Що насправді пропонує українцям «Майдан-3»?

Олександр Радчукполітолог

В історії подій під час Революції Гідності насправді дуже багато «білих плям», які досі не знаходять пояснень. Дії тодішніх правоохоронців та представників владної верхівки дивували масштабами злочинних умислів. Вистачало провокаторів і в середовищі протестувальників.

Найзагадковішою виглядала ситуація із подіями на вулиці Банковій 1 грудня 2013 року, коли група протестувальників намагалася спровокувати правоохоронців на активні дії. Саме тоді увесь світ вперше побачив обличчя «радикального протестувальника», який б’є молодих «ВВ-шників металевим ланцюгом та намагається протаранити їхні лави нізвідки пригнаним бульдозером. Винуватці тодішнього інциденту, в результаті якого спецпідрозділ «Беркут» таки здійснив каральну акцію проти протестантів, так і не були знайдені. А яким чином біля АП безперешкодно з’явився бульдозер, залишається однією з «темних плям» історії подій під час Революції Гідності.

Нині кожна поява «радикальних сил» у центрі столиці сприймається неоднозначно. Більше того, усі акції з погромами адміністративних будівель чи малочисельні «марші протестів» урядовим кварталом одразу знаходять медійну підтримку в російських ЗМІ. Організатори подібних акцій розраховують стати чимось на кшталт бікфордового шнура у вибухонебезпечному середовищі настроїв українців. Використовуються різноманітні приводи: одним із таких восени 2014 року стали трагічні події в Іловайську, коли в центрі столиці комбати добровольчих батальйонів, яким активно допомагали радикальні сили, протестували проти дій військового керівництва й вимагали від влади, зокрема Президента, покарати винних у цій трагедії.

Порошенко прокоментував події на МайданіМітинги представників Революційних правих сил на Майдані – це, на думку Порошенка, невдала провокація Кремля.

Кількість негативу, який накопичився в усіх сферах суспільно-політичного життя, наразі просто зашкалює. Українці незадоволені діями влади ані в економіці, ані на ниві боротьби із корупцією, ані із «завислим у повітрі» питанням мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. Другі роковини масових розстрілів на вулиці Інститутській відзначилася спробою випробувати рівень протестного потенціалу українців, який начебто має перерости в так званий «Майдан-3». Чого ж не зрозуміли та з чим не впоралися організатори акцій протестів?

Невдалий розрахунок

Одразу після вшанування героїв Небесної Сотні, якому передував імпровізований мітинг на вулиці Інститутській, революційна атмосфера знову почала панувати в центрі столиці. Уже за день силами радикальних організацій в Києві відбулися погроми відділень російських банків та офісу Ріната Ахметова. Після чого протестувальники вирішили організувати революційний штаб у готелі «Козацький», що розташований поблизу знищеного Будинку профспілок. На самому Майдані були встановлено кілька наметів і, за традицією, що панувала під час Революції Гідності, на неділю організатори запланували провести народне віче.

Втім, усі наміри протестувальників, серед яких кілька колишніх політиків, представники малочисельних радикальних політичних сил та очільники добровольчих батальйонів, сколихнути ситуацію в центрі Києва закінчилися відвертим нерозумінням з боку пересічних громадян. Найбільш незрозумілим залишився розгром банківських офісів, які відверто нагадували звичайні розбійницькі акти вандалізму та мародерства.

Акція протестувальників була спланована заздалегідь. Свідченням цього є організація всіх необхідних атрибутів для встановлення «революційної ситуації». Активісти назвали себе «Революційними правими силами», вочевидь, мімікруючи під успіх легендарного «Правого Сектору». В «РПС», як і годиться для початку революції, окрім радикального, з’явилося й помірковане крило. Протестувальники чітко оформили свої вимоги до влади, а також не даремно обрали локацію й дати для свого супротиву. Ба, більше: організатори «РПС» навіть винайняли всі номери готелю «Козацький», в якому отаборилися, а зі ЗМІ спілкувались у прес-штабі й навіть на момент початку акції мали власного прес-секретаря.

Взагалі вся логіка початку нинішніх протестних акцій суперечить тим подіям, які передували Революції Гідності у 2013-2014 рр. По-перше, тоді існував сам факт незгоди суспільства з діями влади: невдоволення зростало протягом 3 років і завершилося гучним камінг-аутом екс-президента Віктора Януковича, який не захотів підписувати довгоочікувану угоду про Асоціацію з ЄС. Навряд чи ситуація на той момент була аж занадто революційною, але точкою неповернення стало саме побиття та розгін студентів і протестувальників вночі 30 листопада.

