Двічі повторений жарт – це вже вульгарність. На жаль, в українському суспільстві, мало знайомому з французькою куртуазністю, ця приказка відома мало, тож не дивно, що нескінченне повторення чиїхось цитат набуло хворобливого характеру. Мабуть, дається взнаки радянське минуле, коли цитування класиків марксизму-ленінізму було необхідним атрибутом будь-якої наукової роботи чи публічного виступу.
Сьогодні ж кожен промовець, що себе поважає, говорячи про боротьбу проти корупції, просто зобов’язаний згадати слова Лі Кван Ю про трьох друзів, яких необхідно запроторити до в’язниці. Кожен, хто розмірковує про необхідність реформування державної служби, обов’язково мусить процитувати Вацлава Гавела, який нібито на сто відсотків змінив державний апарат, пояснивши це тим, що «краще п’ять років помилок, аніж п’ятдесят – саботажу».
Політична відповідальність в Україні: фантазія чи реальністьУкраїнським політикам варто було б перейняти досвід своїх західних колег і привчитися до того, що за свої дії та помилки потрібно відповідати. Проте, на жаль, вітчизняна політична культура ще не досягла такого високого рівня, вважає політичний експерт Олександр Москалюк.
Причому мало хто замислюється над тим, чи насправді сінгапурський диктатор, долаючи корупцію, посадив трьох своїх друзів за ґрати, а чехословацький дисидент, ставши президентом, звільнив усіх чиновників. Сумніватися не можна, бо ж «спочатку було Слово».
Часто подібна практика цитування доходить до повного абсурду.
Особисто мене дуже веселить, коли у відповідь на мої сумніви щодо здатності окремих людей без відповідної освіти, досвіду роботи, знань, умінь, навичок докорінно змінити ситуацію в тій чи іншій галузі соціально-політичної чи соціально-економічної діяльності, чую: «Професіонали побудували «Титанік», Ноїв ковчег збудували аматори-дилетанти».
Шах і мат! Професіонали – суцільні дурні й негідники. Дилетанти – молодці, вони рухають поступ! Дилетанти рулять!
А в українських реаліях неабиякого поширення набув «гібрид» – дилетант-технокрад – особа, яка через брак освіти й досвіду роботи вважає себе найрозумнішою, і тому з виразом самовпевненого самовдоволення сміливо лізе виделкою до пульту управління ядерним реактором. Зграйки таких гібридів катаються на велосипедах в Амстердамі, переконуючи нас, що це однозначно сприятиме позитивному результату референдуму щодо ратифікації Угоди про асоціацію між ЄС та Україною. Вони можуть проводити очищення влади, реформувати поліцію, очолювати митницю, писати податковий кодекс, керувати ОДА. Ну, і звісно, відповідати за міжнародну співпрацю в МВС.
Отже, слухаючи пафосну маячню різноманітних пройдисвітів, які знають прості відповіді на складні питання а-ля «посадити трьох друзів» чи «віддати перевагу помилкам перед саботажем», я завжди згадую радянський анекдот про те, як Леонід Ілліч після висадки американців на Місяць поклав край науковій дискусії в АН СРСР щодо неможливості польоту на Сонце словами: «годі сперечатися! Полетимо вночі!».
«Презумпція винуватості»: правовий та політичний аспектиПрезумпція невинуватості – поняття, що в політично розвинених країнах застосовується до будь-якого громадянина, однак не до політика, який має бути взірцем добропорядності, вважає політичний експерт Валентин Гладких.
Освіта, досвід роботи, фахові знання, вміння й навички значення не мають: летимо вночі – і край!
Між іншим, «Титаник» загинув не через те, що його збудували професіонали, а тому, що ним керували не дуже професійно й відповідально. Так само, як і Ноїв ковчег врятував пасажирів не через те, що був збудований дилетантом. Впевнений, що якби ковчег будували ті, хто сьогодні «бореться проти корупції», «проводить реформи» та будує «нову європейську Україну», навіть усемогутній Бог не зміг би його врятувати. Тим більше, якби ковчег наскочив на айсберг. Боюся, що в останньому випадку не всі тварі, яким поталанило потрапити на ковчег аматорів, врятувалися б…
Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»