Турецький референдум в українських декораціях. Колонка Османа Пашаєва

Читать на русском
Осман Пашаєвжурналіст

Помаранчева революція. Верховний суд України скасовує результати другого туру, а далі – альтернативна історія України... Що сталося б, якби турецький референдум відбувся б в Україні, а не в Туреччині?

Лідер опозиції Дениз Байкал таємно зустрічається з Ердоганом і обіцяє через парламент зняти обмеження на його політичну діяльність, які є через кримінальну справу в минулому (Віктор Ющенко 2004-го задля миру в країні стає Президентом без повноважень і залишає Януковича прем’єр-міністром).

Помаранчева революція перемогла: Ющенко Президент, але задля недопущення громадянського протистояння і узурпації влади, а також не сумнівного з юридичної точки зору третього туру, депутати вирішують одним пакетом перетворити Україну на парламентську республіку і обрати Президента в сесійній залі.

Історія протестного руху України: від Революції на граніті до «кредитного майдану»Історія протестного руху України надзвичайно багата. Варто відзначити, що, на відміну від інших пострадянських країн, протести в Україні є дієвим інструментом впливу на владу.

Країну через переслідування покидає лише молодий олігарх Джем Узан (Валерій Хорошковський), організатор «Молодої партії» («Озимого покоління», якому не вдалося подолати бар’єр). На його активи накладають арешти, а найпопулярніший телеканал «Інтер Стар» («Інтер» і решта ЗМІ) стають власністю людей, близьких до прем’єр-міністра. Але за молодим олігархом в принципі ніхто не сумує. Узан вимушений жити на курортах грецької частини Кіпру (Хорошковський вимушений жити на курортах Лазурного узбережжя Франції). Про нього швидко забувають всі.

На тлі глобального зростання у світі економіка України теж рухається вгору, а 2005-го ЕС офіційно визнає Анкару (Київ) кандидатом на вступ до Євросоюзу.

Якщо все це стає реальністю, 2007-го поліція знаходить у Центр UA Олега Рибачука «докази» підготовки до перевороту в країні. Слідство доводить, що таємна організація «Ергенекон» («Трипілля») проникла в армію, медіа та державні структури. А за ґрати гіпотетично потрапляють екс-віце-премєр Олег Рибачук, журналіст і громадський активіст Світлана Заліщук, журналіст Сергій Лещенко, екс-міністр оборони Анатолій Гриценко, журналіст Роман Скрипін, правник Віктор Шишкін, професор Сергій Квіт, ректор Києво-Могилянської академії В’ячеслав Брюховецький, адвокат Тетяна Монтян, історик Вахтанг Кіпіані, політик Юлія Тимошенко, лідери Комітету виборців України Ігор Попов та Олександр Черненко. Загалом ув`язнюють близько трьохсот журналістів, ректорів університетів, громадських активістів. Тимошенко, Гриценка, Рибачука і Монтян засуджують до двох довічних термінів.

За таких умов успішний Ердоган (Янукович) на дочасних виборах посилює парламентську фракцію у (Верховній раді).

Тим часом прокурор Абдурахман Ялчинкая (суддя Василенко) 2008 року несподівано доводить до Верховного суду справу про закриття панівної «Партії Справедливості і Розвитку» («Партії Регіонів») за ознаками узурпації влади в Україні релігійним (кримінальним) угрупованням. У серпні Конституційний суд країни бере до уваги всі докази, штрафує партію за це, але під тиском Євросоюзу для закриття «Партії Регіонів» не вистачає одного голосу. Напередодні лунає спільна заява послів Євросоюзу про те, що політичну модель країни мають вирішувати виборці, а армія (громадянське суспільство) не вправі вказувати судам, яким партіям бути в країні.

Увесь цей час між світським Президентом Ахметом Неджетом Сезером і прем'єр-міністром Ердоганом («помаранчевим» Президентом Віктором Ющенком і прем’єр-міністром Віктором Януковичем) точаться суперечки, але тепер дедалі частіше парламентська більшість долає вето глави держави завдяки лідеру партії націоналістичного руху Девлету Бахчелі і її невеличкій парламентській фракції («Свободі» Олега Тягнибока).

Семирічний термін Сезера (друга каденція Ющенка) добігає кінця, і (Янукович) вирішує провести через парламент на цю посаду свою людину Абдуллу Гюля (Бориса Колесникова). Армія (громадянське суспільство) робить заяву на сайті Генштабу Туреччини (фонду «Відродження») про небезпеку монополізації влади в країні. Виникає парламентська криза. Відбуваються вибори і новий склад парламенту обирає (Бориса Колесникова) Президентом країни, одночасно відбувається референдум про поновлення всенародних виборів Президента в майбутньому.

Телепутч, або Хунта навпакиПісля суботніх подій у Туреччині стає очевидним, що спроба військового перевороту була приречена від самого початку й у підсумку принесла політичні дивіденди президенту країни, який, до речі, сам міг бути причетним до її організації.

Проповідник Фетуллах Гюлен із Пенсильванії (керівник «Спілки Роботодавців» Дмитро Фірташ із Відня) вітають демократичні кроки прем’єр-міністра. Прокурор Зекерія Озь (прокурор Ренат Кузьмін) починає нову велику справу проти агентів впливу, що готують державний заколот у країні. Справа «Кувалда» («Цвяхи Сороса») стає гучною й масштабною та остаточно зачищає мережу громадянських інституцій у країні.

В парламенті досі другою за численністю залишається Республіканська Народна (партія «Народний Рух»), заснована Ататюрком (В’ячеславом Чорноволом), яку критикують з усіх боків і насамперед в опозиційних колах, але розуміють, що це останній структурований острівець опору, який влада не наважується руйнувати. Темпи економічного зростання давно вже не так вражають як раніше, владі дедалі частіше доводиться загравати на релігійних почуттях свої виборців. 2009-го податкова атакує найбільший медіа-холдинг країни «Доган медіа» найпрозаднішого олігарха Айдина Догана («Старлайт медіа» найпрозахіднішого олігарха Віктора Пінчука). Компанії, пов’язані з ним, отримують штрафи на суму понад 4 мільярди доларів, що можна перекласти на людську мову як тотальне знищення. Олігарха підвішують на цій справі і телеканали СNNturk, найпопулярніша газета «Хюрріет» і решта медіа-платформ Айдина Догана (телеканали ICTV, СТБ та решта медіа-платформ Віктора Пінчука) починають займати конструктивну позицію щодо керівника уряду та його партії.

Коли майже все зачищено і відкривається шлях до безмежної влади, 2013-го через дурню з будівництвом торгового центру в Гезі-парку і жорсткий розгін невдоволених студентів-екологів (не підписання Європейської асоціації та жорсткий розгін невдоволених студентів) починається Революція на Таксимі (Ревоюція Гідності). Віктор Янукович від несподіванки залишає країну через заплановані візити до країн Магрибу (Росії і Китаю).

Після жорстких розгонів на майдани Стамбула і Анкари (Львова, Києва та інших міст) західної і південної Туреччини (центральної України) виходять мільйони людей. Влада змушена почати переговори. Поліція покидає Майдани і починаються мирні ненасильницькі протести, які більше нагадують багатомільйонний карнавал. Втім за два тижні нерви Ердогана (Януковича) не витримують, і він дає наказ жорстко зачистити всі майдани країни. Цього разу за ґрати відправляють (Мустафу Найєма і решту журналістів) і політиків за статтею «масові заворушення» й «порушення суспільного ладу». У стамбульському районі Джихангір (на київському Подолі проводять спецоперації в будинках акторів, письменників, сценаристів і порушують кримінальні справи за зберігання та вживання марихуани).

За рік у країні відбуваються загальнонаціональні вибори. Ердоган (Янукович, а може й Порошенко) перемагає кволу коаліцію та єдиного кандидата від соціал-демократів і націоналістів Екмеледдіна Іхсаноглу (УДАРу, «Народного фронту» і «Свободи» – Віталія Кличка). У половини країни починається депресія. Президент (Петро Олесійович Янукович) наполягає на тому, що віднині йому потрібна влада, яка жодним чином не обмежена Верховною Радою. Прем’єр-міністр Біналі Йилдирим (Борис Колесников або Володимир Гройсман – як вам більше до смаку) радо погоджується на політичне харакірі.

Відновлення смертної кари в Туреччині – Ердоган оголосив свою «першу задачу»Після оголошених результатів конституційного референдуму Президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган заявив, що має намір повернути в Туреччину смертну кару.

У країні відбувається спроба державного заколоту, який має вигляд постановочного шоу, хоча в ньому гине майже триста мирних громадян, котрі виходять на захист державного ладу. Демократія перемагає. До в’язниці відправляють ад’ютанта Ердогана – Алі Язиджи (Януковича – Сергія Льовочкіна). Влада оголошує свого найдавнішого союзника (Дмитра Фірташа) організатором заколоту. Виникає абревіатура ФЄТО (Фірташа Терористична Організація). Під це тавро потрапляють уже сотні тисяч громадян: судді, прокурори, військові, але наймасовіше звільняють та арештовують учителів шкіл та викладачів університетів.

Ердоган (Янукович) протягом тижня показує єднання всіх політичних сил. Опозиція теж висловлює протести проти спроб (Фірташа й Ляшка усунути Януковича у військовий спосіб, але ще за тиждень Янукович знову повертається до ідеї американської президентської моделі).

Референдум щодо надання необмежених повноважень Ердогану (Януковичу) відбувається в умовах надзвичайного стану, коли можна забороняти мітинги й зібрання листом (голів адміністрацій), закривати ЗМІ за підписом чиновника і затримувати громадян без рішень суду на 30 діб. Під час голосування голова ЦВК заборонив враховувати бюлетені без серійного номеру в закордонному окрузі і дозволив врахувати такі ж бюлетені всередині країні, якщо немає прямих доказів, що було вкидання. Таким чином легалізували від півтора до двох з половиною мільйонів бюлетенів. Хоча розрив між прибічниками й противниками концентрації влади в руках однієї особи ледь перевищив один мільйон. Навіть за офіційною інформацією (Янукович) вперше програв не тільки у (Львові та Києві), а шокуюче втратив свою цитадель і найбільші міста країни – Стамбул, Анкару, Адану і Діярбакир (Донецьк, Дніпро, Одесу та Харків).

Ця чернетка є такою собі божевільною історією України, але це було зовсім не про нашу країну. Чи не зовсім.

Осман Пашаєв, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...