Арсеній ЯценюкГолова політради партії "Народний фронт"
Яценюк обіцяє, що у 2016 році всі герої Майдану і їх сім'ї отримають допомогу від державиСказано 21 листопада 2015 р.Статус обіцянки: Архів

По-друге, політична складова Майдану-2 з’явилася вже після того, як суспільство вибухнуло обуренням діями тодішньої влади. Натомість представлені на загал вимоги «РПС» є занадто амбітними й уже точно не можуть бути виконані на початку малочисельного протесту. Серед них – імпічмент Президента, відставка уряду, голови РНБО та керівників усіх силових відомств і притягнення їх до кримінальної відповідальності, фактичне скасування Мінських угод. Окрім політичних, серед вимог «РПС» є й суто економічні, як от запровадження відкритого тарифоутворення й заборона на підвищення тарифів у сфері житлово-комунальних послуг, мораторій на одержання державних кредитів від МВФ та Світового банку, демонополізація великих підприємств шляхом утворення народних акціонерних компаній, створення гідних умов праці та високих заробітних плат як основи для достойних пенсій.

По-третє, для того, аби очолити протест, політична сила повинна мати певну історію боротьби та рівень підтримки в суспільстві. Наразі жоден із організаторів акцій на Майдані не має ані значної впізнаваності, ані бодай якогось рейтингу. Якими б не були опозиційні сили у 2013-2014 роках, проте це були кілька потужних політичних гравців, за якими була й підтримка громадян, і організаційна, і фінансова складові.

Небезпечні сигнали

Влада стримано відреагувала на дії протестувальників. Перш за все, правоохоронці не перешкоджали вандалістським діям «революціонерів» під час погромів відділень російських банків. На учасників були складені протоколи – і не більше. Варто відзначити й те, що Міноборони, на балансі якого перебуває готель «Козацький», офіційно не стало заперечувати проти перебування там організаторів акцій протестів і навіть домовилося переселити інших учасників мирного спротиву до приміщень полку «Азов», що розташовані неподалік у центрі столиці. «Протестувальникам буде виділене приміщення, тому що вони заявили, що їхній протест буде безстроковим, що він буде мирним, згідно з Конституцією. Вони висунули деякі політичні, економічні вимоги до уряду країни й будуть за допомогою четвертої влади – ЗМІ – домагатися виконання вимог, які вони висунули владі. Це їхнє право як громадян України», – розповів журналістам представник Міноборони Валентин Федічев.

Усі події останніх днів в центрі столиці дуже «вдало» співпали з настроями суспільства, які полягають у посиленні недовіри до дій поліції. Скандал зі стріляниною та вбивством поліцейським одного з порушників під час нічного затримання в Києві розділив українців на два табори: поки одні критикують такі дії нових правоохоронців, інші влаштували акції із підтримки заарештованого поліцейського. Підірвана довіра до поліцейських дуже негативно впливає й на спроможність влади діяти більш рішуче щодо протестувальників, що значно розширює останнім поле для маневрів.

Хто стоїть за погромом банків у центрі Києва? ЕкспертПолітолог проаналізував провокації та протести, які пройшли протягом минулих вихідних у центрі Києва.

Про можливість дестабілізації ситуації свідчать і кілька нічних нападів із підпалами відділень російських банків у Львові. Все це, вкупі з посиленням активності бойовиків на Донбасі, створює додаткову атмосферу напруженості. До того ж, події останніх днів активно коментуються та висвітлюються російськими ЗМІ, а це – ще один небезпечний сигнал для всього українського суспільства.

Зволікання влади з реформами, постійна боротьба за сфери впливу й недостатньо вдале висвітлення позитивних змін – основні точки для подальшої дестабілізації ситуації всередині країни. В разі відсутності змін у політиці всієї нинішньої владної верхівки, розхитати події за негативним для України сценарієм – це лише питання часу. Втім, не виключено, що в разі вдалого використання нинішньої ситуації з протестами «радикалів», влада цілком успішно може вкотре перемкнути увагу суспільства від власної неспроможності здійснити ключові перетворення в державі на потенційні загрози хаосу в разі чергової революції. «Майдан-3» може стати вдалою політтехнологією як у боротьбі за нову якість в політиці, так і на знищення української державності.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло».