У четвер, 17 серпня, Апеляційний суд Києва скасував рішення Печерського суду, який у січні цього року засудив бразильця Рафаеля Лусваргі до 13 років позбавлення волі. Лусваргі в 2014-2105 роках воював на боці бойовиків незаконної «ДНР». Крім бразильського найманця, на боці «республік» воювали громадяни інших країн ближнього й далекого зарубіжжя. Хто були ці люди й наскільки серйозну роль вони відіграли в бойових діях на Сході України?
Бразильський найманець Рафаель Лусваргі воював на території України з осені 2014-го до весни 2015 року. Він входив до складу так званого 1-го мотострілецького батальйону «Вікінг», 1-ої бригади незаконної «ДНР». Мабуть, розчарувавшись в ідеях «русского мира», бразилець поїхав на батьківщину, звідки його виманили співробітники українських спецслужб під приводом працевлаштування в нашій країні. Абсолютно не передчуваючи підступу, Лусваргі восени 2016 року прилетів до України, де був затриманий просто в аеропорту «Бориспіль».
У січні 2017 року Печерський суд визнав Рафаеля Лусваргі винним за ч. 1 ст. 258-3 («створення терористичної організації») і ч. 2 ст. 260 («створення непередбачених законом збройних формувань»), засудивши його до 13 років позбавлення волі. Однак у четвер, 17 серпня, Апеляційний суд Києва скасував вирок першої інстанції і повернув справу на нове досудове розслідування.
Минуле, сьогодення і майбутнє добробатів в УкраїніЖурналіст Денис Попович розповів, яке майбутнє в Україні очікує на добровольчі батальйони.
Проте справа Лусваргі – якщо, звісно, бразильця засудять до якого-небудь терміну тюремного ув'язнення – стане прикладом покарання за терористичну діяльність у складі незаконних «ДНР» і «ЛНР». Крім бразильця, такого покарання заслуговують ще дуже багато громадян ближнього й далекого зарубіжжя.
Серед найманців, які воюють за «ДНР» і «ЛНР» на сході України, звичайно, найбільше росіян. За останніми даними, чисельність бойовиків на Донбасі, які об'єднані в так звані 1-ий і 2-ий «армійські корпуси», становить близько 40 тисяч осіб. Серед них, за різними оцінками, приблизно 50% росіян, які прибули в Україну як «добровольці». Кількість кадрових військових ЗС РФ, які допомагають здійснювати «військове будівництво» на окупованих територіях, швидше за все, невелика і складає 5-7 тисяч осіб.
Другим за чисельністю «іноземним легіоном», який виступив на боці бойовиків Донбасу, є громадяни Сербії. Наприклад, ватажок так званих сербських четників Братислав Живкович зі своїм невеликим загоном брав участь в анексії Криму. Коли війна перемістилася на Донбас, загін Живковича розрісся до 200 людей і брав участь у боях із підрозділами ЗСУ. У жовтні 2014 року четники повернулися в Сербію, але Живкович залишився в Україні – у вересні 2016 року його бачили на території, підконтрольній «ЛНР».
Крім того, в листопаді 2014 року розпочалося формування так званих сербських «ескадронів», один з яких планували розмістити на території, зайнятій «ДНР», а другий – «ЛНР». Обидва «ескадрони» передбачалося об'єднати в сербський «гусарський полк». «Гусари» взяли участь у боях за Донецький аеропорт, але їхні атаки в районі населеного пункту Піски були відбиті підрозділами ЗСУ.
Ще одним відомим сербським найманцем є Деян Берич (Дека). Він прибув до України влітку 2014 року і став снайпером у рядах бойовиків, але не отримав за це особливих привілеїв. Зокрема, в 2015 році окупаційна адміністрація Севастополя відмовилася допомагати Беричу отримувати російське громадянство, назвавши його «найманцем». У 2016 році Берич узагалі відмовився воювати на Донбасі, звинувативши ватажків «ДНР» у неповазі до власної персони. Нібито «міністр оборони» незаконної «республіки» відмовився підписувати накази про нагородження сербського найманця. «Це його право. Мене образило те, що він запитав мене: «А чи знаєш ти, що треба зробити, щоб одержати Хреста? Виходить, я не гідний цієї нагороди. А його секретарка з приймальні чи уповноважена Дар'я Морозова, яка ніколи не бачила передової, носить Хрест», – скаржився Деян Берич.
Військовий парад до Дня Незалежності: чи потрібні Україні зовнішні ефектиПарад військових у столиці, в якому візьмуть участь країни-члени НАТО, покаже, що Україну, як і раніше, підтримує Захід.
Крім сербів, на боці «ДНР» воювали також громадяни Франції – Мішель, Гійом, Віктор Ленфа і Ніколя. Вони приєдналися до бойовиків влітку 2014 року. Французи мали бойовий досвід. Наприклад, Ленфа був десантником, бував в Афганістані, Кот д`Івуарі й Чаді. Ніколя був капралом гірничо-стрілецьких військ і також проходив службу в Афганістані. Французи хотіли сформувати на Донбасі «євразійську бригаду», при цьому досить низько оцінювали бойові якості української армії зразка літа 2014 року. «Вони (солдати ЗСУ – авт.) були деморалізовані. Вони не люблять Росію, але не хочуть воювати. У них не залишилося бійцівського духу. Вони дуже втомилися й не мають матеріального забезпечення», – говорив журналістам Гійом, прогнозуючи, що українська армія «не переживе зиму чи навіть осінь» 2014 року.
Примітно, що незабаром смерть наздогнала саме Гійома – він загинув у бою з українськими солдатами, а його прогнози щодо нестійкості ЗСУ, як бачимо, зовсім не виправдалися.
На боці бойовиків виступали також громадяни Іспанії. Частина з них після повернення на батьківщину була затримана за це іспанською поліцією.
На прикладі сербських «підрозділів» видно, що іноземні найманці, які підтримали «ДНР» і «ЛНР», були надто нечисленними й неефективними для того, щоб бодай більш-менш помітно вплинути на перебіг бойових дій. Своїм існуванням 1-ий і 2-ий «армійські корпуси» «ДНР» і «ЛНР» зобов'язані головним чином росіянам. Проте українські правоохоронні органи повинні докласти максимум зусиль, щоб притягнути до відповідальності і Рафаеля Лусваргі, і якомога більшу кількість інших іноземних найманців, винних у вбивствах українських громадян.
Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»