Організована представниками «Революціних правих сил» акція протесту, що завершилася погромом банків та офісу Ріната Ахметова в центрі Києва, від самого початку не мала значного протестного потенціалу та не могла перетворитись на «третій Майдан».
Про це, аналізуючи події, що сталися минулих вихідних на другі роковини розстрілів на вулиці Інститутській, пише у своєму авторському матеріалі на «Слові і Ділі» журналіст, політичний оглядач Олександр Радчук.
За словами експерта, дії протестувальників від самого початку викликали відверте нерозуміня більшості пересічних українців.
«Усі наміри протестувальників, серед яких кілька колишніх політиків, представники малочисельних радикальних політичних сил та очільники добровольчих батальйонів, сколихнути ситуацію в центрі Києва закінчилися відвертим нерозумінням з боку пересічних громадян. Найбільш незрозумілим залишився розгром банківських офісів, які відверто нагадували звичайні розбійницькі акти вандалізму та мародерства», – зазначає журналіст.
Крім того, в око відразу впала висока організованість акції: протестувальники винайняли номери в готелі «Козацький», там же облаштували свій прес-центр і навіть мали власного прес-секретаря. Однак спроба піти шляхом славнозвісного «Правого Сектора» зразка 2013-2014 років була заздалегідь провальною.
У розвідці назвали ситуацію на Майдані спробою РФ дестабілізувати УкраїнуУ розвідці кажуть, що РФ продовжить спроби дестабілізувати країну всіма методами, в тому числі через організацію псевдопротестів у Києві.
«Активісти назвали себе «Революційними правими силами», вочевидь, мімікруючи під успіх легендарного «Правого Сектору». В «РПС», як і годиться для початку революції, окрім радикального, з’явилося й помірковане крило. Протестувальники чітко оформили свої вимоги до влади, а також не даремно обрали локацію й дати для свого супротиву... Аби очолити протест, політична сила повинна мати певну історію боротьби та рівень підтримки в суспільстві. Наразі жоден із організаторів акцій на Майдані не має ані значної впізнаваності, ані бодай якогось рейтингу. Якими б не були опозиційні сили у 2013-2014 роках, проте це були кілька потужних політичних гравців, за якими була й підтримка громадян, і організаційна, і фінансова складові», – пояснює Радчук.
Крім того, не варто забувати, що політична складова не була від самого початку головною рушійною силою Революції Гідності. «Революційні праві сили» натомість одразу продемонстрували високі амбіції й висунули низку вимог, які на такому ранньому етапі акції протесту виглядають цілком нереальними.
«Політична складова Майдану-2 з’явилася вже після того, як суспільство вибухнуло обуренням діями тодішньої влади. Натомість представлені на загал вимоги «РПС» є занадто амбітними й уже точно не можуть бути виконані на початку малочисельного протесту. Серед них – імпічмент Президента, відставка уряду, голови РНБО та керівників усіх силових відомств і притягнення їх до кримінальної відповідальності, фактичне скасування Мінських угод», – зазначає Радчук.
Більше інформації про протестні настрої в Києві читайте у матеріалі «Що насправді пропонує українцям «Майдан-3».
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»