктів, включаючи столицю Ірану – місто Тегеран, і супроводжуються страйками, зіткненнями із силовиками, а також людськими жертвами. Події в Ірані можуть мати серйозний вплив на ситуацію в Росії й дуже повчальні для України.

Масштабні акції протесту в Ірані розпочалися раптово, в останні дні 2017 року. Наразі вони вже охопили майже 1200 населених пунктів, включаючи столицю держави – місто Тегеран. За своїми масштабами ці події дедалі частіше порівнюють з Ісламською революцією 1979 року в Ірані, в результаті якої колишній правитель країни шах Мохаммед Пехлеві втік, а влада перейшла до духовенства в особі аятолли Хомейні.

Влада аятолл зберігається в Ірані й донині (вищим духовним керівником зараз є Алі Хаменеї), проте населення, доведене до відчаю зубожінням і позамежним рівнем корупції, знову вийшло на вулиці. Голосно лунають і політичні гасла: «Забудьте про Сирію, згадайте про нас», що закликають керівництво країни припинити фінансувати війни за межами Ірану й звернути увагу на важке становище власних громадян.

Масові протести в Ірані супроводжуються зіткненнями із силовиками, страйками й людськими жертвами. Зокрема, в Ісфахані під час нападу на в'язницю вбиті 7 протестувальників і 4 члени проурядової організації Басидж. В іншому місті провінції Ісфахан Хадрегані загинули 6 поліцейських. З огляду на масштаби протестів, ця цифра здається досить скромною, але, скоріш за все, реальна кількість жертв набагато більш значна, оскільки протестувальники вже захоплюють зброю з поліцейських та армійських складів.

Поки влада не вживає активних заходів у відповідь – нинішню іранську верхівку рятує лише те, що протести мають стихійний і неорганізований характер. Але придушити їх не так уже й просто, незважаючи на те, що Іран має в своєму розпорядженні досить потужний силовий агрегат. Наприклад, лише армія Ірану є однією з найбільших і сильних у регіоні. За різними оцінками, до неї входять близько 650 тисяч осіб. Частиною збройних сил Ірану є також Корпус вартових Ісламської революції (КВІР), що представляє собою потужне гвардійське формування чисельністю близько 125 тисяч чоловік. Під управлінням КВІР перебуває також організація Басидж, що є, по суті, збройним ополченням. Головним завданням Басидж є формування багатомільйонного мобілізаційного ресурсу на випадок зовнішньої агресії.

Однак до масштабних заворушень всередині країни явно ніхто не був готовий. У ситуації, що склалась, армія заявила про свій нейтралітет, можливостей КВІР і поліції для придушення бунту недостатньо, а головним ресурсом Басидж, власне кажучи, і є народні маси, незадоволені поточним станом речей. Відомий російський блогер Анатолій Несміян (el-murid), що відстежує ситуацію на Близькому Сході, закликає не шукати в іранських подіях впливу «третіх сил». «Класичний соціальний бунт. Це створює дуже серйозні проблеми для всіх. І для влади в тому числі – незрозуміло, з ким розмовляти й про що домовлятися... Основна причина бунту – нестерпні соціальні умови в країні на тлі безглуздих військових вправ режиму за кордоном», – пояснює Несміян.

В Ірані заблокували Telegram і InstagramВ Ірані влада країни заблокувала доступ до месенджеру Telegram і соціальної мережі Instagram.

Втім, про будь-які серйозні наслідки для іранського режиму поки говорити зарано, оскільки протест, як уже йшлося раніше, має неорганізований характер. Однак і український Майдан, який призвів до повалення президента Віктора Януковича, також спочатку ніхто не очолював. Здається, що іранський Майдан незабаром отримає свого керівника. Незалежно від того, чи буде бунт придушений, зовнішня політика Ірану під впливом протестів зазнає певних змін.

Ці зміни своєю чергою можуть завдати серйозного удару по інтересах путінської Росії на Близькому Сході. Як уже йшлося вище, протестувальники вимагають припинити витрачати величезні кошти на війни за межами Ірану й направити їх на боротьбу з бідністю всередині країни. Річ у тім, що Іран підтримує режим Башара Асада в Сирії, будучи при цьому союзником Росії в цьому питанні. На стороні Асада воюють фахівці з КВІР, а також фінансовані Іраном численні найманці (зокрема, бойовики ліванської терористичної організації «Хезболла»).

Якщо Іран перестане фінансувати своїх проксі на території Сирії, позиції Асада, якому давно не вистачає власних сил для ведення війни, критично ослабнуть. Чинний президент Сирії не зможе чинити опір опозиції й знову почне здавати території, відвойовані в тому числі завдяки допомозі російських військових. І тоді Володимиру Путіну доведеться забути про переможні реляції – потрібно буде дедалі глибше загрузнути в сирійському конфлікті, щоб не допустити вкрай небажаного для Москви падіння режиму Асада.

Взагалі ситуація в Ірані дуже небезпечна для Росії. Обидві країни схожі в тому плані, що величезний дохід від продажу вуглеводнів вони направляють на зовнішню експансію, а не на благо власного населення. І хоча рівень життя росіян все ж вищий, ніж у іранців, неприємні для Кремля паралелі очевидні. Тож режиму Путіна слід всерйоз побоюватися повторення іранського сценарію на своїй території (до слова, гасла «Смерть Росії» також лунають на вулицях іранських міст).

Певні висновки необхідно зробити й керівництву України. Так, наша країна не веде загарбницьких воєн і сама стала жертвою зовнішньої агресії з боку Росії. Однак корупція та зубожіння населення – всі ці процеси активно відбуваються в Україні. Оскільки українська влада поки не здатна побороти ці явища, протести в Ірані надзвичайно повчальні й для українських політиків.

Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...