План «Шатун», або Чи можливий черговий Майдан?

Валентин Гладкихполітичний експерт

Мірою наближення чергової річниці Революції Гідності у суспільстві нагніталася своєрідна істерія. Причому нагніталася вона не стільки у соціально-економічній чи соціально-політичній сфері, скільки винятково в інформаційному полі. Виглядало все це доволі кумедно: на тлі практично повної відсутності подій, які б мали реальне соціально-політичне чи соціально-економічне значення українські політики як з провладного табору, так і з опозиційного, намагалися роздмухати тему «Майдана».

Поки опозиційні політики відчайдушно «прокачували» теми «обдурених вкладників» та «тарифного геноциду» «кризис-менеджери» від влади зробили свій хід конем, оприлюднивши вустами працівників СБУ план «Шатун», нібито розроблений підступними кремлівськими супостатами для дестабілізації ситуації в Україні.

У результаті в інформаційному полі зіткнулися дві тези: 1)протестний рух в Україні інспірований РФ і ті, хто бере у ньому участь грають на руку ворогові; 2)план «Шатун» навмисно вигадали в Адміністрації Президента Порошенка для дискредитації протестного руху українців, невдоволених нинішньою владою.

Втім, не треба бути геніальним аналітиком аби побачити обмеженість обох тез.

Безумовно, не доводиться сумніватися у тому, що військово-політичне керівництво Росії, яка анексувала Кримський півострів та веде проти України «гібридну війну» на Донбасі, розробляло, розробляє і розроблятиме плани, спрямовані на дестабілізацію соціально-політичної ситуації в Україні, та намагатиметься втілити їх у життя.

Історія протестного руху України: від Революції на граніті до «кредитного майдану»Історія протестного руху України надзвичайно багата. Варто відзначити, що, на відміну від інших пострадянських країн, протести в Україні є дієвим інструментом впливу на владу.

Також, не доводиться сумніватися у тому, що для реалізації своїх підступних задумів Росія має в Україні не лише свою агентуру та «п'яту колону», але й чималу кількість «корисних ідіотів», в тому числі й у середовищі національно-патріотичних сил, яких можна використовувати «втемну». Вчасно дізнаватися про такі плани та запобігати їхній реалізації, притягуючи до відповідальності винних, – це одне з найважливіших завдань вітчизняних спецслужб.

Водночас, не можна дозволити перетворювати цю діяльність на «полювання на відьом», а тим більше на «сталінські чистки». Тим більше, наївно пояснювати будь-які вияви суспільного невдоволення «планами Кремля щодо дестабілізації ситуації в Україні», а всіх тих, хто опонує владі чи критикує її, нарікати «агентами Москви».

Безумовно, в Україні є безліч як невдоволених поточною соціально-економічною та соціально-політичною ситуацією, так тих, хто зацікавлений у тому, щоб використовуючи це небезпідставне невдоволення, дестабілізувати ситуацію у країні. Проте, у будь-якому випадку, втримати ситуацію під контролем, послуговуючись винятково примітивною риторикою про «агентів Кремля», не вдасться, так само як не вдалося це зробити базіканням про «наколоті помаранчі» чи «печенькі Нулланд».

Передумовою будь-яких протестних настроїв та рухів є суспільне невдоволення результатами урядування. І без усунення причин цього невдоволення протестний потенціал у суспільстві лише зростатиме, роблячи соціальний вибух практично неминучим.

Між тим, це не означає, що нинішні протестні акції неминуче переростуть у черговий Майдан.

Швидше за все – ні.

Причина у тому, що на відміну від ситуації зразка 2004 та 2013 років в Україні відсутня потужна і консолідована опозиція. Більше того, більшість політичних сил, які претендують на роль провідника для «революційних мас» не менш дискредитовані, ніж нинішня влада. Особливо, якщо взяти до уваги той факт, що наразі найзапекліша боротьба точиться поміж політичних сил, які ще рік тому входили до урядової коаліції та декларували свою відданість ідеалам Майдану.

Проте, відсутність якоїсь реальної альтернативи нинішній владі зовсім не означає, що така альтернатива не може виникнути вже завтра.

Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»